Знахідка в бібліотеці - Кристи Агата - Страница 1

• 1/31
• Следующая

Упорядник О. I. Микитенко

Редактор Ю. С. Чикирисов

Ілюстрації художників: B. А. Радько, О. Ю. Федоренко, C. В. Цилова, Ю. И. Шерстобитова

АГАТА КРІСТІ (1891–1976) — відома англійська письменниця, майстер детективного жанру, автор 85 гостросюжетних романів, численних оповідань і п'єс, що перекладені багатьма мовами світу. Оповідання «Червоний сигнал» уперше опубліковано 1933 року.

«Свідок обвинувачення» (1953) — одне з найкращих оповідань А. Крісті, на його основі авторка створила п'єсу і кіносценарій. Однойменний англійський фільм з успіхом демонструвався і в Радянському Союзі.

Повість «Знахідка у бібліотеці» (1942) належить до найвідоміших творів письменниці.

Переклад: Володимир Мусієнко.

Перекладено за виданням: Agatha Christie. The body in the Library. Agatha Christie. Puzzles. Wyssaja Skola, 1983.

Місіс Бентрі снилося, ніби на виставці квітів її горошок посів перше місце. Вікарій, у сутані й стихарі, вручав у церкві нагороди. Повз вікарія пройшла в купальнику його дружина. Але так уже ведеться у снах, що це не викликало в парафіян ніякого осуду, хоч наяву було б зовсім навпаки. Місіс Бентрі; розкошувала в своєму сні. Її завжди тішили такі передранкові видіння. Та от біда — їх щораз уривав вранішній чай.

Десь у глибині свідомості місіс Бентрі відбивалися хатні звуки цієї пори. Ось по карнизі забряжчали кільця — то одна покоївка відслонила на сходах штору; ось почувся віник і совок — то друга заходилася підмітати в передпокої; десь далеко на вхідних дверях важко відсунувся засув. Починався новий день.

Внизу, у вітальні, хтось відчиняв важкі дерев'яні віконниці. Місіс Бентрі це чула й ніби не чула. Ще з півгодини долинатимуть звичайні хатні звуки — обережні, притлумлені, не дратівливі, бо добре знайомі. Їх завершать швидкі, впевнені кроки в коридорі; зашелестить сукня з вибивного ситцю, ніжно дзеленькне чайний прибор на таці, коли й поставлять на столик за дверима, потім почується легенький стукіт у двері й увійде Мері, щоб розсунути штори. Уві сні місіс Бентрі насупилася. Крізь дрімоту промкнулося щось незвичайне для цієї пори й насторожило її. Кроки. Поквапні кроки в коридорі. Але чому так рано? Її вухо мимоволі чекало, коли дзеленькне порцеляна… І не дочекалось. Натомість у двері постукали. Машинально, ще не прокинувшись від сну, місіс Бентрі гукнула:

— Увійдіть!

Двері відчинилися. Зараз забряжчать кільця на карнизах… Але кільця не забряжчали. Із зеленої кімнатної сутіні долинув голос Мері, здушений, істеричний:

— Мадам! О мадам! Там, у бібліотеці… труп!

І дівчина, нестямно заридавши, кинулася з кімнати. Місіс. Бентрі сіла в ліжку. Або в її сні стався якийсь дивний поворот, подумала вона, або…

— Не може бути, — вголос промовила місіс Бентрі. — Це мені приверзлося.

І все ж таки вона дедалі дужче переконувалася, що це не сон, і Мері, її старша, найвихованіша покоївка, таки вигукнула оті неймовірні слова.

Місіс Бентрі ще якусь хвилину розмірковувала, а тоді почала ліктем будити чоловіка:

— Артуре! Артуре, прокинься!

Полковник Бентрі щось буркнув і перевернувся на другий бік.

— Прокинься, Артуре! Ти чув, що вона сказала?

— А чого ж! — непевно кинув полковник. — Я цілком згоден з тобою, Доллі. — І вмить знов заснув.

Місіс Бентрі заходилася термосити його.

— Та послухай же, що сказала Мері: у бібліотеці труп!

— Е-е, як?

— У бібліотеці труп!

— Хто сказав?

— Мері.

Полковник Бентрі нарешті прочумався.

— Дурниці, стара! Тобі приснилось.

— Та ні ж бо! Спершу я й сама так подумала. Але вона справді заходила і сказала, що в бібліотеці труп!

— Заходила Мері й сказала, що в бібліотеці труп?

— Так.

— Та не може бути! — здивувався полковник Бентрі.

— Авжеж. Звичайно, не може бути, — непевно промовила місіс Бентрі й, опанувавши себе, додала: — А чого ж Мері сказала, що він там є?

— Не могла вона такого сказати.

— Сказала!

— То ти, мабуть, усе вигадала!

— Нічого я не вигадувала.

Полковник Бентрі остаточно прокинувся й вирішив у всьому розібратися. Почав він дуже лагідно:

— Доллі, тобі все приснилося. Це через детективне оповідання «Зламаний сірник», яке ти читала. Пригадуєш, там лорд Едгбастон знайшов на килимку перед каміном труп чарівної блондинки? У книжках трупи завжди, трапляються в бібліотеках. А от у житті я про таке не чув.

— То, може, зараз почуєш, — мовила місіс Бентрі. — Так чи так, Артуре, а ти повинен піти й подивитись.

— Та, їй-богу, Доллі, це тобі наснилось. Так часто буває — прокидаєшся, і здається, ніби все те діялося з тобою насправді.

— Але ж мені снилося зовсім інше — виставка квітів, вікарієва дружина в купальнику… — Місіс Бентрі підхопилася з ліжка й розсунула штори. Спальню залило світло чудового осіннього дня. — Мені не приснилося, — рішуче заявила вона. — Артуре, негайно вставай! Піди вниз і все з'ясуй.

— Ти хочеш, щоб я зійшов униз і спитав, чи є в бібліотеці труп? Щоб на мене дивились, як на дурня?!

— Нічого не треба питати, — правила своєї місіс Бентрі. — Якщо труп є — бо, може, Мері просто з глузду з'їхала чи їй щось привиділося, — тоді про це хтось одразу скаже, а ти мовчки послухаєш.

Невдоволено буркочучи, полковник Бентрі загорнувся в халат і рушив за двері. Він пройшов коридором і спустився на перший поверх. Унизу біля сходів стояла гуртом прислуга; хтось схлипував. Дворецький якось підкреслено ступив наперед:

— Радий, що ви прийшли, сер. Я розпорядився нічого не чіпати до вашого приходу. Накажете зателефонувати до поліції, сер?

— Зателефонувати до поліції?! Навіщо?

Дворецький співчутливо покосився на високу жінку, що істерично ридала на плечі в кухарки.

— Я думав, сер, що Мері вам уже сповістила. Вона сама так сказала.

— Я страх як злякалася! — задихаючись, промовила Мері. — Я сама не тямила, що казала! На мене таке найшло… Ноги підкосились і всередині все перевернулося! Коли я побачила… О-о-ой!

Вона знов упала на плече місіс Еклз, і та не без задоволення заходилася її втішати:

— Годі, годі, люба моя!

— Мері, звісно, сама не своя, сер, адже це вона перша побачила отой жах, — пояснив дворецький. — Вона, як завжди, ввійшла до бібліотеки, щоб розсунути штори, і… мало не перечепилася через труп.

— Ви хочете сказати, — суворо промовив полковник Бентрі, — що в моїй бібліотеці лежить труп… У моїй бібліотеці?!

Дворецький відкашлявся.

— Мабуть, сер, вам краще подивитись самому.

— Алло! Алло! Так, це поліційне відділення. Слухаю! Хто дзвонить? — Поліційний констебль Полк однією рукою застібав мундир, а в другій тримав телефонну трубку. — Так, так. Госсінггон-хол. Що?.. О, доброго ранку, сер! — Голос у Полка змінився — де й поділась його нетерплячка й офіційність, як тільки він упізнав окружного мирового суддю і щедрого патрона на всіх спортивних змаганнях у поліції. — Так, сер. Чим можу допомогти?.. Перепрошую, сер, я не зрозумів — ви сказали, труп?.. Так?.. Будь ласка, сер!.. Безперечно, сер!.. Молода жінка, кажете, незнайома?.. Цілком, сер!.. Так, покладіться на мене!

Поліційний констебль Полк поклав трубку, протяжко свиснув і знов узяв трубку, щоб зателефонувати старшому офіцерові. З кухні — звідти смачно пахло смаженою шинкою — визирнула місіс Полк і спитала:

— Що сталося?

— Неймовірне! Такого ще не було, — відповів Полк. — У Госсінгтоні, в полковниковій бібліотеці, знайдено труп молодої жінки.

— Вбита?

— Нібито задушена.

— Хто така?

— Полковник каже, що ніколи її не бачив.

• 1/31
• Следующая