Выбери любимый жанр

Гробниці Атуану - Ле Гуин Урсула Кребер - Страница 10


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

10

І все ж дівчина й досі щоразу дивувалася, коли Тар казала:

— Я дізналася про це від тебе перед твоєю смертю.

* * *

Якось Арха запитала:

— Що то були за люди, котрі намагалися пограбувати Гробниці? І чи вдалося це бодай хоч комусь?

Сама лише думка про пограбування здавалася їй неймовірною. Адже крадькома підібратися до Гробниць було неможливо! Прочани рідко навідувалися на Атуан — навіть жертовних в'язнів присилали частіше. Вряди-годи з підлеглих храмів Чотирьох Королівств прибували нові послушниці, раби та дарунки — золото, пахощі, мідне начиння. Ото й усе! Ніхто не з'являвся тут ані мимохідь, ані з наміром щось купити чи продати, ані з простої цікавості. Сюди приходили тільки виконуючи те чи інше веління. Арха навіть не знала, чи далеко звідси до найближчого містечка — можливо, миль із двадцять, а може, й більше? Так чи інакше, безлюдні пустища досі залишалися найнадійнішими охоронцями Гробниць. Арха не сумнівалася, що кожен, хто перетинатиме пустелю, яка оточує Гробниці, неодмінно вирізнятиметься на її тлі, ніби чорна вівця на засніженому полі.

Останнім часом дівчина проводила з Тар і Косіль майже все своє дозвілля. От і цього холодного квітневого вечора троє жриць зібралися в кімнаті Косіль, поряд із храмом Богокороля. Вони сиділи біля невеликої кабиці, у якій тихо палахкотіла суха шавлія. У сусідній залі, за дверима, Манан із Дюбі грали на підлозі в цурки, по черзі підкидаючи вгору жменьку різьблених паличок і намагаючись ловити їх затиллям долоні, — нерідко, коли ніхто не бачив, Арха й собі бавилася з Мананом у цю гру, сховавшись у внутрішньому дворику Малого Дому.

Жриці бесідували, і їхній розмові не заважали ні стук гральних паличок, ані хрипке бурчання гравців, що долинало із сусідньої кімнати. Надворі сутеніло — наближалася тривожна горобина ніч. Час від часу дахом перебігали важкі краплі дощу.

— Так, у давнину не бракувало ласих до тутешніх скарбів. Але жоден злочин проти Гробниць не залишився безкарним, — відповіла Тар. Іноді, попри свою мовчазну вдачу, вона любила розповісти кілька повчальних історій, напоумлюючи Арху. Власне, сьогодні й випала одна з таких рідкісних днин.

— Як же ці люди зважилися на таке блюзнірство?

— О-о-о! — відказала Косіль. — То були не прості люди, а чарівники, маги з Внутрішніх Земель. Тоді Богокороль ще не правив Карґадськими землями, і ми не були такими могутніми, як тепер. Чаклуни припливали із заходу, грабували порти Kapero-Ату й Атуану і навіть нападали на священний Авабат. Вони казали, що полюють на драконів, але насправді нищили наші міста і храми.

— Їхні герої вдиралися сюди, щоби випробувати свої мечі та накласти на нас свої безбожні чари, — продовжувала Тар. — Утім, наймогутнішому з них, великому магові та повелителю драконів, тут не поталанило. І хоч давно це було, але люди й досі пам'ятають, як усе сталося. Того чародія звали Ерет-Акбе. Він був королем і Архімагом усього Заходу. В Авабаті цей зайда схилив на свій бік бунтівних вождів і, щоби захопити владу над містом, виступив проти Верховного Жерця внутрішнього Храму Богобратів. Довго билися людські чари проти божественних блискавиць — від храму, де вони герцювали, каменя на камені не залишилося. Але, зрештою, жрець розтрощив чарівну патерицю мага, розбив надвоє його магічний оберіг — і здобув перемогу. Ерет-Акбе втратив свою силу і дременув із Авабата, сподіваючись знайти прихисток на крайньому заході Земномор'я. Там він і загинув у двобої з драконом. А Внутрішні землі після його смерті почали занепадати... Жерця, який переміг Ерет-Акбе, звали Інтатін. Він належав до роду Тарбів і через сотні літ, згідно з пророцтвом, започаткував династію королів-жерцін Кареґо-Ату, від яких походять і карґадські Богокоролі. З часів Інтатіна могутність карґадських земель невпинно зростала. Тож відтоді лише кілька сміливців-магів наважувалися забратися у Скарбницю. Дуже вже їм кортіло повернути потрощений оберіг Ерет-Акбе. Але дарма! Реліквія й досі там, де їй належить бути згідно з волею Архіжерця. І кістки тих заброд — також... — Тар урочисто вказала на землю в себе під ногами.

— Щоправда, тут зберігається лише половина того амулета, — зауважила Косіль. — А другий уламок загубився назавжди...

— Як це "загубився"? — не второпала Арха.

— Та половина, яку тримав Інтатін, зберігається у Скарбниці. Натомість друга частина оберега залишилася в руці мага. Перш ніж утекти з Авабата, Ерет-Акбе віддав той уламок одному з бунтівних королів — Торегові Хупунському. Я не знаю, навіщо він це зробив...

— Щоби посіяти розбрат, — пояснила Косіль. — Небавом Торегові нащадки знову повстали супроти правлячого дому Тарбів, повернувши зброю проти першого Богокороля. Для них він, бачте, не був ані богом, ані королем! Кляте туманувате поріддя! Утім, нікого з них уже давно немає серед живих...

Тар кивнула.

— Батько теперішнього Богокороля покарав заколотників. Він знищив рід Хупунів, а їхні замки зрівняв із землею. Із бунтівниками було покінчено, але також безслідно зник і уламок, який Хупуни отримали від Ерет-Акбе. Ніхто не знає, що сталося з реліквією...

— Я гадаю, — вставила Косіль, — що її просто викинули, як непотріб. Кажуть, що та каблучка Ерет-Акбе зовсім не схожа на коштовність. Хай поб'є її грім, а разом з нею і всіх чарівників! — сказала Косіль і плюнула у вогонь.

— А ти бачила той уламок оберега, що належить Гробницям? — запитала Арха у Тар.

Жриця заперечно похитала головою.

— Ні, адже до Скарбниці не можна заходити нікому, крім Верховної Жриці. Хтозна, можливо, ця каблучка — найдорожчий скарб Гробниць. Як на мене, то так воно і є. Адже Внутрішні землі століттями посилали сюди своїх злодіїв і магів, і жодного з них не зацікавили ні золото, ні самоцвіти — всі вони шукали тільки цей уславлений уламок. Відтоді, як не стало Ерет-Акбе й Інтатіна, минуло бозна-скільки років, а поза тим про каблучку пам'ятають й досі — і у нас, і на заході. З плином часу більшість речей відходить у небуття, і лише найважливіші залишаються у людській пам'яті...

Трохи поміркувавши, Арха сказала:

— Ті грабіжники мали бути або неабиякими сміливцями, або цілковитими йолопами, щоб отак наражатися на небезпеку. Невже вони не боялися Безіменних?

— Ні, — холодно відповіла Косіль. — Вони не мають богів. Чарівники розуміються на магії і, либонь, вважають богами себе. Але вони не боги, бо не відроджуються після смерті. Тіло чаклуна обертається в прах, а дух його виє вітром, допоки не згине без сліду. Вони не мають безсмертних душ...

— А що то за магія, якою займаються чаклуни? — захоплено запитала Арха. — Що вони роблять? І навіщо?

Де й поділася її гонорова обіцянка навіть не дивитися на кораблі "відьмаків" із Внутрішніх земель.

— То все омана, шахрайство і брехня! — відрубала Косіль.

— І трохи більше, — зауважила Тар. — Звісно, якщо в тих розповідях є хоч крапля правди... Приміром, чарівники вміють приборкувати вітри. Цього не заперечує ніхто. Саме тому чаклуни й стали великими мореплавцями — наповнюючи вітрила магічним вітром, вони пливуть туди, куди забажають. А ще кажуть, що їм підвладні світло і темрява. Маги вміють перетворювати каміння на діаманти, а свинець — на золото, можуть за мить спорудити ціле місто, чи, принаймні, напустити мани. А ще вони нібито можуть із власної волі перетворюватися на ведмедів, драконів або риб...

— Не вірю жодному слову, — сказала Косіль. — Але те, що вони підступні та слизькі, наче в'юни, — чистісінька правда. Подейкують, що коли відібрати у мага його чарівну патерицю, то його сила зникає. Мабуть, на тих палицях вирізьблені руни зла...

Тар знову заперечливо похитала головою.

— Звичайно, всі вони ходять з патерицями. Але палиця — то лише знаряддя сили, яка таїться в душі мага.

— А звідки у них та сила? — запитала Арха. — Адже ж не із порожнечі вона виникає!

— Брешуть вони, — втрутилася Косіль.

10
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело