Декамерон - Боккаччо Джованни - Страница 45
- Предыдущая
- 45/187
- Следующая
Паганіно ж, таку гарну бранку собі залучивши, був вельми радий; він не мав жінки і вирішив залишити її при собі. Красуня гірко плакала, а він потішав її ласкавими словами; коли ж настала ніч, він, не дбаючи про календар і не турбуючись жодними святами й присвятками, зачав утішати її ділами (бо слова, як йому здавалось, мало тоді вдень допомогли) та і втішив-таки так добре, що не допливли вони й до Монако{123}, як судія і всі його закони вилетіли їй з голови. Зажила вона рада та весела з тим Паганіном, а він, у Монако її привізши, не тільки потіху вдень і вночі їй давав, а ще й шанував її, як би дружину свою законну.
Через який там час унесено в вуха мессерові Річчарду, де його жінка. Він запалився бажанням повернути її якнайшвидше і, гадаючи, що ніхто краще за нього не зможе сієї справи зорудувати, вирішив сам повезти за неї викуп, скільки б там із нього не заправили. От сів він на корабель, приплив до Монако і справді побачив там свою жінку. Вона теж його помітила і того ж вечора сказала про се коханцеві своєму, виявивши йому одночасно, що вона гадає чинити. Другого дня вранці мессер Річчардо побачив Паганіна, познайомився з ним і за короткий час став уже запанібрата; Паганіно ж не показував виду, що його знає, і вичікував, що той буде йому казати. Коли мессерові Річчарду здалося, що настала слушна мить, він постарався якнайліпше і якнайприязніше одкрити йому причину свого приїзду і прохав його взяти який завгодно окуп, лиш вернути жінку. На те одповів Паганіно з веселим видом:
? Але ж дуже прошу, пане мій любий! Коли хочете знати, у мене й справді живе одна молодиця, тільки я не відаю, чи то ваша жінка, чи, може, ще чиясь ? я ж бо вас не знаю, а з нею знайомий теж недавно, відколи вона в мене живе. Якщо й справді ви її чоловік, як ви кажете, то я, маючи вас за людину благородну, поведу вас до неї і вона вас напевне впізнає: коли вона скаже, що ваша правда, і захоче піти з вами, то нехай; дасте мені за неї окупу, що з ласки вашої самі положите. Як же ні, то не подоба вам її од мене вимагати, бо я чоловік молодий і, як усякий інший, можу тримати собі жінку, особливо ж таку, як вона, що любішої за неї я зроду не бачив.
Тоді сказав мессер Річчардо:
? Цілком певно, що то моя жінка; скоро ти поведеш мене до неї, побачиш сам, що так воно і є: вона одразу ж кинеться мені на шию. Нехай буде так, як ти надумав; я пристаю на все.
? Гаразд, ? сказав Паганіно, ? ходімо.
От прийшли вони до Паганінового дому, сіли в світлиці, і Паганіно велів покликати до себе жінку; вона вийшла із своєї кімнати і привітала мессера Річчарда так, ніби то був якийся чужинець, що завітав у гості до Паганіна. Сеє побачивши, судія дуже здивувався (думав, знаєте, що вона його хтозна з якою радістю зустріне) і сказав до себе подумки: «Мабуть, із того суму й безконечного горюваня, що втратив її, я так змінився, що вона мене не впізнала». До неї ж озвався такими словами:
? Жінко моя люба, дорого ж мені стала та рибна ловля, що на неї я тебе запросив! Що вже я побивався за тобою, того ніхто на світі здумати не може, а ти, бач, і не впізнала мене, так байдужно до мене привіталася. Хіба ж ти не бачиш, що се я, твій мессер Річчардо? Я приїхав сюди, щоб заплатити сьому достойному чоловікові, скільки він захотів би, аби тільки забрати тебе й одвезти додому, а він, спасибі йому, згодився оддати мені тебе за таку ціну, яку я сам покладу.
Жінка повернулась до нього й сказала, осміхнувшися злегенька:
? Мосьпане, се ви до мене говорите? Глядіть же, чи ви часом не вклепались, бо я от таки добре знаю, що не бачила вас ізроду.
А він їй:
? Що-бо ти кажеш, ось придивись до мене краще та пригадай гарненько, то й побачиш, що я твій муж, Річчардо ді Кіндзіка.
А вона йому:
? Даруйте, мосьпане, може, воно й не випадало б так довго на вас дивитись, як ви того бажаєте, та я вже досить на вас надивилась і можу з певністю сказати, що ніколи вас не бачила раніше.
Мессер Річчардо подумав собі, що, може, то вона прикидається із страху перед Паганіном і не хоче признатися до нього в присутності корсара; тим-то через якусь хвилю він попрохав у господаря дозволу поговорити з жінкою сам на сам. Паганіно пристав на те, з одною лише умовою ? щоб мессер Річчардо не важився цілуватись проти її волі, а жінці сказав, щоб пішла з ним до своєї кімнати, вислухала все, що він мав казати, і відповіла йому, як сама хотіла. От пішли вони удвох до неї в кімнату, посідали, і мессер Річчардо заговорив ізнову:
? Серденько моє кохане, душко моя солоденька, надієнько моя люба, невже ж ти й тепер не впізнаєш того Річчарда, що любить тебе дужче, ніж самого себе? Як же се може бути? Чи я вже так змінився? Оченя ж ти мов каре, ну, глянь же на мене ще раз, придивися краще!
Жінка засміялася і не дала йому говорити далі.
? Ви розумієте, звичайно, ? промовила вона, ? що не така вже я безпам'ятна, щоб забути, що ви ? мессер Річчардо ді Кіндзіка, мій муж; та коли я жила з вами, то виявилось, що ви мене погано знаєте. Ви ж чоловік ніби й розумний (і хочете, щоб вас за такого вважали), то невже ж таки ви не знали, бачивши, що я така молода, та свіжа, та яра, ? невже, кажу, ви не знали, чого треба молодим жінкам, крім їжі та одежі, хоч вони й соромляться про те говорити? Як ви те діло справляли, ви самі знаєте. Коли правничі студії були вам більше до серця, аніж дружина, то не треба було женитися; та, правду кажучи, мені завжди здавалось, що ви навіть не юриста, а такий собі ходячий календар, що проголошує свята й передсвяття, пости й припостки, так ви добре знали всі ті штуки. Якби, кажу, ви попускали стільки празників пахарям, що поля ваші обробляють, скільки тому, що мав мою грядочку порати, то не зібрали були б ізроду ні зернини врожаю. А тут послав мені Бог, на молодощі мої зглянувшись, сього чоловіка; в отсій от кімнаті живу я з ним, не знаючи, що то є свято (маю на увазі ті свята, що так часто справляли ви, більше Богові, чим жінці догодити намагаючись): ніколи тут не ночували ні п'ятниця, ні субота, ні сухий четвер, ні Петрівка, ані Великий піст, що так довго тягнеться; і вдень і вночі тут працюється, що аж пір'я летить; от хоч би й сьогодні вдосвіта ? ще й до утрені не дзвонено, а ми вже дві чи три загінки пройшли. Залишуся ж я у нього, працюватимемо вдвох, покіль молоді, а свята, пости та прощі нехай уже будуть мені на старощі. А ви забирайтеся собі з богом, та й не дуже гайтеся, і святкуйте там без мене скільки хочете.
Почувши сії слова, мессер Річчардо несказанного дознав жалю, а як вона замовкла, промовив:
? Ох, душко моя солоденька, хто видав таке говорити? Невже тобі не дорога честь батьків твоїх і твоя власна? Невже ти волієш отут підбічницею сього чоловіка у смертельному гріху пробувати, ніж у Пізі дружиною моєю бути? Як ти йому остинеш, прожене він тебе геть із ганьбою великою; а мені ти завжди будеш мила, завжди будеш, хотів би я чи ні, господинею мого дому. Невже задля сієї нечестивої і непомірної похоті занехаєш ти добру славу свою і покинеш мене, коли я люблю тебе, як душу? Надієнько моя люба, не кажи більше таких слів, ходи зі мною: я вже тепер, знаючи твоє бажання, буду краще старатися. Маєточку мій дорогенький, одстань од того наміру та поїдь зі мною ? я ж без тебе такого вже натерпівся лиха!
На те жінка одвітувала:
? За честь мою, про мене, нехай хоч і ніхто не турбується, се вже тепер ні до чого; нехай би були подбали про неї отець-мати, коли мене за вас заміж давали; та як вони тоді про мою не дбали, так я тепер не дбаю про їхню. А що я в гріху смертельному пробуваю, то тим не журіться, бо я в ньому як сир у маслі плаваю. Признаюся вам по правді, тут я почуваюсь дружиною Паганіна, а там, у Пізі, я була ніби вашою полюбовницею ? так рідко за квадрами місячними та геометричними розрахунками сходились там наші планети; тут же Паганіно не випускає мене з обіймів цілу ніч, тисне мене й кусає, а вже як упорує, нехай вам те сам Бог скаже. Ви говорите, що будете старатися; а чим? Будете намагатися трьома нападами булаву підняти? Мабуть, ви стали бравим вершником з того часу, як я вас не бачила. Ідіть собі і старайтесь лишень тримати душу в тілі, бо ви на сьому світі немов позичені, такі хирні та недолугі. А ще скажу вам, що коли й покине мене сей чоловік (а він, здається, не має того на думці, поки я сама хочу), то я нізащо в світі до вас не повернуся: хоч скільки вас чавити, все одно й наперстка соку не вичавиш. Набулася я вже в вас, на превелику собі шкоду і втрату, то шукатиму тепер того добра деінде. Кажу ж вам іще раз ? тут немає в нас ні свят, ні присвятків, тут я хочу й зостатися, а ви ідіть собі з богом, і то якнайшвидше, а ні, то я закричу, що ви хочете ґвалт мені учинити.
- Предыдущая
- 45/187
- Следующая
