Цифрова Фортеця - Браун Дэн - Страница 69

• Предыдущая
• 69/88
• Следующая

— О Господи! — скрикнув він. — Що тут сталося?

Святе причастя.

Гулогот помітив Бекера відразу ж. Куртку хакі не помітити було неможливо, тим більше, що на ній збоку розпливлася кривава пляма. Ця куртка рухалася тепер посеред центрального проходу в морі чорного вбрання.

«Він, напевне, не знає, що я тут, — подумав Гулогот і всміхнувся. — Він — мрець».

Убивця ввімкнув крихітні металеві контакти на своїх пальцях, радий із того, що невдовзі передасть своєму американському зв’язковому приємну новину.

«Скоро, — подумав він. — Дуже скоро».

Наче хижак, що заходить на жертву із завітряного боку, Гулогот рушив до тильної частини собору. І почав наближатися — прямо по центральному проходу. Гулогот не мав настрою ловити Бекера в натовпі, що прямуватиме до виходу. Мисливцю пощастило — його здобич потрапила в пастку. Гулоготу треба якось примудритися ліквідувати Бекера тихо, без зайвого шуму. Глушник, який він мав при собі, — найкращий із тих, які можна придбати за гроші, — видавав звук не сильніший, ніж звичайне кахикання. Тому все мало обійтися чин-чином.

Коли Гулогот наближався до куртки хакі, він не помічав тихого невдоволення людей, повз яких проходив. Звісно, парафіяни розуміли ентузіазм людини, яка прагнула дістати Боже благословення, але ж існували суворі правила процедури: дві черги, один за одним.

А Гулогот не зупинявся. І швидко наближався до Бекера. У кишені куртки він намацав свій револьвер. Вирішальний момент настав. Допоки Девіду Бекеру просто неймовірно щастило, і тому не було потреби й далі спокушати долю.

Чоловік у куртці хакі був тепер лише на десять людей попереду; він рухався центральним проходом, пригнувши голову. Гулогот уже подумки прорепетирував убивство. Намальована ним картина була чіткою: він протиснеться до Бекера, тримаючи пістолет низько й так, щоб ніхто не бачив. А потім всадить йому в спину дві кулі — і відразу ж підхопить та потягне до лави, як стурбований друг. Потім рушить до тильної частини церкви начебто по допомогу. І в загальному сум’ятті зникне, перш ніж хто-небудь здогадається, що трапилося.

П’ятеро чоловік. Четверо. Троє.

Намацавши в кишені пістолет, Гулогот приготувався. Він вистрелить із низької позиції, зі стегна — угору, Бекеру в спину. Таким чином куля влучить або в спинний хребет, або, пробивши легені, у серце. Та навіть якщо він не влучить у серце, Бекер помре. Пробита легеня — це смертельне поранення, принаймні в Іспанії — це точно, хоча в більш просунутих у медичному сенсі країнах може й не смертельне.

Два чоловіки... один... Нарешті Гулогот вийшов на свою жертву. Як вправний танцюрист, що виконує гарно завчене па, він пірнув праворуч. Поклавши руку на чоловіка в куртці хакі, він наставив пістоль — і вистрелив.

Тіло чоловіка враз заклякло. І за мить заточилося. Гулогот ухопив свою жертву під пахви й одним швидким рухом всадовив на лавку ще до того, як на спині почала розпливатися кривава пляма. Люди, що були поблизу, обернулися. Та Гулогот не звернув на них ані найменшої уваги — за кілька секунд його вже тут не буде.

Він став мацати безжиттєві пальці чоловіка, шукаючи перстень. Але не знайшов — пальці були голі, без прикрас. Гулогот осатаніло крутнувся, зиркнувши на обличчя вбитого. І відразу ж закляк від жаху: то не було обличчя Девіда Бекера.

Рафаель де ля Маза, банкір із передмістя Севільї, помер майже миттєво. Він і досі стискав у руці п’ятдесят тисяч песет, які заплатив йому дивний американець за дешеву чорну куртку.

Закипаючи від гніву, Мідж Мілкен стояла біля охолоджувача води неподалік входу до зали засідань.

«Чим там, у біса, займається Фонтейн?! — Зіжмакавши свій паперовий стаканчик, вона із силою кинула його в сміттєву корзину. — У шифрувальному відділі відбувається щось дивне! Це я точно відчуваю!» Мідж знала, що є лише один спосіб довести свою правоту. Вона піде до шифровідділу й сама все перевірить. За потреби і Джаббу із собою прихопить. Крутнувшись на п’ятах, вона рушила до дверей.

Раптом, немов нізвідкіля, виник Брінкергоф і заступив їй дорогу.

— Ти куди це?

— Додому! — збрехала Мідж.

Та Брінкергоф не відступав. Мідж люто вирячилася на нього.

— Це Фонтейн сказав тобі не випускати мене?

Брінкергоф зніяковіло відвернувся.

— Чеде, кажу тобі, у шифровідділі щось відбувається, щось надзвичайно важливе. Не знаю, чому Фонтейн клеїть із себе дурня, але «Транскоду» загрожує небезпека. Зараз там відбувається щось лихе!

— Мідж, — заспокійливо мовив Брінкергоф, рушаючи до запнутих шторами дверей зали засідань. — Нехай директор сам розбирається.

Мідж лиховісно примружилася.

— А ти хоч якесь уявлення маєш про те, що станеться, коли система охолодження «Транскоду» вийде з ладу?

Брінкергоф стенув плечима й підійшов до вікна.

— Тепер електроживлення, напевне, уже відновилося. — Він розсунув штори й поглянув у вікно.

— Там і досі темно? — поцікавилася Мідж.

Та Брінкергоф не відповів. Наче заворожений, він втупився поглядом у вікно. Картина під куполом шифровідділу важко вміщалася у свідомості. Під його скляним ковпаком оберталися вогні, пульсували стробоскопи і кружляли пасма пари. Брінкергоф мовчки стояв, наче в трансі, очманіло похитуючи головою. А потім, охоплений панікою, ошаліло кинувся геть із кімнати.

— Директоре! Директоре!

Кров Христова... Чаша спасіння...

У проході біля обм’яклого тіла зібралися люди. А над їхніми головами повільно гойдалося кадило. Гулогот ошаліло крутнувся на п’ятах у центральному проході, окидаючи поглядом церкву. «Він має бути десь тут!» Він знову крутнувся й поглянув на олтар. За тридцять рядів попереду обряд причастя проходив так, наче нічого не сталося. Падре Ґустафес Геррера, головний носій чаші Святого причастя, здивовано поглянув на невеличке збурення в центральних рядах; але не відчув занепокоєння. Інколи літні люди непритомніли, надто приголомшені Святим Духом. Трохи свіжого повітря — і все буде в нормі.

А тим часом Гулогот отетеріло озирався. Та Бекера ніде не було видно. Приблизно сотня людей стояли навколішки біля олтаря, чекаючи на Святе причастя.

«Може, Бекер — один із них?» — подумав Гулогот. І почав придивлятися до спин. Він уже подумки приготувався вистрелити Бекеру в спину з відстані п’ятдесяти ярдів — і кинутися навтьоки.

El cuerpo de Jesus, el pan del cielo. Тіло Христове, хліб небесний.

Молодий священик, що причащав Бекера, несхвально на нього поглянув. Він розумів нетерпіння чужинця причаститися, але не можна проходити без черги!

Бекер нахилив голову, ретельно пережовуючи облатку. Він відчував, що позаду нього щось відбувається, якесь збурення, і подумав про чоловіка, у якого придбав чорну куртку, попередивши, щоб той не вдягав куртку хакі. Він хотів був обернутися й поглянути, але злякався, що саме в цю мить, можливо, його видивляється отой тип у дротяних окулярах. Він скоцюрбився, сподіваючись, що чорна куртка прикриває верхню частину його брюк хакі. Але ні — не прикривала.

Чаша швидко наближалася до нього з правого боку. Люди ковтали вино, хрестилися й підводилися, щоб піти. «Не кваптеся!» Бекер не поспішав залишити олтар. Та коли Святого причастя чекають дві тисячі людей, а подає його лише один священик, то вважається негарною манерою надовго припадати до чаші з вином.

Чаша наближалася до Бекера, коли Гулогот помітив недоречні брюки кольору хакі.

— Ти — мрець, — просичав він і рушив до олтаря центральним проходом.

Час для хитрих маневрів минув. Два постріли в спину, потім схопити перстень і тікати. Найбільша в Севільї стоянка таксі була за півкварталу, на Матеуса Заїки. Гулогот простягнув руку за пістолетом.

Adios, Senor Becker...

• Предыдущая
• 69/88
• Следующая