Точка Обману - Браун Дэн - Страница 100

• Предыдущая
• 100/119
• Следующая

Зрозумівши, що тепер він має вийти на радіозв’язок, Коркі понишпорив по панелі і, знайшовши радіо, клацнув умикачем. Але нічого не сталося. Ані тобі світла, ані шуму. Він повернув регулятор гучності на всю. Все одно — нічого. Ну, вмикайся! Оживай! Відпустивши штурвал, він нахилився і поглянув униз. Від цього руху пекучий біль пронизав йому ногу. Коркі зосередив погляд на радіо — і очам своїм не повірив. Панель була зрешечена кулями, а шкала радіоприймача розтрощена. Донизу звисали обірвані дроти. Коркі ошелешено витріщився на безрадісну картину.

Щастить як потопельнику.

Коркі випростався, хоча ноги відмовлялися його слухати. «Що може бути гірше?» — подумав астрофізик. І коли поглянув на судно, то отримав відповідь на своє запитання. На палубу «Гої» зіскочили двоє озброєних військовиків. Потім вертушка піднялася знову, розвернулася і на повній швидкості рвонула в його напрямку.

Коркі похнюпився. Розділяй і перемагай. Вочевидь, цієї ночі не лише у нього виникла така думка.

Коли Дельта-Три пройшов палубою і наблизився до решітчастих сходів, що вели донизу, він почув, як десь під ним скрикнула жінка. Він повернувся і кивнув Дельта-Два — мовляв, схожу і подивлюся. Його напарник кивнув, залишившись в укритті на верхній палубі. Ці двоє могли підтримувати зв’язок через кодований переговірний пристрій: глушильна система «кайови» була сконструйована таким винахідливим чином, що для цього кодованого передавача було залишено спеціальну частоту.

Стискаючи в руках тупоносий короткостволий автомат, Дельта-Три рушив тихцем до сходів, що вели на нижню палубу. Обережно, як і личить натренованому вбивці, він дюйм за дюймом просувався вперед, тримаючи напоготові автомат.

Похилі сходи обмежували видимість, і Дельта-Три нахилився, щоб краще придивитися. Тепер крик чувся чіткіше і гучніше. На мить зупинившись, він рушив далі. Спустившись наполовину, він зміг побачити перекручений вибухом лабіринт містків і переходів, прикріплених до нижньої частини судна. Крик став іще сильнішим.

І нарешті він побачив її. Стоячи посередині поперечного містка, Рейчел Секстон вдивлялася вниз, у воду і розпачливо гукала Майкла Толланда.

Схоже, Толланд упав униз у результаті вибуху?

Якщо це так, то завдання Дельта-Три значно полегшувалося. Йому залишалося тільки зробити ще кілька кроків униз, щоб вистрелити майже впритул. Це було все одно, що стріляти рибу в акваріумі. Щоправда, на мить він завагався: Рейчел Секстон стояла біля розкритої підсобки для устаткування і могла бути озброєною — чи то підводною рушницею, чи то рушницею проти акул. Утім, ні перше, ні друге не могло змагатися з його автоматом. Пересвідчившись, що ситуація повністю під контролем, Дельта-Три підняв автомат і зробив іще один крок. Тепер Рейчел Секстон було прекрасно видно. Він націлив на неї автомат.

Іще один крок.

Унизу, під сходами, почулася якась метушня. Дельта-Три більше здивувався, аніж злякався, коли поглянув униз і побачив, як Майкл Толланд штрикнув якоюсь алюмінієвою палицею йому в ноги. Хоча це і заскочило зненацька Дельта-Три, він мало не розсміявся з цієї недолугої спроби завдати йому шкоди.

І цієї миті він відчув, як кінчик палиці торкнувся його п’ятки.

Пролунав вибух — і хвиля нестерпного пекучого болю прострелила все його тіло: у праву ногу щось ударило, і її стрімко підкинуло вгору. Втративши рівновагу, Дельта-Три хитнувся і покотився сходами вниз. Його автомат заторохтів по металевій решітці і упав на місток. Охоплений болем та люттю, Дельта-Три скрутився, щоб вхопитися за праву ступню, — але її у нього більше не було.

Толланд стрімко виріс біля свого ворога, тримаючи в руках палицю, кінець якої і досі димів: то був п’ятифутовий вогнепальний пристрій для боротьби з акулами. Алюмінієва палиця на кінці була оснащена дробовиком дванадцятого калібру, який спрацьовував від контакту з ціллю. Він призначався для самозахисту в разі нападу акул. Толланд зарядив закіптюжений дробовик новим патроном і притиснув його до кадика нападника-невдахи. Той лежав на спині немов паралізований, витріщившись на Толланда очима, сповненими подиву і шаленої люті.

Підбігла Рейчел. Вона хотіла підхопити автомат нападника, але той уже перелетів через край і впав у воду.

Переговірний пристрій на ремені спецназівця затріскотів, і з нього почувся голос, схожий на голос робота:

— Дельта-Три? Що сталося? Я чув постріл.

Та чоловік навіть не поворухнувся, щоб відповісти.

У пристрої знову затріскотіло, і майже одразу почувся інший голос. Він теж був роботоподібним, але відрізнявся тим, що звучав на тлі шуму вертолітного двигуна та лопатей.

— Говорить Дельта-Один, — сказав пілот. — Переслідую човен. Дельта-Три, прийом. Як справи? Спустилися на нижню палубу? Підтримка потрібна?

Толланд міцніше притиснув дуло дробовика до горла нападника.

— Скажи пілоту, щоб він летів геть від того човна. Якщо він уб’є мого друга — ти помреш.

Скривившись од болю, військовик підніс до рота пристрій. Дивлячись на Толланда, він натиснув кнопку і сказав:

— Дельта-Три на зв’язку. У мене все нормально. Знищ той човен.

Габріель Еш повернулася до туалету в офісі Секстона і приготувалася лізти назад. Дзвінок від сенатора залишив у неї почуття тривоги. Шеф явно завагався, коли вона сказала, що перебуває у своєму офісі, — наче він якимось чином дізнався, що вона йому бреше. Та хоч би там як, вона не змогла проникнути в комп’ютер Секстона і тепер не знала, що робити далі.

Секстон на мене чекає.

Коли вона стала на раковину, готуючись підтягнутися, то почула, як щось зі стуком упало на кахляну підлогу. Зиркнувши вниз, Габріель із роздратуванням помітила, що збила запонки сенатора, які він, вочевидь, залишив на краю раковини.

Треба все залишити як було.

Зіскочивши вниз, Габріель підняла запонки і поклала їх на раковину. Знову стаючи на раковину, вона ще раз поглянула на запонки. Іншим разом вона б проігнорувала їх, але сьогодні монограма на запонках привернула її увагу.

Коркі Марлінсон більше не тримав кермо моторного човна. Він знав, що той нестиметься в нічну далечінь по прямій лінії — буде він триматися за кермо чи ні. Шлях найменшого опору...

Коркі сидів у кормі моторки, що жваво стрибала хвилями, і намагався оцінити, наскільки сильно пошкоджена нога. Куля увійшла у передню частину литки, ледь не зачепивши кістку. Вихідного отвору з протилежного боку не було, і тому астрофізик вирішив, що куля, напевне, застрягла десь у нозі. Понишпоривши довкола в пошуках чого-небудь, щоб зупинити кровотечу, він не знайшов нічого підходящого — якісь ласти, дихальна трубка та два рятівні жилети. Аптечки першої допомоги ніде не було. Коркі похапцем розкрив маленьку шухлядку і знайшов якісь інструменти, ганчірки, ізоляційну стрічку та інші матеріали для дрібного ремонту. Поглянувши на скривавлену ногу, він подумав, чи довго йому плисти, щоб опинитися поза межами території, де скупчилися акули.

Чорт, ще дуже довго.

Дельта-Один вів гелікоптер низько над океаном, намагаючись видивитися у темряві човен. Припустивши, що суденце, скоріш за все, чкурнуло на всіх парах до берега, намагаючись відірватися якомога далі від «Гої», Дельта-Один тримав «кайову» на цій здогадній траєкторії.

Я б мав уже його обігнати за цей час.

Зазвичай судно можна було легко вистежити за допомогою радара, але зараз, коли система глушення поширювала радіоперешкоди на кілька миль поперед вертольота, користуватися власним радаром було неможливо. Вимкнути ж систему глушення він не міг, поки не отримає з «Гої» повідомлення, що там усі мертві. Сьогодні жоден виклик не мусить вийти з цього судна.

Секрет цього метеорита помре. Тут і зараз.

• Предыдущая
• 100/119
• Следующая