Точка Обману - Браун Дэн - Страница 28

• Предыдущая
• 28/119
• Следующая

— Здається, я не все розумію, — зізналася Рейчел. — Метеорит лежить під тисячами тонн льоду. Як же ви його піднімаєте?

Нора показала на вершину конструкції, звідки вертикально, зверху вниз, світив тонкий яскраво-червоний промінь. Рейчел і раніше його бачила, але вирішила, що це якийсь оптичний індикатор, котрий вказує точне місце, де розташовується метеорит.

— Напівпровідниковий лазер на арсеніді галію, — пояснила Нора.

Рейчел уважно придивилася до променя і нарешті помітила, що він встиг пропекти крихітний отвір у кризі і тепер світив униз, у крижані глибини.

— Це дуже гарячий промінь, — мовила Нора. — Ми поступово нагріваємо метеорит, у міру того як він піднімається нагору.

Рейчел нарешті збагнула просту геніальність плану, який замислила ця жінка. Нора просто спрямувала лазерний промінь униз, розтоплюючи лід і нагріваючи сам метеорит. Камінь був надто щільним, щоб лазер міг розплавити його, але він вбирав у себе його тепло, поступово стаючи достатньо гарячим для того, щоб розтопити лід навколо. Він сам прокладав собі шлях на поверхню. А лід, що танув над метеоритом, водою стікав униз, заповнюючи шахту.

Як гарячий ніж, що проходить крізь замерзлий брусок масла.

Нора кивнула на людей біля лебідок:

— Генератори не витримують такої напруги, ось я і використовую людську силу.

— Дурниці! — весело відгукнувся один з робітників. — Вона поставила нас сюди просто тому, що любить дивитися, як ми ішачимо.

— Вгомонися, — парирувала Нора. — Ви, зніжені хлоп’ята, два дні скаржилися на холод. От я вас і зігріла. А тепер — крутіть!

Робочі розсміялися.

— А навіщо ці пілони?

Рейчел показала на декілька помаранчевих дорожних конусів, установлених навколо вежі начебто абсолютно довільно. Такі самі конуси Рейчел бачила і довкола самого купола.

— Найважливіший інструмент гляціолога, — пояснила Нора. — Ми звемо їх «ССЗН». Ця абревіатура означає «Стань сюди і зламай ногу».

Вона підняла один із конусів. Під ним виявився круглий отвір, що, немов бездонний колодязь, ішов углиб льодовика.

— Сюди краще не ступати. — Нора поставила конус на місце. — Ми свердлили ці дірки по всьому льодовику, щоб вивчити склад товщин льоду. Як і в археології, час, упродовж якого об’єкт лежав прихованим від очей, визначається глибиною, на якій його виявили. Що глибше залягає камінь, то довше він там лежить. Так само, коли щось раптом знаходять під товщею льоду, можна встановити, коли це «щось» туди потрапило, за кількістю криги зверху. А щоб упевнитися в точності вимірювань, ми вимірюємо й товщину сусідніх ділянок. Таким чином упевнюємося, що лід однорідний, тобто не зруйнований землетрусами, стисненнями, обвалами і тому подібними катаклізмами.

— І яким же виявився цей льодовик?

— Абсолютно бездоганним, — відповіла Нора. — Цілісний моноліт. Ані розломів, ані льодових завихрень. Такі метеорити ми називаємо статичними об’єктами. І лежить він тут неторканим та неушкодженим від того самого моменту, як приземлився, — з 1716 року.

Рейчел була в захваті.

— Ви дізналися точний рік падіння?

Здавалося, Нору здивувало це запитання.

— Чорт забирай, так! Для того мене сюди і покликали. Я ж умію «читати» лід. — І вона показала на акуратний штабель трубок льоду. Кожен із цих прозорих стовпів був помічений оранжевою биркою. — Ось ці льодові палиці є цінними геологічними зразками. — Вона підвела Рейчел до «труб». — Якщо придивитися уважно, можна побачити окремі шари льоду.

Нахилившись, гостя дійсно змогла розгледіти, що стовпи складаються з фрагментів, які різняться і прозорістю, і відтінком. Навіть товщина шарів була дуже різною — від декількох міліметрів до п’яти сантиметрів.

— Узимку на шельфовий лід падає сніг, — пояснила Нора, — а навесні відбувається часткове танення. Тому кожен сезон додає новий компресійний шар. Ми починаємо зверху, з останньої зими, і робимо зворотній відлік.

— Наче кільця на деревах?

— Не все так- просто, міс Секстон, Не забувайте, що нам доводиться вимірювати сотні футів нашарувань. Необхідно звірятися з кліматичними маркерами, щоб не наробити помилок. А такими маркерами є звіти про кількість опадів, відомості про забруднення повітря і тому подібна інформація.

До них підійшов Толланд з колегами. Майкл посміхнувся Рейчел.

— Вона знає багато цікавого про лід, еге ж?

Дивно, але Рейчел зраділа, побачивши його.

— Так, вона надзвичайно цікава жінка.

— До речі, — кивнув Толланд, — доктор Менгор має рацію стосовно 1716 року. НАСА вирахувала такий самий рік удару метеорита об землю ще задовго до того, як ми тут з’явилися. А доктор Менгор свердлила свої отвори, вивчала зразки і дійшла того ж висновку, підтвердивши результати космічної агенції.

Рейчел була неймовірно вражена.

— І до речі, — зауважила Нора, — саме 1716 року спостерігачі бачили яскраву кулю в небі над північчю Канади. Цей випадок увійшов до історії під назвою «Юнгерсольське падіння», на честь людини, яка багато займалася його дослідженням.

— Отже, — додав Коркі, — відповідність між зафіксованою істориками датою і датою, встановленою експериментальним шляхом, свідчить про те, що наш камінь — шматок того самого метеорита, падіння якого було зареєстровано 1716 року.

— Докторе Менгор! — покликав один з робітників. — Уже видно гаки.

— Екскурсію закінчено, хлопці, — заявила Нора. — Настає момент істини. — Вона схопила складаний стілець, видерлася на нього і щосили закричала: — Всім сюди! За п’ять хвилин витягуємо!

Усі науковці, що перебували в куполі, наче піддослідні собаки Павлова, що реагують на дзвінок до обіду, кинули свої справи і поквапилися до зони витягання.

Нора Менгор стала руки в боки і обвела поглядом свої володіння.

— Ну що ж, підіймаймо «Титанік»!

— Швидше відійдіть! — заволала Нора, пробиваючись крізь зростаючий натовп.

Робітники розосередилися. Нора командувала процесом і явно грала на публіку, перевіряючи натяг тросів та правильність їх кріплення.

— Віра! — крикнув один із працівників НАСА.

Чоловіки натягнули лебідки — і троси вилізли з отворів іще на шість дюймів.

Троси рухалися догори, і Рейчел відчула, як натовп мимоволі потроху сунеться вперед, передчуваючи велику подію. Коркі й Толланд стояли поруч і скидалися на малят, що прийшли подивитися на різдвяну ялинку. З протилежного боку отвору з’явилася масивна фігура керівника НАСА Лоуренса Екстрома; він зайняв зручне місце і почав спостерігати за витягуванням метеорита.

— Гаки! — заволав один із працівників НАСА. — Бачу гаки!

Сталеві сріблясті троси, що піднімалися крізь свердловини, поступилися місцем жовтим ланцюгам.

— Ще шість футів! Не розгойдуйте! Тримайте рівно!

Біля вежі з риштуванням запала напружена тиша, неначе глядачі, як на спіритичному сеансі, очікували появи якогось божественного привида, — усі нетерпляче чекали на появу метеорита.

І Рейчел побачила його.

Крізь шар льоду, що дедалі тоншав, почали з’являтися невиразні обриси метеорита. Він був довгастим і темним.

— Тримайте міцніше! — заволав якийсь інженер.

Чоловіки налягли на лебідки, і риштування заскрипіло.

— Залишилося п’ять футів! Зберігайте рівномірність натягу!

Рейчел побачила, як лід над метеоритом береться пухирцями, немов черево тварини, яка ось-ось має народити. На вершечку цього пагорбка, у тому місці, де входив промінь лазера, отвір почав танути і швидко розширюватися.

— Шийка матки розширилася! — крикнув якийсь дотепник. — Дев’ятсот сантиметрів!

Тишу порушив напружений сміх.

— Годі, вимикайте лазер!

Хтось клацнув вимикачем — і промінь зник.

І сталося давно очікуване.

Неначе якесь древнє божество, що з’являється у вогні та клубах диму, велетенський камінь вийшов на поверхню в клубах пари. Крізь неї проглядав об’ємистий предмет, що виринув із льоду. Робітники, які працювали з лебідками, напружилися ще сильніше — і нарешті увесь камінь звільнився від залишків криги і загойдався на тросах над глибочезною шахтою. З гарячого метеорита стікала вода.

• Предыдущая
• 28/119
• Следующая