Точка Обману - Браун Дэн - Страница 38

• Предыдущая
• 38/119
• Следующая

— Міс... Тенч? — затнулася Габріель, не в змозі навіть дихнути.

— Звіть мене Марджорі. — Огидна жінка підвелася і випустила з ніздрів дим, наче вогнедишний дракон. — Ми з вами станемо найкращими друзями.

Нора Менгор стояла біля шахти поруч із Толландом, Рейчел і Коркі та вдивлялася у темну воду метеоритної ополонки.

— Майку, — звернулася вона до Толланда. — Ти кмітливий хлопець, але явно з’їхав з глузду. Немає тут ніякої біолюмінесценції.

Тепер Толланд пошкодував, що не зняв світіння на відео: поки Коркі ходив шукати Нору та Міна, біолюмінесценція швидко почала блякнути. А за кілька хвилин вона припинилася взагалі.

Толланд кинув іще один шматок криги в ополонку, але не сталося нічого. Зеленого сплеску більше не вийшло.

— І куди ж вони поділися? — побивався Коркі.

Толландові на думку спала досить гарна ідея. Біолюмінесценція — один із найвинахідливіших механізмів захисту, вигаданих природою, — стала реакцією планктону на стресову ситуацію. Відчуваючи, що його ось-ось поглинуть більші організми, він починає світитися спалахами, сподіваючись привабити ще більших хижаків, які відлякнуть тих, хто напали першими. У цьому випадку планктон, несподівано потрапивши крізь тріщину у прісну воду, різко запанікував і почав світитися. А тим часом прісна вода поволі убивала його.

— Гадаю, ці мікроорганізми померли, — припустив Толланд.

— Ага, їх хтось холоднокровно вбив. Зарізав, — презирливо пхикнула Нора. — Приплив якийсь маленький злобний кит — і всіх їх зжер.

Коркі люто на неї вирячився.

— Я теж бачив це світіння, Норо.

— А це було до чи після того, як ти прийняв наркотик-галюциноген?

— Нащо мені брехати? — огризнувся Коркі.

— Та ви, чоловіки, тільки й знаєте, що брешете.

— Ага. Про те, що маємо купу коханок. Але про планктон, що світиться, — ніколи.

Толланд зітхнув.

— Норо, кому-кому, а тобі відомо про те, що в океані під товщею льоду дійсно живе планктон.

— Майку, — злобно вигукнула вона. — Будь ласка, не вчи мене жити. До речі, під арктичними шельфами прекрасно почуваються понад двісті різновидів діатомових водоростей. А ще чотирнадцять видів автотрофних джгутикових, а також кілька видів багатоклітинних організмів, включно з поліхетами, амфіподами, евфаузидами та рибами. Які питання?

Толланд спохмурнів.

— Ясна річ, що ти знаєш більше про арктичну фауну, аніж я, і ти погоджуєшся зі мною, що під нами буяє життя. Тож чому ти так скептично поставилася до світного планктону?

— Тому, Майку, що ця шахта закупорена. Це закритий резервуар із прісною водою. Як же до нього може потрапити океанський планктон?

— У воді я відчув присмак солі, — наполягав Толланд. — Слабкий, але він є. Тобто, я хочу сказати, до шахти звідкись прибуває солона вода.

— Ага, — скептично відказала Нора. — Він, бач, відчув присмак солі. Ти просто полизькав рукав старої, просякнутої потом куртки і на цій підставі вирішив, що всі мої виміри щільності та взяті зразки неточні й тому нічого не варті.

Толланд подав їй для доказу мокрий рукав своєї куртки.

— Майку, та не буду я лизати твою довбану куртку! — відрізала Нора і зазирнула в ополонку. — Дозвольте дізнатися — а чому це зграї начебто планктону начебто вирішили заплисти сюди крізь здогадну тріщину?

— Може, через тепло? — припустив Толланд. — Тепло приваблює багато морських істот. Може, і планктон привабило тепло, що тимчасово виникло в шахті.

Коркі кивнув.

— Має доволі логічний вигляд.

— Логічний? — закотила очі Нора. — Знаєте, хоч один із вас є лауреатом премії з астрофізики, а другий — відомим океанографом, ви тупі, як валянки. Вам ніколи не спадало на думку, що, навіть якби тут була тріщина — а я впевнена, що її тут немає і бути не може, — просто фізично неможливо, щоб до цієї шахти потрапило хоч трохи морської води? — І вона подивилася на них з презирством і огидою.

— Але ж, Норо... — почав Коркі.

— Панове! Ми стоїмо зараз із вами над рівнем моря. — І вона тупнула ногою по льоду. —- Ну що, допетрали? Цей льодовий масив вивищується на сто футів над рівнем моря. Може, пам’ятаєте велику кручу у кінці цього шельфу? Ми перебуваємо вище за океан. Якби була тріщина, котра веде до цієї шахти, то вода б з цієї шахти виливалася в. океан, а не навпаки. Ви що-небудь чули про силу земного тяжіння?

Толланд і Коркі перезирнулися.

— От чорт, — вилаявся Марлінсон. — А я й не подумав.

Нора показала на заповнену водою шахту.

— Ви також могли помітити, що рівень води в цій ополонці не змінився.

Толланд відчув себе ідіотом. Нора мала абсолютну рацію. Якби була тріщина, то вода б виливалася, а не прибувала. Толланд мовчки постояв кільканадцять довгих секунд, роздумуючи, що ж вдіяти.

— Гаразд, — зітхнув він. — Теорія тріщини виявилася хибною. Але ж ми все одно бачили у воді біологічне світіння. Напрошується єдиний висновок: це не повністю замкнений резервуар. Я розумію, що більша частина твоєї інформації ґрунтується на припущенні, що льодовик є однорідним щільним масивом, але...

— На припущенні? — Нора явно почала злитися. — Запам’ятай, Майку, це була не тільки моя інформація. НАСА зробила такий самий висновок. Ми всі підтвердили, що цей льодовик є суцільним і щільним. Без тріщин.

Толланд поглянув через купол на юрму, що зібралася біля імпровізованого прес-центру.

— Хоч би що тут не відбувалося, ми маємо поінформувати про це керівника НАСА і...

— Фігня! — засичала Нора. — Кажу вам, цей льодовиковий масив чистий і суцільний. І я не дозволю поставити під сумнів результати своїх досліджень тільки через те, що хтось полизькав рукав куртки, а комусь примарилося світіння! — 3 цими словами вона кинулася до найближчого робочого місця і почала шукати потрібні прилади. — Ось зараз візьму пробу води і доведу вам, що немає в ній планктону — ані живого, ані мертвого!

Рейчел та двоє чоловіків спостерігали, як Нора опустила стерильну піпетку на тонкій мотузці у талу воду і взяла зразок для перевірки. Потім крапнула кілька крапель на маленький прилад, що нагадував мініатюрний телескоп, і поглянула в лінзу, навівши прилад на світло, що виходило з протилежного боку купола. Не збігло й кількох секунд, як вона почала лаятися.

— Чорт забирай! — Нора струснула прилад і знову поглянула в лінзу. — Господи, та що ж це таке?! Мабуть, цей рефрактометр несправний.

— Що? Солона вода?! — з тріумфом вигукнув Коркі.

Нора насупилася.

— Та трохи є. Прилад показує тривідсотковий розчин солі. Але це абсолютно неможливо. Цей льодовик — мішок з льодом, утвореним унаслідок багаторічних снігопадів. Він має містити абсолютно прісну воду. Солі тут і близько не мусить бути.

Нора понесла зразок до найближчого мікроскопа й уважно придивилася. А тоді застогнала.

— Що, планктон? — єхидно поцікавився Толланд.

— Так, поліедри, — відповіла вона, трохи заспокоївшись. — Це один із тих різновидів планктону, які ми, гляціологи, найчастіше зустрічаємо в океані під льодовими шельфами. — Вона кинула погляд на Толланда. — І вони мертві. Вочевидь, вони не змогли вижити в тривідсотковому розчині солі.

Усі четверо мовчки завмерли біля глибокої шахти.

Рейчел розмірковувала про наслідки цього парадоксу для всієї історії з відкриттям. Він мерк на тлі величезного шматка метеорита, зі скам’янілими рештками, але Рейчел працювала аналітиком і їй часто доводилося бути свідком, як стрункі теорії рушилися і від набагато менших суперечностей.

— Що тут відбувається? — загримів ззаду чийсь голос.

Усі обернулися й підвели голови. З темряви випливла ведмежа фігура керівника НАСА.

— Дрібниці — невеличка загадка стосовно води в цій шахті, — пояснив Толланд. — І ми намагаємося її розгадати.

— Інформація Нори про стан криги пішла коту під хвіст, — мало не радісно повідомив Коркі.

— Пішов у дупу! — прошепотіла Нора.

• Предыдущая
• 38/119
• Следующая