Точка Обману - Браун Дэн - Страница 81

• Предыдущая
• 81/119
• Следующая

— Та так, поки нічого особливого. Мене непокоїть те, скільки даних зблякло у світлі нашої знахідки — шахти, через яку вводили метеорит.

— Ієрархічні докази — це картковий будиночок, — відзначила Рейчел. — Вилучи першу передумову, й одразу все захитається. А в цьому випадку першою передумовою є місце знахідки.

— Отож бо й воно! Щойно я прибув на льодовик, директор НАСА сказав мені, що камінь виявили в товщі трьохсотрічного льоду і що його щільність перевищує щільність будь-якого каменя в цьому районі. І я сприйняв це як логічний доказ того факту, що камінь впав з неба.

— І ти, і всі ми.

— Середній рівень умісту нікелю хоч і є переконливим, проте не може вважатися вирішальним доказом.

— Він дуже близький, — утрутився Коркі, який вочевидь уважно стежив за розмовою.

— Але все одно неточний.

Марлінсон неохоче кивнув.

— А ці небачені космічні жуки, — додав Толланд, — хоч і дуже дивні, але насправді можуть виявитися не чим іншим, як надзвичайно древніми глибоководними ракоподібними.

— А тут іще й кора плавлення, — підхопила Рейчел.

— Дуже неприємно говорити про це, — зазначив Толланд, зиркнувши на Коркі, — але чомусь починає здаватися, що негативних доказів тепер більше, аніж позитивних.

— Наука ґрунтується не на здогадках, — зауважив Марлінсон, — а на реальних даних і доказах. Хондри в цьому камені — безумовно метеоритного походження. Я згоден з вами обома, що все це дуже підозріло, але хондри ми ігнорувати не можемо. Цей позитивний доказ є неспростовним, а негативні свідчення — непрямими і побічними.

Рейчел спохмурніла.

— І що це доводить?

— Нічого, — відповів Коркі. — Хондри підтверджують, що ми маємо справу з метеоритом. Залишається єдине запитання: навіщо його все ж таки засунули в кригу?

Толландові дуже хотілося повірити в розважливу логіку друга, але все одно щось у ній здавалося хибним.

— Майку, не схоже, щоб я тебе переконав, — зауважив Марлінсон.

Толланд розгублено зітхнув і поглянув на друга.

— Я не знаю, їй-богу. Два з трьох дійсно було досить непогано, Коркі. Але тепер ми вже дійшли до одного проти трьох. Я маю таке відчуття, що ми чогось не знаємо.

«Попався, — подумав Кріс Гарпер. Він уявив собі камеру в американській в’язниці, і по спині у нього побігли мурашки. — Сенатор Секстон знає, що я збрехав про програмне забезпечення супутника».

Коли керівник відділу орбітального супутника-сканера щільності відводив Габріель Еш до свого кабінету і зачиняв двері, його ненависть до директора НАСА щомиті зростала. Сьогодні увечері Кріс дізнався про справжній масштаб підступності Лоуренса Екстрома. Мало того що він примусив Гарпера брехати щодо справності програмного забезпечення супутника, він ще й постарався підстрахуватися на той випадок, якщо Кріс раптом перелякається і передумає грати в його команді!

«Докази привласнення грошей. Напевне, шантаж, — подумав Гарпер. — Дуже хитрий шантаж». Хто повірить корупціонеру, що намагається затьмарити найславетнішу мить у всій історії американської космонавтики? Гарпер знав, на що здатен керівник НАСА заради порятунку рідної агенції. А зараз, після заяви про знахідку метеорита зі скам’янілостями, ставки зросли неймовірно.

Кілька секунд Гарпер нервово ходив навколо великого столу, на якому стояла зменшена модель супутника-сканера, схожа на циліндричну призму з безліччю антен і лінз, захищених дзеркальними екранами. Габріель сіла на стілець, вичікувально дивлячись на співрозмовника. Слабкість і нудота змусили Гарпера пригадати, що так само почувався він і під час тієї жахливої прес-конференції. Він зіграв свою роль огидно, і опісля всі накинулися на нього розпитувати про це. Довелося брехати знову, кажучи, що того вечора був хворий. На щастя, і колеги, і преса швидко забули його жалюгідний виступ.

І тепер привид цієї брехні повернувся.

Вираз обличчя Габріель Еш пом’якшав.

— Пане Гарпер, маючи ворогом директора НАСА, ви явно потребуєте сильного союзника. І сенатор Секстон готовий вам допомогти. Почнемо з брехні щодо програмного забезпечення супутника-сканера. Розкажіть детально, що сталося.

Гарпер зітхнув. Він зрозумів, що настав час говорити правду. От чорт, треба було з самого початку казати правду!

— Супутник-сканер вийшов на точну полярну орбіту, як і було заплановано.

Габріель Еш явно нудилася. Напевне, вона і так це знає.

— Далі.

— А потім сталася поломка. Коли ми переключилися на дослідження льоду в пошуках аномалій, бортовий детектор вийшов з ладу.

— Угу... Зрозуміло.

Гарпер пожвавішав.

— Передбачалося, що супутник достатньо швидко дослідить площу в тисячі акрів і знайде ділянки, де щільність льоду виходить за рамки нормальної. Головним чином, належало шукати розм’якшені ділянки — показники глобального потепління. Та якби траплялися інші відхилення від середніх значень, вони теж мали б фіксуватися. План передбачав, що супутник скануватиме територію за Полярним колом протягом декількох тижнів і за цей час визначить усі аномалії, які можна буде використати для оцінки масштабів глобального потепління.

— Але після виходу з ладу програмного забезпечення з супутника не було ніякого пуття, — сказала Габріель. — НАСА довелося б вручну перевіряти дані сканування кожного квадратного дюйма льоду, розшукуючи аномальні ділянки.

Гарпер кивнув, з болем пригадуючи кошмар власних промахів у програмуванні.

— На це пішли б десятки років. Ситуація була жахливою. Через похибку в програмуванні з цього супутника не було ніякої користі. А тут вибори на носі і сенатор Секстон нещадно критикує НАСА... — Керівник проекту тяжко зітхнув.

— Ваша помилка виявилася згубною і для НАСА, і для президента.

— Більш недоречного часу і придумати важко. Директор страшенно розлютився. Я обіцяв йому, що усуну неполадки під час наступного польоту «шаттла»: нічого складного — всього-на-всього замінити мікросхему з програмним забезпеченням супутника. Але було надто пізно. Екстром відправив мене у відпустку. Насправді ж мене звільнили. Сталося це місяць тому.

— Проте два тижні тому ви виступили перед телекамерами, оголосивши, що знайшли тимчасове розв’язання проблеми.

Гарпер спохмурнів.

— То була жахлива помилка. Саме того дня мені додому зателефонував заклопотаний Екстром. Сказав, що з’явилася можливість себе реабілітувати. Я одразу ж поїхав до офісу й зустрівся з ним. Він попросив виступити на прес-конференції та заявити, що знайдено спосіб відновити роботу супутника і через декілька тижнів будуть одержані дані. Сказав, що потім пояснить мені все детально.

— І ви погодилися?

— Та ні! Я відмовився! Але вже за годину директор знову сидів у моєму офісі, цього разу зі старшим радником президента.

— Що?! — ошелешено спитала Габріель. — Разом з Марджорі Тенч?

Гарпер кивнув і подумав: «За все життя не зустрічав огиднішої істоти».

— Удвох вони накинулися на мене, стверджуючи, що моя помилка буквально поставила НАСА і президента на край прірви. Тенч розповіла про плани сенатора приватизувати космічну агенцію. Підкреслила, що я у боргу перед усіма і зобов’язаний виправити становище. А потім пояснила, як саме це треба зробити.

Габріель напружено подалася вперед:

— Продовжуйте.

— Міс Тенч повідомила мені, що Білий дім випадково одержав певні геологічні свідчення того, що в льодовиковому шельфі Мілна лежить величезний метеорит. Один з найбільших з коли-небудь знайдених. Така знахідка може виявитися історичним досягненням космічної агенції.

Габріель була приголомшена.

— Стривайте, тобто вони дізналися про метеорит ще до того, як його виявив супутник?

— Саме так. Насправді супутник не мав до відкриття жодного стосунку. Лоуренс Екстром і так знав про існування метеорита. Він дав мені координати і наказав провести супутник над шельфом, а потім удати, ніби ми виявили метеорит.

— Ви жартуєте!

• Предыдущая
• 81/119
• Следующая