Інферно - Браун Дэн - Страница 19

• Предыдущая
• 19/122
• Следующая

Його погляд мимоволі ковзнув до грубезного потертого фоліанта на полиці — то був подарунок одного клієнта... клієнта, про зустріч із яким він тепер страшенно шкодував.

«То було рік тому... звідки я міг знати?»

Зазвичай Начальник не розмовляв із потенційними клієнтами особисто, але цей прийшов за надійною рекомендацією, тому він зробив виняток.

На морі стояв повний штиль, коли той клієнт прибув на борт яхти «Мендаціум» на приватному гелікоптері. Гість — відома постать у своїй царині — мав сорок шість років, був ідеально вдягнений, надзвичайно високий і мав пронизливі зелені очі.

— Як вам відомо, — почав чоловік, — ваші послуги мені порекомендував наш спільний приятель. — Гість випростав довгі ноги, почуваючись, як удома, у фешенебельному офісі Начальника. — Тому дозвольте сказати, що саме мені потрібно.

— Узагалі-то, цього робити не треба, — перервав його Начальник, демонструючи візитеру, хто тут старший. — Згідно з моїм протоколом, ви не маєте мені нічого казати. Я називаю асортимент послуг, які надаю, а ви вибираєте з них ту, що вас зацікавить.

На обличчі гостя відбилося спантеличення, але він підкорився й уважно вислухав. Наприкінці виявилося, що те, чого хотів цей високий стрункий чоловік, було для Консорціуму стандартною послугою: загалом він бажав можливості на якийсь час стати «невидимим», щоб зайнятися однією справою подалі від завидющих очей.

«Дитяча гра, їй-богу».

Консорціум мав забезпечити цю «невидимість», надавши клієнту фальшиві документи й безпечне місце проживання за межами офіційної системи, де він міг би виконувати свою роботу в умовах абсолютної секретності — якою б та робота не була. Консорціум ніколи не цікавився, із якою метою той чи інший клієнт потребував тої чи іншої послуги, воліючи знати якомога менше про своїх роботодавців.

Цілий рік за грубі гроші Начальник забезпечував криївку тому зеленоокому чоловікові, який спершу здавався ідеальним клієнтом. Начальник із ним не контактував, а всі рахунки оплачувалися вчасно.

А два тижні тому все змінилося.

Несподівано клієнт вийшов на контакт, вимагаючи особистої зустрічі з Начальником. Узявши до уваги чималенькі суми грошей, сплачені клієнтом, Начальник змушений був погодитися.

У скуйовдженому й занедбаному чоловікові, який прибув на яхту, насилу можна було впізнати того статечного чепуруна, із яким Начальник мав справу рік тому. У його колись пронизливих зелених очах блукав якийсь дикий вираз. Клієнт був схожий... на божевільного.

«Що ж із ним сталося? Чим він займався?»

Начальник провів чоловіка, який нервово смикався, до свого офісу.

— Та срібноволоса відьма, — мимрив клієнт, заїкаючись. — Вона з кожним днем добирається до мене все ближче.

Начальник зиркнув на досьє клієнта й зупинився поглядом на фотографії привабливої жінки зі сріблясто-сивим волоссям.

— Так, — сказав він. — Це ваша срібноволоса відьма. Ми добре знаємо ваших ворогів. Та хоч якою б впливовою вона не була, нам вдавалося цілий рік захищати вас від неї, і ми збираємося це робити й надалі.

Зеленоокий знервовано накрутив на пальці пасмо немитого масного волосся.

— Не обманюйтеся її красою, вона небезпечний ворог.

«І то так», — подумав Начальник, невдоволений тим, що

його клієнт привернув увагу такої впливової особи. Та срібноволоса жінка мала надзвичайно великі можливості та іначні ресурси — із таким супротивником він волів би не маги справи.

— Якщо вона або її демони встановлять моє місцезнаходження... — почав клієнт.

— Не встановлять, — заспокоїв його Начальник. — Хіба ж нам досі не вдавалося ховати вас від завидющих очей і забезпечувати всім, чого ви потребували?

— Так, — сказав чоловік. — Одначе я спатиму спокійніше, якщо... — Він зробив паузу, збираючись із духом. — Мені треба знати, що коли зі мною щось трапиться, то ви виконаєте мої останні бажання.

— І в чому ці бажання полягають?

Чоловік засунув руку до сумки й видобув звідти невеличкий запечатаний конверт.

— Уміст цього конверта забезпечує доступ до банківського сейфа у Флоренції. У тому сейфі ви знайдете невеличкий предмет. Якщо зі мною щось трапиться, то я хотів би, щоб ви доставили той предмет замість мене. Це стане свого роду подарунком.

— Гаразд. — Начальник підняв ручку, щоби зробити необхідні нотатки. — І кому ж я маю його доставити?

— Срібноволосій відьмі.

Начальник підвів погляд.

— Подарунок вашому мучителю?

— Скоріше це буде не подарунок, а шпичка їй у бік. — Очі клієнта спалахнули лютим вогнем. — Така собі хитромудра маленька шпичка, зроблена з кістки. Вона виявить, що то мапа... її особистий Верґілій... гід, котрий поведе ту відьму до самісінького центру її особистого пекла.

Начальник кинув на клієнта довгий допитливий погляд.

— Як забажаєте. Вважайте, що ми вже виконали це завдання.

— Час його виконання матиме критично важливе значення, — емоційно зауважив клієнт. — Той подарунок не можна доставляти надто рано. Ви мусите тримати його в таємниці до... — Замовник спинився, раптово замислившись.

— До якої дати? — спитав Начальник.

Чоловік рвучко підвівся, підійшов до Начальникового стола, схопив червоний фломастер і похапцем обвів дату на особистому настільному календарі Начальника.

— До оцього дня.

Начальник стиснув зуби й повільно видихнув, переборюючи незадоволення чудернацькою поведінкою чоловіка.

— Зрозуміло, — сказав він. — До того дня я не робитиму нічого, а коли цей день настане, то предмет із сейфа — який би він не був — отримає срібноволоса жінка. Даю вам слово. — І він порахував дні, що залишилися до незграбно окресленої дати. — Я виконаю ваші побажання рівно через чотирнадцять днів від сьогодні.

— І в жодному разі ні на день раніше! — гарячково застеріг клієнт.

— Я чудово вас зрозумів, — запевнив його Начальник. — Дні на день раніше.

Він узяв конверт, вклав його в досьє клієнта й зробив на ньому необхідні позначки, щоб усі побажання замовника були виконані чітко й вчасно. Хоча клієнт і не дав конкретного опису предмета, що був у сейфі, Начальник не наполягав. Відстороненість була наріжним каменем філософії Консорціуму.

«Надавай послуги. Не став запитань. Не винось вироків і не висловлюй суджень».

Плечі замовника розслаблено обм’якли, і він важко видихнув.

— Дякую.

— Щось іще? — поцікавився Начальник, бажаючи якомога скоріше позбутися клієнта, що зазнав такої несприятливої трансформації.

— Так, узагалі-то, є ще дещо. — Клієнт засунув руку до кишені й видобув звідти маленьку темно-червону флеш- к у. — Це відеофайл. — Він поклав флешку перед Начальником. — Я хотів би, щоб його передали світовим засобам масової інформації.

— Ні. — Чоловік поклав масивний фоліант на стіл. — Навпаки: цю книгу написали для мене.

Начальник ошелешено глянув на видання, яке поклав перед ним клієнт. «Невже він справді думає, що її написали для нього?» Фоліант виявився класичним літературним твором... написаним у чотирнадцятому сторіччі.

— Прочитайте цю книгу, — попросив клієнт, і на його обличчі з’явилася химерна й лячна посмішка. — Вона допоможе вам збагнути все, що я зробив.

Із цими словами скуйовджений візитер підвівся, попрощався й швидко вийшов. У вікно офісу Начальник спостерігав, як гелікоптер клієнта злетів із палуби й попрямував до узбережжя Італії.

А потім він зосередив увагу на великій книзі, що лежала перед ним. Невпевненими пальцями підняв шкіряну обкладинку й прогортав сторінки до початку твору. Перша строфа була виписана великими каліграфічними літерами й займала всю сторінку.

Пекло

Промандрувавши півжиття,

Я в лісі темному раптово опинився,

Бо зі шляху прямого збився.

На протилежній сторінці його клієнт підписав книгу від руки отаким посланням:

Любий друже, дякую за те, що допоміг мені на моєму шляху. Гобі вдячний також увесь світ.

• Предыдущая
• 19/122
• Следующая