Выбери любимый жанр

Вогнесміх (1988) - Бердник Олесь Павлович - Страница 3


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

3

Мріяв створити роман під назвою «Таксист». Саме про такого хлопця, як сам, котрий кинув КДУ, пішов працювати таксистом і так далі й тому подібне. А далі — що життя покаже. Стосунки між людьми, їхні прагнення, а головне — ріку різних доль тих людей, котрі лише на хвильку вривалися в його долю і в салон його машини, черкаючи по свідомості водія, мов метеори, і щезали в глибинах буттєвого моря. Хотілося виявити закономірності таких нібито випадкових зустрічей, їхній взаємовплив і значення такого потоку для долі самого героя книги — таксиста…

Рік минув без особливих пригод. Спочатку Гриць навіть розчарувався одноманітністю рутинної роботи, стереотипністю поведінки пасажирів («Вам куди?» — «Мені на Русанівку». — «З вас півтора карбованця». — «Візьміть здачу». — «Шеф, дуй до «Наталки»). Але згодом сірий змій повсякденності став менш помітним, і хлопець почав відчувати живий пульс та нерв чужого життя, нотуючи найцікавіше у творчому записнику.

А потім — ота сама феєрична зустріч…

Грицю дали відпустку в червні, і він вирішив самостійно, без провідників, пройти через Кавказ древнім Сухумським трактом. Погода стояла безхмарна, синоптики не передвіщали грози. Спочатку Гук хотів захопити супутника, навіть агітував знайомих і товаришів, описуючи привабливість диких гір, але всі старання були даремні; в?Ї віддавали перевагу організованому відпочинку на березі Чорного моря, на затишних пляжах річок або де-небудь в Карпатах, на обладнаній турбазі. І тоді Гриць махнув рукою й навіть зрадів: навіщо йому хтось випадковий, з ким треба спілкуватися, розмовляти, та ще — не приведи боже — терпіти всілякі примхи. Цього достатньо п на роботі, а тепер краще побути цілий місяць в спілкуванні з небом, горами й тишею.

Так він вирішив, так і зробив.

Дістався до Теберди, пожив там три дні, звикаючи до розрідженого гірського повітря, трохи засмаг, а потім, накупивши всяких припасів, згромадив здоровенного рюкзака на плечі й рушив до Клухорського перевалу.

Під вечір він уже був недалечко від крижаного сідла Клухора В небі мерехтіли прозоро-діамантові верхів’я, повітря було прохолодне й сухе. В кам’яних долонях прадавнього вулкана дрімало синьо-зелене озеро, з нього витікав потужний потік, гнівно-пінисто котився до квітучих долин. Гриць зупинився над ним, намета не ставив; хотілося відпочивати під зорями.

Він лежав у спальному мішку, а над ним нечутними акордами грав на зоряному органі космічний Бах кришталево урочисту мелодію. Гори прислухалися до вічної симфонії, всотуючи крижаними локаторами таємничі хорали полум’яного дивокола.

Спав Гриць чи не спав — важко було навіть визначити, ніч минула, як одна мить. На світанку він встав бадьорий, вспокоений, урочистий. Напився з прозорого потоку, обмився крижаною водою і рушив далі — до перевалу.

Внизу спали хмари. Над ними прокидалися, стрічаючи сонце, снігові вершини. Світило зненацька розірвало сивий серпанок туману і кинуло щедрі барви на кам’яні громаддя Кавказу. Хлопець зняв рюкзака і стояв захоплений. Сюди не долинали звуки долин, тут царювала вічність. Тиша, спокій. Цього не передаси словами, подумалося Грицеві, будь-який художник теж безсилий тотожно відобразити цю красу. Треба, щоб живий дух людини й природи злилися воєдино, стали в нероздільності. Якусь хвилю він відчував такий стан все проникнення: щезало тіло, пам’ять про минуле, про мету походу, забулося власне ім’я… Якийсь невидимий потік полум’ям пронизував єство, розкривав таємничі глибини, тривожив, манив, закликав… Що це було? Що з ним сталося?

Хвиля прокотилася, обпалила, дихнула казкою. Згасла…

І раптом Гриць побачив його.

Спочатку він навіть не міг збагнути, хто це й чому він тут.

Праворуч Гриця біля великого каменя бовваніла постать чоловіка. Ось вона заворушилася, ступила кілька кроків назустріч, наблизилась. На перший погляд невідомий здавався юнаком сімнадцяти-вісімнадцяти років. Великі сірі очі дивилися на Гука ласкаво, з усмішкою. На юнакові були сині шорти… і більше нічого, нічогісінько! Худорлявий торс мерехтів під променями ранкового сонця райдужними іскрами — здавалося, ніби він весь покритий світанковою росою.

«Божевільний, — подумалося чомусь Грицеві, — Але чому тут, на такій висоті?»

Вуста незнайомця здригнулися, на обличчі майнув вираз іронії, проте слова його були привітні й дружелюбні:

— Доброго ранку, друже. Дивовижний краєвид — чи не так? Такого внизу не побачиш!..

— Здрастуйте, — відповів Гриць. — Правда ваша, я вже милувався всім цим… але, пробачте…

— Вас хвилює мій вигляд?

— Та ні, — розгубився Гук, — але мені здалося… що вам потрібна допомога…

— Не потребую, — відгукнувся весело незнайомець, стріпнувши довгими чорними кучерями. — Я не божевільний, як ви подумали… ні, ні, вибачень не треба! Я й не потерпілий. Такий же мандрівник, як і ви. «Дикун». Люблю самотність, красиві місця, де можна заглибитися в себе, подумати…

— Ви тут ночували?

— Майже. Милувався зоряною ніччю, народженням світанку, сходом сонця. Мене цікавлять всі ці процеси, як одне ціле, як мить, що повертається до спостерігача різними гранями своєї глибинності…

— Гм, — відізвався Гриць, дивуючись незвичним висловам химерного співбесідника. — А де ж ваш… намет… Спальний мішок?

— Мені такі речі зайві, — усміхнувся юнак.

— Он як! Тоді ви стоїк. Але такий гарт може привести до недуги, інвалідства…

— Мені таке не загрожує…

— Не розумію…

— Бачу — ви здивовані. Не вірите. Що ж, доведеться дещо розповісти. Якби де-небудь у долині, ви б не почули цього. А тут, на перехресті гірських стежок… хай так буде. Вас зачарувало диво гір, душа розкрита назустріч небувалому, можливо, дещо ввійде у глибини вашого єства, запам’ятається…

— Але хто ви? Скільки вам років?

— Звичайна людина. Ваш сучасник. Мені від останнього народження сорок літ…

— Жартуєте? І що означає — від останнього народження? Якісь байки про метемпсихоз, перевтілення?

— Та ні, мої твердження цілком серйозні. Дуже далекі від східних ідей про мандрування душі. Але про це згодом. Говорити варто лише про оцього індивіда, що перебуває поряд з вами. Ви, певно, хочете знати моє прізвище? Для нашої бесіди це не має жодного значення. Колись мене звали Григорієм… Грицем…

— Моє ім’я також Гриць, — озвався Гук.

— Приємний збіг…

— Ви українець?

— Так. Киянин. Проте чи не пора в путь? Сонечко пригріває. Я допоможу нав’ючити рюкзака. Ого, скільки бебехів напхали ви сюди! Мені такого лахміття вже не потрібно. Шорти одягаю лише для так званої пристойності…

— А що ви їсте? — з недовір’ям запитав Гук.

— А ви що? — весело парирував запитання юдак.

— Як то що? Хліб, консерви, овочі, плоди… Все це ось тут, у рюкзаку…

— Відповідь не по суті, — усміхнувся незнайомець. — Можна сказати простіше: ви харчуєтеся світлом. Пам’ятаєте слова Тімірязєва: ми — діти Сонця. Енергія життя — то енергія променя. Це школярська істина. Ви добуваєте цю енергію з плодів, м’яса, убиваючи при цьому міріади живих істот, клітин… а я — засвоюю потрібну мені силу з першоджерела…

— Гм. Мені здається, ви містифікуєте. Правда, десь я читав про це. Згадав… Ціолковський в книзі «Грезы о Земле и небе» пише про таких ефірних істот, котрі живляться лише світлом… живуть навіть у вакуумі…

— От бачте!

— Але ж це неможливо. Це — протиприродно!

— Ви питали про це у природи? — іронічно озвався юнак.

— Це ж і так ясно, — сердито буркнув Гриць. — Флора в прадавності пішла шляхом автотрофності, тобто поглинає світло безпосередньо… а ми — люди, тварини, вся фауна — гетеротрофи, одбираємо цю енергію вже від рослинного царства…

— От ви й розібралися самі, — підхопив незнайомець. — Люди — визискувачі флори. Люди й весь легіоп великих і малих тварин. Цим давно бідкалися визначні вчені. Наприклад, Вернадський ще в довоєнні роки серйозно поставив питання про грядущий перехід людства до автотрофності, до безпосереднього засвоєння енергії світла. Він вважав, а з ним і такі велети думки, як Ціолковський, Чижевський, що лише автотрофній людині пощастить освоїти Космос…

3
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело