Серце Всесвіту - Бердник Олесь Павлович - Страница 38

• Предыдущая
• 38/42
• Следующая

Гриміла далина. Урагани несамовито шматували листя дерев, ламали стовбури, котили пилюку і дрібне каміння над островом. Велетенська хвиля вдаряла в скелю і досягала притулку старого вождя, скроплюючи його міріадами бризок. А Мі-а не чула, не бачила нічого…

Та ось над нею хтось з’явився. Вона схопилася, схилила в покорі голову. Почувся її слабенький голос:

— Я готова, Тайя-Бог! Ти повернувся?..

— Що з тобою, доню?

Мі-а здивовано поглянула поперед себе. Перед нею стояв не Нур, а батько, старий Ро-а. Він занепокоєно дивився в її бліде обличчя і говорив:

— Ти ніби зачарована. Що трапилося? Я шукаю Рі-о. Океан виходить з берегів. Тайя бояться. Де знайти Учителя?

— Ти кажеш… я зачарована, — шепотіла Мі-а, бездумно дивлячись на батька… — Зачекай… я згадаю… Тут був Нур… Я повинна слухатись його, ждати його… Рі-о нема…

— Як нема? — несамовито скрикнув Ро-а.

— Нур знищив його… Учитель в підземеллі. Нур казав, що Та-іна загине! Він попрямував до сховища Іг-ри, щоб знищити його…

— Хто вказав йому сховище? — грізно запитав вождь.

— Я…

— Ти зрадила велику таємницю?..

— Я не знаю, батьку… Він мене примусив…

Він дивився на мене страшно. І я сказала все…

Ро-а на одну мить задумався. Тінь бурхливих почуттів пройшла по чорному обличчі, очі заіскрилися рішучістю.

— Треба поспішати, Мі-а. Рятувати Рі-о, якщо він живий. Веди мене в підземелля…

Рі-о колихала важка хвиля забуття. В темній безодні непритомності зникли всі переживання, почуття небезпеки і страху. Тільки насторожений слух вловлював безперервне дрижання ґрунту. Але звідки ці звуки, що вони значать — Рі-о не знав.

Він летів над безмежним океаном в туманну далину. Внизу хвилювався темний океан, спереду і з боків гриміли сліпучі спалахи грози. Він не знав, що його чекає на шляху, він не бачив унизу ні острівця, ні берега материка. Тіло наливалося втомою, я-о страшенно боліли, вони вже були неспроможні тримати його в повітрі. Хотілося впасти вниз і втонути в океані, ніж знемагати в жахливій боротьбі з стихією.

Та ось спереду — скеля. Вона височіє над водами, вона впевнено відбиває навалу океанських хвиль. Над нею купчаться тумани, навколо неї вирує безодня.

Рі-о падає на ту скелю, чіпляється руками за слизьке каміння. Він зовсім знесилений. Далі летіти не можна.

Могутній вихор налітає на скелю, рве на Рі-о вбрання, намагається скинути його в безодню. Руки ученого поступово слабнуть. Ще кілька хвилин, і все — падіння на гострі скелі внизу, а тоді — в безодню, на їжу хижим пті-та.

Та ось серед хмар, серед спалахів блискавиць з’являється голубий я-лу. Він сміливо бореться з бурею, він гордо летить серед страшних вихорів, йому ніхто не причинить лиха. Все нижче і нижче гордий я-лу. Тьмяно-сірі хмари закривають його, знову відкривають. Нарешті, він опускається нижче і сідає на скелі, біля Рі-о. Вчений дивиться на я-лу і не вірить своїм очам.

Це ж Мі-а. Це ж донька старого вождя Ма-ото. Блакитне обличчя ЇЇ оточене ореолом натхнення, очі — ніби вогні блискавиць.

Вона простягає руки Рі-о і кричить, намагаючись заглушити гуркіт грому:

— Швидше, коханий! Полетимо звідси!

— Куди, люба Мі-а?

— В небо! Туди, де не страшна жодна буря!

— Я не маю сили, — стогне Рі-о. — Я не полечу…

— Я понесу тебе! — запевняє Мі-а. — Чуєш? Я сильна, я люблю тебе! А хіба є сила, могутніша від сили кохання?..

Рі-о з надією простягає руки Мі-а… Та зненацька в небі з’являється похмуре обличчя Нура. Він люто дивиться на свого Вчителя, і небо відлунює його сміхом. Від тих звуків дрижить скеля і каміння падає в океан.

— Ні, ти не втечеш від мене! — гримить Нур, замахуючись на Вчителя. Спалахує сліпуче проміння, світ конає в передсмертних муках, і океан вогню затоплює Рі-о, Мі-а, весь Космос…

— Де ти, Учителю?

Що таке? Звідки ця думка?

— Де ти, Учителю? Я кличу тебе!

Рі-о отямився від непритомності, напругою волі повернув ясну свідомість. Застогнавши від болю, випростався, піднявся в повітря. Де він?

Темне, глухе приміщення. За його стінами глухе дрижання.

Як він сюди потрапив?

Пам’ять відновила останні події. Підступний удар Нура і непритомність. Що? Для чого? Чию волю виконував Нур?

— Де ти, Учителю?

В просторі звучала слабенька думка, але вона чітко відбилася в свідомості Рі-о. Він ввімкнув ро-да, який завжди носив на голові, сконцентрував думку.

Імпульси прозвучали сильніше.

— Це ти, Мі-а?

— Я, Учителю, — долинула радісна думка.

— Де ти?

— Я шукаю тебе! Зі мною батько.

— Де Нур?

— Він хоче знищити сховище Іг-ри. Він щось зробив у Керівному Центрі. Установки Сі почали працювати сильніше. Над Ма-ото урагани. Важко вийти назовні.

— Це лихо, Мі-а. Велика катастрофа.

— Що ми зможемо зробити, Учителю? Як визволити тебе?

— Збирайте Тайя. Зберіться в тому самому залі Ло-ла, коли я вилітав до Вищих Сфер. Мені потрібна енергія для перебудови простору.

— Ми туди не пройдемо, Учителю. Нур знищив прохід.

Рі-о напружено думав, у душі його бродили сумнів і розпач. Зрештою, він зважився.

— Мі-а.

— Я слухаю тебе, Учителю. Поспішай. Що нам робити? Батько вже веде своїх Тайя.

— Спустіться в підземелля. До повороту. Я закритий в приміщенні, яке знаходиться праворуч. Ви всі візьметесь за руки, Мі-а Міцно. Ти розумієш? Я спробую піти на риск. Іншого виходу нема.

— Я зрозуміла, Учителю. Ми прямуємо до тебе…

Рі-о наблизився до стіни, де були металеві двері, ждав. Не міг думати, а тим більше розуміти того, що сталося. Всю психічну силу треба було зібрати в єдиний імпульс для того, щоб вирватись. Там, на волі, він вирішить!

— Учителю! Ми тут…

— Приготуйтесь. Візьміться за руки…

— Ми готові…

Рі-о заплющив очі. Зосередився. Врівноважив, ритм серця. Розслабив все тіло. Відігнав зграї небажаних думок, очистив психіку для могутнього пориву.

Що таке простір? Це лише поле в абсолютній порожнечі Безмежжя, в безконечному ніщо Космосу. І воно орієнтоване певним чином, певними, несхитними законами, які обов’язкові для кожного, хто не піднявся над ними, хто не зрозумів їх! Сі відкрив ті закони! А Рі-о вивчив їх! І він може використати просторовий ефект навіть без бьо. Аби лише вистачило психічної енергії Тайя, що ждуть там, за стіною. Якщо ні — тоді тіло Рі-о залишиться навіки в камені, поглинуте німою Аф.

Вибору нема! Є лише один напрям — найстрашніший!

Рі-о рішуче простягнув руку вперед. Конденсований імпульс його енергії вузьким променем полинув перед ним. В стіні виник туманний отвір. Рі-о блискавично просунув туди руку.

Він відчув, як до нього доторкнулася ніжна гаряча рука Мі-а, сильно стисла. Свіжий струмінь енергії ло-ла сповнив мозок, дав йому могутню силу. Будь що буде!

Рі-о рвонувся вперед, прямо на стіну. Аф розступалася, ніби в’язка, тягуча рідина. Кілька хвилин — і вчений вже був назовні, в обіймах друзів. Ось тривожне обличчя Ро-а, дружні посмішки Тайя, змучене лице коханої Мі-а.

— Скоріше вниз, друзі мої. До пульта.

Рі-о помчав коридором в підземелля. Але дорогу перегородила невидима стіна. Вчений простягнув руку вперед, спробував. Твердість перепони перевищувала твердість Аф.

— Проклятий зрадник! Він поставив просторовий заслон. До Керівного Центру не добратися. Треба поспішати в сховище Іг-ри. Там є лі-а, які можуть проникнути до пульта через ґрунт…

— Учителю! — схвильовано сказала Мі-а. — Нур тепер там, в сховищі Іг-ри!.. Він змусив мене сказати… Я не мала сили противитися!..

— Скоріше туди!..

Вони покинули підземелля, вибралися нагору, їх зустріли смерчі, хмари густої куряви, гуркіт могутніх хвиль, що переможно вдаряли в прибережні скелі. Тримаючись за руки, група Тайя на чолі з Ро-а рушила вперед. Раптом понад островом пролунав страшний вибух. Густий морок прорізав спалах. Старий вождь тривожно глянув на Рі-о.

• Предыдущая
• 38/42
• Следующая