Выбери любимый жанр

Серце Всесвіту - Бердник Олесь Павлович - Страница 5


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

5

Сльози радості котяться по щоках матері. Вона мовчить, вбирає в серце дорогий голос. О, яке щастя, доле моя! Буде летіти син у таємні світи, і слідом за ним простелеться материнське благословення.

І чорна безодня оживе від подиху тієї любові, і стане вона колись домівкою, як і тепла, обжита Земля…

Спи, мій синку… Спи, Андрійку… Хай пройдуть перед тобою дитячі роки, хай напоять душу твою цілющими спогадами дитинства.

А син дрімає, знеможений враженнями літнього дня, думами, потоком буряних мрій. В туманній свідомості народжуються і згасають дивні видіння…

…Вихором проносяться зірки на тлі чорного неба. Мов опале листя за вітром, спадають вони в темний океан, що котить важкі хвилі з невідомості. З глибини Космосу наближається вогняна крапка. Вона блискавично виростає, перетворюється в сяючий корабель. Він не схожий на ракети Землі… Це — зорельот далекого світу!

На шляху корабля виростають гострі зубці скель. Сильний удар! Полум’я вибуху високо здіймається в небо, осяває океан зловісним промінням. Андрій кидається вперед, простягаючи руки. Він несамовито кричить: «Там же люди, живі істоти! Вони загинуть!..»

— Вставай, Андрійку! Проснись! — чується турботливий голос матері.

Що таке? Чому зник чужий зорельот? Де подівся океан?..

Андрій схоплюється з призьби, протирає очі. Навколо ніч. Місяць схиляється до заходу, а в воротях стоїть листоноша — молода дівчина. Вона несміливо підходите до Савенка, вибачливо всміхається.

— Я не хотіла турбувати. Але тут написано— терміново!..

— Що таке? — не розуміє Андрій.

— Телеграма, — ледве чутно сказала мати. Вона затамувала подих, чекала. Невже? Невже знову розлука? За що? Чому? Не слід було так радіти…

Андрій розкрив листочок, при світлі місяця прочитав телеграму, рвучко повернувся до матері.

— Мені треба їхати, мамо!..

Не скрикнула, не заплакала. Тільки схилила голову, прошепотіла:

— Коли?

— Зараз. Негайно.

— І не приїдеш знову?

— Не знаю…

— Коли ж тебе ждати, синку?..

— Не знаю, ненько…

СИГНАЛ НЕЩАСТЯ

Троє діб не спав Соколов. День й ніч він пропадав він у лабораторії, досліджуючи таємничий апарат, що впав у море разом з ракетою. На четверту ніч академік вирішив відпочити.

Зайшовши до кабінет, він втомлено приліг на дивані. Механічно ввімкнув телевізор, натрапив на одну з європейських станцій. На екрані творилося щось незрозуміле.

…З космічного простору опускалися на Землю дивовижні грибоподібні апарати — чорні, страшні.

З велетенських люків виходили жахливі, бридкі істоти, схожі на восьминогів. Вони сідали на чудернацькі літальні апарати, рядами мчали понад планетою.

Пекельне полум’я, що випромінювалось їхніми установками, падало на поля, на села, міста. На обрії спалахували сліпучі ядерні стовпи. Вогняний вал котився понад землею.

Божевільні юрми людей бігли між руїнами, падали, зникали в огні…

Охопився вогнем Лондон…

З гуркотом впала серед димуючих руїн Ейфелева вежа…

З лускотом розвалювалися хмарочоси Нью-Йорка…

І слідом за тим з’явився усміхнений диктор, який розв’язно заявив:

— Леді й джентльмени! Ми показали вам психологічну картинку «Видіння грядущого». Саме така доля, на нашу думку, чекає людство в найближчий час.

Перша вістка одержана. На радянську ракету «Сатурн-1» здійснено напад у районі великих планет. Залишки ворожого апарата впали в море. Можна чекати агресії з космосу. Земля беззахисна перед грізними силами з інших планет!..

— Які кретини, — прошепотів Соколов, виключаючи телевізор. — А все завдяки тому, що нема розгадки. Кожний вигадує дурниці на свій лад. Але що ж насправді приховує в собі дивна півкуля?

На другий день після падіння її привезли в Космоград. Спочатку вона була темно-фіолетовою, а згодом стала прозорою, майже незримою. За прозорою сферою переливалася вишнева мла, спалахували іскорки. Але жодного обрису, жодного знаку. Не видно було також ні шва, ні отвору.

Півкулю звільнили від металу ракети «Сатурн-1», в який вона впаялась невідомим способом. Сподівалися, що внизу є якийсь отвір. Сподіванки виявились марними. Те ж саме суцільне тло!.. Жодної щілини…

І що найдивніше — прозора речовина не піддавалася жодному аналізу. Ні хімічному, ні спектральному. Її не можна було вдовбати, встругнути, її не брав алмаз, не розтоплювала горілка на двадцять тисяч градусів.

Вчені губилися в здогадках. Ясно було тільки одне. Апарат причепився чи його причепили до «Сатурн» десь біля великих планет. Він створений розумними істотами. Ці істоти перебувають в системі Сонця. Але хто вони? Наші сусіди? Чи може жителі далеких зірок? Для чого зроблено цей дивний експеримент? Може, це послання людям Землі? Тоді чому таким дивовижним способом?

Розгадки нема. Є тільки тисячі найбезглуздіших вигадок. Де ж розгадка? В чому вона? Соколов спеціально викликав членів марсіанської експедиції з відпустки, тримає їх біля себе. Може, доведеться міняти маршрут корабля. Та пройшло три дні — і нічого Академік схопився з дивана, нервово заходив по кабінету Розгадка мусить бути простою. Чим вищі по розуму істоти — тим простіші в них методи єднання…

На столі виник маленький світловий прямокутник телевізофона. На ньому з’явилося обличчя оператора, помічника Соколова. Рот його роз’їхався до ушей, в кабінет ввірвався торжествуючий голос:

— Перемога, Сергію Олександровичу!

— Як? — скрикнув академік. — Розшифрували?

— Інфрачервоний фільтр. Вони бачать в інфрачервоному спектрі!..

— Що там видно?

— Рухливі зображення. Ми нічого не розберемо Ждемо вас…

— Біжу!.. Спішу!.. Голубе, я розцілую вас, Хто це придумав?..

— Ніхто. Всі. Ви ж самі сказали — розгадка мусить бути простою.

— Генії!.. Поки що нікому не кажіть. Я йду…

Соколов з трепетом схилився над інфрачервоним екраном. За ним було видно прозору сферу апарата. В глибині, на синьому тлі, бігли хвилясті лінії золотистого кольору. Вони перепліталися в найрізноманітніших комбінаціях, пливли згори донизу. Соколов скрипнув зубами. О прокляття! Стояти отак, мов бовдур, не розуміючи нічого! Там, певне, пульсують живі думки розумних істот, вони звертаються до нас, а ми нічогісінько не розуміємо…

Та ось лінії обірвалися, тло потемніло, на ньому спалахнули срібні цятки. З глибини випливла куля планети. Навколо кулі повис фантастичний сяючий пояс.

— Сатурн! — скрикнув хтось.

Соколов махнув нетерпляче рукою, не зводячи погляду з рухливих картин.

Сатурн відсунувся вбік, по чорному тлу промайнули кульки супутників. Другий з них наблизився, перетворився з диск. З’явилися гострі зубці гір. Серед них сліпучий вибух. Потім на блискучій білій рівнині — уламки колосального корабля. Потім три фіолетові кулі на тлі Сатурна і знову… все почалося з хвилястих ліній.

Соколов випростався, поглянув на своїх помічників. Розгублено потер скроню, знову заглянув у отвір екрана.

— Товариші… Здається, все ясно… Там трапилася катастрофа. Вони прохають допомоги!..

— Їхній корабель впав на другому супутнику Сатурна. На Мімасі! — підхопив оператор, помічник академіка. — Тільки де ж розумні істоти? Ми не бачили нічого, схожого на життя! Може, вони загинули?

— А хто ж тоді послав сигнал нещастя? Хто дав наказ цьому апарату причепиться до нашої ракети? — почулось запитання.

Соколов одним поглядом припинив суперечку.

— Як би там не було — розгадка знайдена! Дякую вам. Відпочивайте. Через кілька годин ми скличемо спеціалістів на нараду. Треба вирішити, що ми можемо зробити…

РИЗИКОВАНЕ РІШЕННЯ

Розповідь Соколова була прослухана з незвичайним хвилюванням. Навіть літні вчені не могли всидіти на місцях. Тільки Мен, якого теж запросили на нараду, сидів мовчазний, нахмуривши брови. Андрій Савенко, Іван Огнєв і Олександра Місяць, які повернулися з відпустки, радісно перемовлялися. Вони передчували, то в їхиій долі стануться великі зміни Наступний виступ Голови Комітету підтвердив здогадки.

5
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело