Выбери любимый жанр

Королівська обіцянка - Дяченко Марина и Сергей - Страница 3


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

3

— Ланс, — вирвалося в мене.

— Так, — Гарольд кивнув. — Це Ланс.

Море сягало до самого обрію, і всюди на хвилях майоріли різнобарвні вітрила.

Я глибоко вдихнула. Пахнуло хвоєю й димом. Мені стало спокійно-спокійно: я в Королівстві. Я вдома. Тепер усе буде гаразд.

* * *

Ми йшли лісом, таким світлим і барвистим, якого ще ні один казкар не змальовував. Здавалось, дерева позували, прагнули справити на нас якнайкраще враження. Деякі звивались корінням — бажали виглядати зловісними. Інші тяглися догори — дивували стрункістю. На полянах червоніли полчища мухоморів, а пристойні гриби грались у хованки, ледве-ледве припідіймаючи килим опалого листя. Грибнику тут була воля.

Ми з Гарольдом ішли пліч-о-пліч, і я то раз по раз починала дихати на повні груди, прагнучи якомога більше пропустити через себе лісового повітря, то завмирала, не сміючи навіть дихнути. Ліс потріскував, хитав гілками, шепотівся — неначе кожне дерево проводжало нас веселими очима. Щось метнулося по стовбуру — білка? Я роззявила рота: руде шерстисте створіннячко в синіх штанях з прорізом для хвоста ковзнуло за дверку, що прикривала вхід до дупла, і звідти вп’ялося в нас розумним настороженим поглядом.

Я пригадала слова Оберона про те, що в молодому Королівстві купа чудес на кожному кроці. Цікаво, кого ще можна зустріти у цьому лісі?!

Щось просвистіло біля вуха. Комаха, схожа на великого коника-стрибунця, з льоту зачепилася за гілку, повисла вниз головою і скорчила мені гримаску. Я витріщила очі:

— Гарольде!

— Що?

Мій друг навіть голови не повернув: ішов попереду та думав про своє, і це мене дуже непокоїло.

— Що з тобою?

— Послухай, Лінко… Я ж зовсім не знаю, що на це скаже його величність. Тобто він завжди радий тебе бачити, але може, він вирішить… що ми надто сваволимо, га?

— Тобто нехай спокійнісінько гине, ми й за холодну воду не візьмемося?

Гарольд зітхнув. Провів рукою по волоссю; затремтіло повітря. Зникла світла куртка, зникли джинси й картата сорочка навипуск — Гарольд стояв переді мною в червоному парчевому камзолі й таких самих штанях. Високий комір, розшитий золотом, підтягував підборіддя, з плеча звішувався тонкий чорний плащ, високі світлі чоботи виблискували на сонці. Я мимоволі подумала, що коли ми з Гарольдом зналися раніше, він одягався значно скромніше.

— Ого, — сказала я з повагою.

— Доводиться, — мій друг поправив чорну зі сріблом хустку — знак мага дороги. — Увійдемо в замок потаємним ходом. Не хочу, щоб відразу чутки поповзли, юрба збіглася…

— А мене пам’ятають? — запитала я кокетливо.

— Ще й як… Стій!

Я завмерла. Зовсім поряд із лісу вийшов хлопчик, мій ровесник, який вів на поводу круглого, наче бочка, ослика. На спині осла погойдувалися дві великі в’язанки дров.

Я сховалася за дерево.

— Будьте здорові, пане головний королівський магу! — побачивши Гарольда, хлопчик почервонів від хвилювання й вклонився заледве не до землі.

— Бувай і ти здоровий, — відгукнувся мій друг привітно, але холоднувато, як і належить шанованій особі. Хлопчик пішов, часто оглядаючись: напевно, всім друзям побіжить розповідати про чудесну зустріч на узліссі…

— Начебто ніхто не пчихав, — сказала я Гарольду.

— Що?

— Ну, в нас «будь здоровий» кажуть, коли хтось чхає…

— Ага, — пробурмотів він, явно думаючи про інше. — Про всяк випадок запам’ятовуй прикмети: двоголова сосна, від неї на північ до зеленого каменя… Ти стежиш?

— Стежу.

— Покладеш на камінь руку, скажеш: «Відчинись», відчиниться підземний хід, — Гарольд опустив долоню на валун, що поріс мохом. Земля під ногами здригнулася. Камінь піднявся; це виглядало так, ніби величезна черепаха встала дибки… З чорної щілини внизу потягло холодом, гнилизною і грибами-поганками.

— Нам туди?

— А що тобі не подобається? Вибач, у нас іще метро не проклали!

Гарольд скрючився у три погибелі й поліз під камінь, а я з цікавістю подумала: він особисто встиг у метро прокататися чи король йому розповідав?

Жорстка трава відбилася на долонях. Намагаючись дихати ротом, я встала навкарачки і вповзла в щілину слідом за Гарольдом. Очиська його блищали двома зеленими лампами на блідому обличчі, губи видавалися чорними, а зуби — хижими. І хто б міг подумати, що ця злюща фізіономія належить моєму найдобрішому і наймилішому другові.

Я тихенько всміхнулась.

Підземний хід був справді «не метро»: Гарольду доводилося протискуватися боком. Звисало зі стелі товстенне коріння, постійно норовило вхопитися за волосся. По стінах повзали мокриці, подеколи за комір капала вода. В одному місці стінка всуціль поросла мерзенними на вигляд грибами, мені здавалося, вони повертають капелюшки нам услід. Наглядають. Стежать.

— Гарольде, ти наш світ хоч устиг побачити? Краєчком ока?

— Ну, — Гарольд, покректуючи, пролізав крізь особливо вузьке місце. — Так. Трішки. Мені було не до прогулянок, сама розумієш, я тебе шукав.

— Хочеш, я тобі згодом усе покажу?

— Ну… згодом. Може.

Я на секундочку уявила, як веду Гарольда… Куди? До зоопарку? Та він таких звірів у своєму житті бачив, поруч із якими навіть слон — нічим не примітна, звичайна тварина. До супермаркету? Дурниці, не годиться, треба гарненько обмізкувати, що є в нашому світі такого, чим можна бойового мага здивувати…

— Гарольде… А як сина назвали?

Він глянув на мене через плече й чомусь засопів. Я вже думала, він не відповість, і стала припускати, як могло таке просте запитання його збентежити — коли ж це він кинув на ходу, не обертаючись:

— Елін.

Я спершу не зрозуміла:

— Як?

— Еліном назвали. Ім’я таке. Елін.

Я спіткнулася об камінь і мало не впала.

— Та це… Адже це більш схоже на жіноче ім’я!

— Хто сказав? — запитав Гарольд задирливо. — Де це написано? Де є такий закон?

Я зупинилася. Гарольд пройшов кілька кроків й оглянувся:

— Ну, ти чого?

Я сама не знала, що зі мною. Невже він назвав сина на мою честь?

— Скучав, — зізнався Гарольд, дивлячись на мокрицю, яка пробиралася по земляній стіні. — Коли люди походять із різних світів… їм ліпше не дружити. Потім тільки прикрість і трапляється.

Далі ми йшли мовчки. Незабаром тунель потягся угору. Мені здавалося, я чую, як коріння пробивається крізь землю і глину. Шурхотить, розсуває дрібне каміння. Шукає воду. Шукає підземних подорожан, що заґавилися.

Я про всяк випадок наздогнала Гарольда і пішла близесенько — мало не наступаючи йому на п’яти.

Плавний підйом змінився на досить-таки круті сходи. Вони були подекуди викладені з каменю, а подекуди витесані в скелі. Закінчилося коріння й мокриці (я зітхнула із полегшенням). Підземний хід перетворився на коридор без вікон, зі стінами з темно-жовтої цегли. Змінився і запах: тепер пахло, як у шкільній бібліотеці під час ремонту. Мокре вапно, свіже дерево і пилюка, пилюка… Апчхи!

Ми зупинилися перед масивними дерев’яними дверима без ручки. Гарольд приклав руку до місця, де у дверей зазвичай буває замок:

— Відчинись…

Я чекала скрипу, але двері розчахнулися в повній тиші. І знову змінився запах: посвіжішало, потягло лісом і морем, трішки димом і ледь-ледь — трояндовим маслом.

Ми навшпиньки увійшли до незнайомої кімнати. Я кліпнула, прощаючись із нічним баченням, тут було світло й навіть барвисто — через вітражі, вбудовані у вузькі стрілчасті вікна. Замок Оберона! Коли я йшла з Королівства шість років тому, він і наполовину не був зведений…

Двері так само безшумно зачинилися за нами. Зі зворотного боку їх ховав гобелен: повз руїни, що то тут, то там підіймалися з-під піску, ішов караван. Попереду їхала людина на білому крилатому коні.

Я пригледілась:

— Гарольде! Це Оберон? Це ми, Королівство в дорозі, так?

— Зачекай, будь ласка…

Гарольд перевірив, чи щільно зачинилися двері. Я роззирнулася уважніше. Ми стояли в коридорі, довгому, широкому, вигнутому, наче лук. На увігнутій стіні горіли сонячним світлом вітражні вікна. Та, з якої ми вийшли — випнута, — була завішана гобеленами, і чимало я б віддала, щоб роздивитися їх уважніше!

3
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело