Выбери любимый жанр

Королівська обіцянка - Дяченко Марина и Сергей - Страница 38


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

38

— Уймо, — я дивилася просто в його круглі осклянілі очиська завбільшки з блюдця. — Це єдиний принц, який погодився з нами йти. Ну, майже погодився. Ми ж ризикуємо його втратити! Якщо король дізнається…

— Ліно, — Уйма підняв верхню губу, оголюючи зуби. — Навіщо нам один принц? Нам потрібно п’ять!

Запала мертва тиша: я затамувала подих. Уйма дихав нечутно. А Майстер-Генерал не дихав узагалі.

Людожер мав рацію! Один принц-саламандра не врятує Оберона. Нам треба добути ще й деспота, і бранця, та й тих не вистачить. Але ж не шукати страшного принца-чуму?!

— Це великий ризик, — сказала я пошепки.

— А що нам залишається робити? — резонно заперечив людожер.

* * *

Розбудили мене слуги: спершу вони делікатно закашляли за фіранкою (на перше «кхе-кхе» я не відповіла, отож вони вибухнули таким кашлем у два голоси, наче в них коклюш чи запалення легенів), а потім, так само не дивлячись, запропонували мені повечеряти у компанії його величності та його високості. Я підхопилася, розгублена, заспана, погано розуміючи, де я і як тут опинилася.

Засичала ящірка, гепнувшись у басейн. Я потрусила головою. Це все через задуху: коли спиш при такій спеці, потім завжди голова тріщить.

Абияк умившись і пригладивши волосся, я вирушила слідом за слугами. Цілу дорогу приглядалася до них: куди ведуть? Що про мене думають? Може, король уже довідався про наші з Уймою відвідини Майстра-Генерала, і тепер мене ведуть у темницю?

Посох у руках додавав упевненості.

Слуги привели мене в обідню залу. Король і принц були вже тут, і, придивившись до їхніх спокійних задоволених облич, я трохи заспокоїлася.

Усі сіли за стіл. Я знову пригадала принца-деспота: тутешня кухня була набагато приємнішою, а компанія — пристойнішою. Король люб’язно запропонував не соромитися — і це Уймі! Ніколи в житті не бачила людожера, який соромиться.

Усі страви були приблизно однакові: чи то паштет, чи то пюре, але фокус полягав у тому, що ця штука, залежно від температури, змінювала смак. Кухарі творили дива: то морозиво усередині гарячої котлети, то шарами викладене тепле й холодне, а то й узагалі якісь трояндочки з тіста, які в роті спершу нагрівалися, так що ледве можна було жувати, а потім остигали, змінюючи смак і запах, танули, розтікалися й самі по собі провалювалися в живіт. Я наїлася, як поросятко, та ще й увесь час доводилися стежити за собою та не надто захоплюватися: адже я маг дороги, а значить, чимало бачила у світі. Чесно кажучи, за цим столом я начисто забула про Майстра-Генерала: не можна ж постійно думати про проблеми, іноді треба від них відпочивати.

Але вечеря закінчилася. Ми вийшли з-за столу, перейшли в кімнату з особливо великим і жарким комином, сіли в теплі кам’яні крісла, і настав час говорити про справу.

Струмочки поту текли по спині під сорочкою.

— Отже, — почав король, — принцесу звуть Алісія. Ким вона доводиться королю Оберонові?

Уйма скоса глянув на мене.

— Ніким, — відповіла я чесно. — Вона принцеса, дочка короля далеких країн. Одного разу босоніж постукалася в Королівство з вузликом на плечі, а у вузлику грамота, що засвідчувала її особу.

Король і принц-саламандра переглянулися.

— У короля був син, — пояснила я. — Тобто не був, а… Він і зараз є, але він одружений.

Повисла мовчанка. Напевно, я щось не те бовкнула. Уйма невдоволено зморщив перенісся.

— Принцес п’ять, — із зусиллям вичавила я. — Але Алісія серед них — найпрекрасніша.

На мій подив, король-саламандра посміхнувся з полегшенням:

— Приблизно так я й думав. Ви видаєте заміж не одну принцесу, а півдесятка.

— Я нікого не видаю заміж, — запротестувала я. — Я посол короля Оберона, і він…

Я запнулася. Принц прийшов мені на допомогу.

— Хіба не байдуже, скільки принцес на видані? — промовив він, нібито сам до себе. — Адже рудоволоса серед них — одна?

— Одна, — підтвердила я палко. — У неї вогненне волосся. Просто вогненне.

Принц посміхнувся. Його зелені очі спалахнули яскравіше. Він сподобається Алісії, подумала я з несподіваним смутком. Він такий симпатичний. Він і мені подобається.

Я потупила очі. Ну чому все так несправедливо влаштовано? Чому принцеси сидять у себе в палаці, сплять, їдять, розважаються й постійно чогось вимагають, а виконувати їхні капризи повинна я? Вони сидять і чекають, і ставлять умови, чекають і дочекаються зрештою: їм принесуть принців на тарілочці, зеленооких милих принців. А я метаюся, то мерзну, то шкварюся, втомлююся як собака, товаришую з людожерами й некромантами і майже постійно чогось боюся. Я що, гірша за них? Недостойна? Чи просто слабохарактерна? Вітчим любить повторювати: «Хто везе, того ще й підганяють».

— Я згоден, — сказав принц-саламандра. — Я поїду з вами й одружуся на Алісії.

Мені б зрадіти, а я тільки похмуро покосувала на нього, такого красивого. У цей момент мене взяло зло й на себе, і на Оберона, і на Гарольда, і на У йму…

Уйма видав застережливий звук — чи то кашлянув, чи то заричав.

— Хвилинку, — сказала я через силу. — Ми вдячні вам, ваша високосте, за це рішення, але…

А далі язик не повертався. Уйма втупив у мене жовті люті очі.

— Є одна умова, — виголосила я, стискаючи посох. — Придане.

— Придане?

Король і принц знову переглянулися. Король насупився:

— Придане готують наречені!

— Калим, — сказала я й почервоніла. Слово «калим» означало щось зовсім інше, воно було з іншого життя й іншої казки, я втрапила в халепу, а Уйма і не думав мені допомагати.

— Не розумію, — сказав принц.

— Майстер-Генерал! — гаркнув Уйма, і від його голосу навіть полум’я в комині злякано зметнулося. — Ви віддаєте нам Майстра-Генерала, така наша умова!

Здається, темні стіни залу зрушилися і духота згустилася. Піт струмком збігав по мені, я була, як обплила свічка. Король-саламандра звів брови, його обличчя ще більше висохло й витончилось:

— Звідки вам відомо, що в нашому замку спочиває Майстер-Генерал?

— Це всім відомо, — гаркнув Уйма, перш ніж я вставила хоч слово.

— Він належить країні вулканів, — сказав король так холодно, що в мене навіть піт на мить висох.

— Нехай принц візьме його із собою, а потім, повертаючись із молодою дружиною, поверне на місце, — не здавався Уйма. — Країна вулканів отримає його назад. А якщо ви не погодитеся, то Алісію ми віддамо комусь іншому, а принцові за дружину дістанеться чорноволоса злюка!

Принц з жахом поглянув на батька. Я тільки тепер зрозуміла, що він справді дуже хоче оженитися на Алісії. Він не бачив її жодного разу, але встиг створити її у своїй уяві й закохатися без пам’яті. Бідний принц-саламандра!

— Ні, — сказав король, і слово пролунало, як удар каменем об камінь. — Я дивився у вогонь, і мені було видіння… Ви двоє, геть із країни вулканів негайно, цієї ж миті. Ви не отримаєте нічого.

Розділ двадцять перший

Гмурри

Я навіть не засмутилася, слово честі. Навіть не розлютилася на Уйму. У мене всередині було порожньо: короткі гудки. Як у телефоні.

Нас знову провели сходами, заповненими парою, і від духоти я мало не знепритомніла. Зате коли опинилася нарешті на свіжому повітрі, воно видалося дуже холодним, і в мене почалася лихоманка.

Була ніч. Я уявлення не мала, котра година. Небо, затягнуте серпанком, нічим не могло мені допомогти: глухий чорний купол над головою, і все. Віддалік ледве червоніла наша вогненна куля. Хоч одна гарна новина. Максиміліан не вкрав її, отже, ми зможемо повернутися, звідки прилетіли.

Я уявила, як вибираюся через Печатку в кабінеті Гарольда. І як зустрічаюся очима з Обероном. І що його величність мені каже… Хоча, найімовірніше, нічого не каже. Він просто подивиться, і я негайно заберуся додому, повискуючи, наче побита собачка.

Уйма йшов попереду. Від його нечутних кроків злітали в повітря хмари попелу, я закашлялася й спробувала нагнати його. Іти за людожером по цьому плато — все одно, що летіти на велосипеді за старим автобусом, що чмихає…

38
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело