1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки - Страница 86

• Предыдущая
• 86/99
• Следующая

— Якщо Фукускеголового вже нема, то я можу піти на зустріч до Тенґо-куна?

— У жодному разі, — відразу відповів Тамару. — Фукускеголового добре переконали. Але, правду кажучи, щоб покінчити з цією справою, я мусив зателефонувати до секти. Про одну річ, яка не повинна була потрапити в руки правоохоронних органів. Якби про неї стало відомо, то вони могли б докладно розпитати мешканців будинку. І тоді ваш друг, можливо, потрапив би під їхню підозру. Дати собі раду з цією річчю мені самому було важко. Якби серед ночі я тягнув її, то, що не кажіть, не міг би викрутитись і доладно відповісти на професійні запитання першого-ліпшого поліцейського. А от у секти є робочі руки й можливість швидко переміщатися. Та й до такої роботи вони звикли. Як того разу, коли іншу річ винесли з готелю «Окура». Розумієте, що я хочу сказати?

Аомаме подумки перекладала терміни, які використовував Тамару, на реальну мову.

— Мабуть, переконування мало жорстку форму?

Тамару ледь-ледь пирхнув.

— На жаль, той чоловік знав надто багато.

— Секта знає, що робив Фукускеголовий у тому будинку? — спитала Аомаме.

— Він працював на секту, але досі діяв цілком самостійно. Ще не доповів замовникам про свої останні здобутки. Нам це вигідно.

— Однак зараз вони знають, що він там щось робив.

— Авжеж, знають. Тож вам краще не підходити до того будинку. Прізвище Тенґо Кавани як автора «Повітряної личинки» та його адреса, напевне, значаться в їхньому контрольному списку. Можливо, вони ще не докопалися до особистого зв'язку між ним і вами. Та якщо вони дослідять причину перебування Фукускеголового в квартирі того будинку, то згодом спливе й особа Тенґо Кавани. Це лише питання часу.

— Та, якщо пощастить, поки це з'ясується, очевидно, мине досить багато часу. І зв'язку між смертю Фукускеголового й Тенґо, можливо, не вдасться встановити.

— Якщо пощастить, — повторив Тамару. — Якщо ці типи не будуть такими пильними, як я очікував. Та я зазвичай не покладаюся на припущення «якщо пощастить». І саме тому досі я прожив без великих промахів.

— А тому мені краще не наближатися до того будинку.

— Звичайно, — підтвердив Тамару. — Наше життя висить на волосинці. Ніколи не буде зайвою велика пильність.

— Цікаво, чи Фукускеголовий знав, що я переховуюся в цьому будинку?

— Якби знав, то ви зараз були б десь дуже далеко, недосяжною для мене.

— Але ж він підійшов до мене дуже близько.

— Це правда. Однак я думаю, що, можливо, його привела до вас якась випадковість. І ніщо інше.

— І тому він так безборонно виставився на дитячій гірці.

— Саме тому. Він зовсім не знав, що ви його там побачите. Навіть не здогадувався. І це, врешті-решт, коштувало йому життя, — сказав Тамару. — Здається, я вже казав, що наше життя висить на волосинці.

На кілька секунд запала мовчанка. Важка мовчанка, яку приносить смерть будь-якої людини.

— Фукускеголового не стало, але секта все ще за мною ганяється.

— І я не розумію ще одного, — сказав Тамару. — На самому початку вони збиралися вас спіймати і дізнатись, яка організація стоїть за планом убивства лідера. Ви самі не могли його підготувати. Будь-кому зрозуміло, що ви мали якусь підтримку. Якби вас спіймали, то, напевне, піддали б суворому допиту.

— Тому я й потребувала пістолета, — сказала Аомаме.

— Природно, й Фукускеголовий добре знав, — провадив далі Тамару, — що секта полює за вами, щоб вас допитати й покарати. Однак, здається, з плином часу ситуація сильно змінилася. І коли зі сцени зник Фукускеголовий, я мав телефонну розмову з одним представником секти, який сказав, що вони вже не мають наміру завдавати вам шкоди. І хочуть, щоб я вам це передав. Звісно, це може виявитися пасткою. Та мені здалося, що вони казали правду. Мовляв, в певному розумінні лідер сам хотів смерті. Так мені пояснював згаданий представник. Ідеться, так би мовити, про самогубство лідера, а тому вас, мовляв, уже не треба карати.

— Це правда! — сухим голосом підтвердила Аомаме. — Лідер від самого початку знав, що я прийшла вбити його. І хотів, щоб я це зробила. Того вечора у номері-люкс готелю «Окура».

— Його охоронці вашого справжнього обличчя не розпізнали. А от лідеру все було ясно.

— Яким чином, невідомо, але він усе знав наперед, — сказала Аомаме. — Він мене там чекав.

Після короткої паузи Тамару сказав:

— І там щось відбулося?

— Ми уклали угоду.

— Я про це нічого не чув, — сказав Тамару суворим голосом.

— Я не мала нагоди розповісти.

— То поясніть зараз, яка це була угода.

— Поки я упродовж години розминала йому м'язи, він розповідав. Виявляється, знав про Тенґо-куна. І чомусь навіть про зв'язок між мною і Тенґо-куном. Сказав, що хоче, щоб я вбила його. Щоб, мовляв, якнайскоріше звільнила його від безперервних нестерпних мук. Сказав, що взамін за це зможе врятувати життя Тенґо-куну. Тому я вирішила обірвати життя лідера секти. Навіть якби я не приклала до цього своїх рук, він усе одно неухильно наближався до смерті. Хоча, якщо згадати про його дотеперішні вчинки, мені хотілося залишити його і далі страждати…

— Але про цю угоду ви не доповіли мадам.

— Я вирушила туди, щоб убити лідера, і я виконала своє завдання, — сказала Аомаме. — А Тенґо-кун — це загалом моя особиста справа.

— Нехай буде по-вашому, — майже примирившись, сказав Тамару. — Ви справді повністю виконали своє завдання. Це я визнаю. І те, що питання про Тенґо-куна — ваша особиста справа. Та приблизно в той час ви чомусь завагітніли. Цього так просто не можна обійти мовчанкою.

— Не приблизно в той час. А того вечора, коли в центрі столиці несамовито гуркотів грім і бушувала злива. Саме того вечора, коли я спровадила на той світ лідера. Як я вже казала, завагітніла без статевого акту.

Тамару зітхнув.

— Враховуючи характер проблеми, мені залишається тільки вірити вашим словам або зовсім не вірити. Я досі вважав вас людиною, вартою довіри, і хотів би зараз вам вірити. Але цього разу я не бачу у ваших словах логіки. Бо взагалі я людина, яка дотримується дедуктивного способу мислення.

Аомаме й далі мовчала.

— А чи немає якогось причинно-наслідкового зв'язку між вбивством лідера й загадковою вагітністю? — запитав Тамару.

— Нічого не можу сказати.

— Ви не допускаєте можливості, що зародок у вашому лоні від лідера? Що якимось способом — невідомо, яким — він запліднив вас. У такому разі було б зрозуміло, чому вони будь-що хочуть вас схопити. Бо їм потрібен спадкоємець лідера.

Стискаючи в руці слухавку, Аомаме хитнула головою.

— Такого не може бути. Дитина від Тенґо-куна. Я в цьому впевнена.

— І щодо цього мені залишається тільки вірити вашим словам або зовсім не вірити.

— І я не можу дати іншого пояснення.

Тамару знову зітхнув.

— Нехай буде по-вашому. Тимчасово повіримо вашим словам, що дитина від Тенґо Кавани. І ви в цьому впевнені. Однак і в цьому все ще немає логіки. Від самого початку вони збиралися вас впіймати й суворо покарати. Але в певний момент щось сталося. А може, щось з'ясувалося. І тепер ви їм потрібні. Вони кажуть, що гарантують вам при собі повну безпеку. І хотіли б переговорити про це безпосередньо з вами. Власне, що ж сталося?

— Та я їм не потрібна, — відповіла Аомаме. — Гадаю, їм потрібний зародок у моєму лоні. У певний момент вони про нього дізналися.

— Так-так! — десь озвався карлик у ролі клакера.

— Я трохи не встигаю за вашими думками, — сказав Тамару. І ще раз пирхнув. — Зв'язку між ними все ще не видно.

«Зв'язку не видно, бо є два Місяці! — подумала Аомаме. — От чому все втратило зв'язок». Але вголос нічого не сказала.

— Так-так! — десь підхопили гуртом інших шестеро карликів.

— Їм потрібно чути віщий голос. Так сказав мій співрозмовник по телефону. Мовляв, втративши той голос, секта може загинути. Я не розумію, що конкретно означає «чути віщий голос». Може, дитина у вашому животі — це те, що «чує віщий голос»?

• Предыдущая
• 86/99
• Следующая