Выбери любимый жанр

Дві Вежі - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 58


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

58

— Знову ці чорні кружляють, тепер у повітрі. Я їх бачив. А вони нас? Вони були дуже високо. Якщо це назгули, то вони вдень погано бачать, правда ж? [228]

— Може, й не бачать, а їхні коні? — нагадав Фродо. — Або оці їхні крилаті бестії: вони напевно мають зір гостріший за орлиний. Боюся, що Ворога попереджено…

Страх минув, але увірвалась також і завіса тиші, їх знову оточувала моторошна дійсність. Фродо все ще мовчав, навіть очі прикрив, немов задрімав, але раптом стрепенувся, підхопився; Сем очікував почути, нарешті, рішення, але Фродо зненацька шепнув:

— Слухай! Що це?

Знову страх стиснув їх; вони почули хрипкий спів і оклики: Чорні Крила вистежили їх, Ворог надіслав солдатів! Адже для моторошних прислужників Саурона немає ні відстаней, ні перешкод! Троє мандрівників припали до землі. Голоси і брязкання зброї швидко наближалися. Фр'одо і Сем витягли мечі. Про втечу не могло бути й мови.

Горлум обережно, звиваючись, мов черв'як, поповз до краю Западини. Ховаючись за навалом каміння, він вигулькнув, стримуючи подих, і надовго завмер. Шум став віддалятися і поступово вщух. На стіні Мораннона просурмив ріг. Горлум безшумно зліз назад.

— Це люди. Нове підкріплення, — сказав він тихо. — Темнолиці. Таких ми ще не бачили, ні, Смеагорл не бачив. Страшні! Очі чорні, волосся теж чорне, довге, а у вухах — золоті кільця. На обличчях червоні візерунки, плащі червоні, наконечники списів червоні. Щити круглі, жовті та чорні, утикані колючками. Погані люди. Злі, бридкі люди. Дикі, як орки, та ще й більші за орків. Смеагорл вважає, це люди з півдня, з-за гирла Великої Ріки, — вони йшли зараз відтіля. Вони вже за Чорною Брамою, але можуть прийти ще інші. Усі зараз збираються до Мордору…

— А оліфантів бачив? — поцікавився Сем, відразу забувши про всі жахи.

— А що це — оліфант? — запитав Горлум.

Сем підвівся, заклав руки за спину, як завжди, коли декламував вірші, і почав:

Я сірий, сірий, наче миші,
Але на зріст я даху вищий,
А ніс мій довгий, як змія.
Коли я йду, дрижить земля. [229]
У ґрунт вбиваю мураву,
Валю дерева, мов траву,
Махаю великими вухами,
Погрожую усім рогами,
Що між зубів моїх стирчать.
Я — цар звірів, я — оліфант.
Нехай за роком рік мина,
Моє не скінчиться життя.
По землях півдня я блукаю,
Ніколи сам я не вмираю.
Не знайдеш серед звірів в лісі,
Хто дужчий, вищий, сміливіший.
Хто зі мною зустрічався,
Той до смерті дивувався,
А хто не бачив нас навіч,
Той не повірить, ясна річ.
Та я, безсмертний оліфант,
Брехать не вмію, навіть в жарт.

— У нас в Гобітанії це всі знають, — пояснив Сем. — Мож брехня, а мож і ні. Ми маємо свої легенди, теж щось чували про південні краї. Гобітам теж доводилося подорожувати. Але не всі вірять і, звісно, не всякому. Навіть приказка така є: «бригорянські новини» чи «правдиво, як плітки Гобітону». Але ми чули про Рослих людей півдня. У переказах вони називаються свертами. Кажуть, вони їздять на війну верхи на оліфантах, цілі будинки їм на спини ставлять. Оліфанти виривають дерева з корінням, вивертають цілі скелі і кидають у ворогів. Тому я тебе й запитав. Якщо б вони тут були, я б, їй-бо, ризикнув помилуватися. Ну, тепер вже нічого не зробиш, втратив нагоду. Може, їх і зовсім не буває, оліфантів цих…

І Сем розчаровано зітхнув.

— Не було там таких, — відповів Горлум. — Смеагорл про них ніколи не чув. І бачити не бажає. Хоч би їх і зовсім не було. Смеагорл хоче, щоб пан звідси пішов. Хіба пан не піде за Смеагорлом?

Фродо повільно підвівся на ноги. Поки Сем читав старий віршик, який він чимало разів чув удома біля каміна, Фродо, забувши про всі турботи, весело сміявся, і сміх переміг душевну розгубленість.

— Шкода, що в нас немає тисячі таких звірів, ти уяви — попереду Гандальф на білому оліфанті! — сказав він. — [230] Тоді, може, ми легше пробилися б. Але в нас немає нічого, крім натруджених ніг. Що поробиш! Доля трійцю любить, може, третя спроба буде вдалою? Я йду за тобою, Смеагорле.

— Добрий, милий, мудрий пан! — підскочив ощасливлений Горлум. — Нехай тепер добрі гобіти відпочинуть тут, у затінку. Поспіть, поки Жовта Пика не забереться геть, і тоді підемо швидко. Тихо, швидко — побіжимо, мов тіні…

Розділ 4 ПРО СПЕЦІЇ ДО ТУШКОВАНОГО КРОЛИКА

Вони ще не встигли відпочити й двох годин, пересуваючись слідом за тінню скелі, поки, нарешті, та не видовжилася, звішуючи вечір. Тоді вони з'їли по шматочку хліба і надпили по три ковтки води. Горлум не їв нічого, але пив охоче.

— Незабаром з'явиться хороша вода, — обіцяв він, облизуючись. — Там, куди ми підемо, багато струмків тече до Андуїну, і вода смачна. І підживитися чимось зможе бідненький Смеагорл. Він такий голодний, гор-р-лум, гор-р-лум…

Він притис пласкі долоні до запалого черева, і в очах його спалахнули хижі іскорки.

Дочекавшись, поки нічний морок остаточно погустішає, вони вислизнули на кам'янисте узбіччя шляху. До повні залишалося десь три дні, але місяць підіймався над горами лише опівночі, і навколо панувала безпросвітна темрява. Високо над Моранноном, на одній з веж горів вогонь; більше ніщо не видавало присутності безсонної сторожі.

Це багряне око, мигаючи, переслідувало їх, поки вони бігли, спотикаючись, поміж каміння та щебеню. Тільки на світанні, коли бігуни вже до краю втомилися, вогонь став танути вдалині, перетворився на крапку і зник: це значило, що мандрівники минули північне крило гір і завернули прямо на південь.

Вони зупинилися відпочити, відчуваючи дивне полегшення, але відпочивали недовго. Горлум квапив. За його підрахунками, до роздоріжжя було близько тридцяти ліг — чотири ночі швидкого ходу. Тому вони йшли та йшли затемна, поки ранкова зоря не зажевріла. Відмахавши вісім [231] ліг, гобіти більше не в змозі були рухатися, навіть якби і не побоювались денного світла.

Виснажені, тоскні землі залишилися позаду. Гори, як і раніше, грізно височіли ліворуч, але дорога відхилилася від них; обабіч почали з'являтися темні гаї, подекуди зеленіли руді сосни, а між ними усе поросло рокитником, барбарисом, вересом та ще кущами, яких гобіти ніколи не бачили. Вони повеселішали: повітря, свіже та запашне, нагадувало домівку. Вони почували себе так, начебто тягар став легший, і раділи приємним краєвидам: цю місцевість Ворог привласнив недавно і не встиг її спустошити. І все ж таки, пам'ятаючи про близьке сусідство Чорного Замку, вони доклали чимало зусиль, щоб вдень сховатися якомога ретельніше.

День минув нудно, лежали в пишному вересі, лічачи години, задубівши від нерухомості: тут, під Похмурими горами, сонце ще не гріло з повною силою. Фродо часом занурювався у міцний, безтурботний сон; чи, може, остаточно довірився Горлуму, чи занадто втомився, щоб непокоїтися. Сем, навпаки, дозволяв собі тільки ледь здрімнути, хоча Горлум спав мов убитий, схлипуючи, ніби йому дошкуляли кошмари. Не тільки недовіра — голод позбавляв бідолаху сну. Сем давно вже знудився за чим-небудь гаряченьким…

У сутінках рушили далі. Горлум, осмілівши, вивів їх на дорогу, і тепер вони крокували швидко, про всяк випадок чуйно ловлячи кожен звук; але нічого нізвідки не було чутно, вороги, кінні чи піші, не з'являлися.

Південний Тракт проклали в давнину; миль на тридцять від Мораннону його підтримували і лагодили, але чим далі на південь, тим сильніше ним заволодівали хащі і глухомань; природа тіснила справу рук людських. Ще можна було помилуватися точністю прямих ліній, сміливими вигинами містків над струмками, але кам'яна кладка все дужче заростала травою, а придорожні стовпчики, вивітрені та поїдені часом, ледь виднілися серед кущів. Обтесані плити затяг мох, укоси — верес і папороть, а подекуди прямо посередині шляху стирчали молоді деревця. Загалом тракт уже мало відрізнявся від занедбаного путівця, і все ж він вів подорожан прямо до мети з сміливою впевненістю, не крутячись і не петляючи. [232]

58
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело