Выбери любимый жанр

Дві Вежі - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 73


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

73

— Скажені! Бевзі! Скоріше! Нехай гобіти не обманюють себе, небезпека не минула, ні! Скоріше ж, скоріше!

У них вже був чималий досвід, і все ж таки сходження по вузькому карнизу далося нелегко. На щастя, воно тривало недовго. Карниз привів їх до напівкруглого виступу, за яким схил ставав більш положистим, а потім раптом з'явився зазубрений проріз у товщі гори. Це був перший проліт сходів, обіцяних Горлумом. Тут було досить темно, нічого не видно далі простягнутої руки. Але очі Горлума, як ліхтарі, блідо горіли на крок попереду; він попередив пошепки:

— Обережно! Сходинки, багато сходинок. Тепер ідіть дуже обережно!

І дійсно, довелося стежити за кожним кроком. Спочатку Фродо і Сем почували себе досить впевнено — їх прикривали стіни східців, але вони підіймалися круто, вузькі, різної висоти, часто зрадницьки слизькі, вивітрені, що аж розсипалися при легкому натиску. Гобіти вже не йшли, а повзли, тяглися на руках, чіпляючись за верхні сходинки та з зусиллям підтягуючи збиті, зомлілі від утоми ноги. Чим глибше вгризалися сходи в гору, тим вище ставали їх стінки; і саме в ту хвилину, коли гобіти відчули, що більше не зроблять ні кроку, Горлум обернувся, блиснувши очима:

— Досить! Перші сходи скінчилися! Славні гобіти високо піднялися. Ще кілька кроків — і все!

Сем і Фродо якось переповзли останні сходинки і посідали, розтираючи занімілі коліна і щиколотки. Але Горлум не дозволив розсиджуватись:

— Попереду другі сходи. Ще вищі, ще довші. Відпочинете там, нагорі.

— Ще довші? — застогнав Сем.

— Так-так. Але не такі важкі. Гобіти вже здолали Стрімкі Сходи. А тепер будуть просто Круті.

— А потім? — запитав Сем.

— Там буде видно. Так-так, побачимо…

— Здається, ти говорив про якесь підземелля, — нагадав Сем. — Чи тунель, щось начебто таке? [289]

— Так-так, начебто, — закивав Горлум. — Можна буде відпочити в переході. А якщо ми там пройдемо, все буде гаразд. Так-так, гобіти будуть вже на тому боці… якщо пройдуть!

Фродо пересмикнуло від цих слів. Піднімаючись сходами, він розгарячився, змок, а з гір тягло сніговим протягом. Фродо підвівся, обтрусився:

— Ходімо. Тут сидіти зовсім неможливо. Западина, по якій вони тепер пробиралися, тяглася на кілька миль. Протяг посилювався, пробирав до кісток, немов гори намагалися здмухнути прибульців. Мандрівники зовсім вибилися з сил, коли відчули праворуч від себе порожнечу. Крізь смоляну пітьму часом пробивалися мутні червонуваті відблиски, і гобіти побачили широку платформу над прірвою кілька сотень ліктів завдовжки. Зліва нагромаджувалися гладко зрізані уступи; Горлум повів їх уздовж цих уступів. Підйом закінчився, але пробиратися в темряві по захаращеному кам'яними брилами ґрунту було нелегко. Йшли повільно, озираючись. Ні Сем, ні Фродо не могли б навіть приблизно відповісти, скільки годин минуло. Ночі, здавалося, не буде кінця.

Нарешті підійшли до початку других сходів. їхні східці були нерівні, примхливо вигинались; іноді доводилося ступати самісіньким краєм урвища. Фродо ризикнув глянути вниз і побачив глибокий колодязь долини Моргула. На дні її ртуттю поблискував шлях з Осгіліату до Безіменного Перевалу. Фродо поспішно відступив і більше дивитися не став.

Другі сходи привели їх до наступного плаского майданчика. Зручна дорога лежала глибоко в долині; стежка йшла своїм, небезпечним шляхом, неглибокою западиною до найвищих хребтів Похмурих Гір. Тільки гострі скелі та провалля, повні пітьми, грізно чорніли навкруги, та ще широкі щілини, та осипи і купи уламків — наслідки вічних морозів та вітрів. Червонувате світло посилювалося. Може, це займався світанок над володіннями Саурона, або сам він роздмухував жар у темних кузнях Горгороту? Далеко попереду, десь угорі Фродо угледів кінець стежки: темний провал між двома відрогами; над ним нависали обвітрені скелі.

Фродо зупинився і спробував придивитися краще. На скелі ліворуч стирчав незрозумілий наріст з червоним вогнем на верхівці. Фродо збагнув: це вежа, що охороняє [290] перевал. Він торкнув Сема за руку і вказав пальцем на своє відкриття.

— Таємна стежка охороняється! — пробурмотів Сем. — Цього я й очікував! А ти, — крикнув він Горлуму, — ти, звісно, знав наперед і мовчав!

— Усі шляхи тут охороняються, так-так, — спокійно відповів Горлум. — Як же інакше? Але якщо гобітам обов'язково потрібно, може, тут охороняють менш пильно? І потім, сторожа могла геть уся піти на війну.

— Могла! — сердито передражнив Сем. — Тільки це й добре, що туди ще видряпатися треба… Давайте відпочинемо! Подивіться, пане, скільки ми відміряли…

— Мабуть, ти маєш рацію, — погодився Фродо. — Знайдемо куточок, де нема протягу, і наберемося сил перед вирішальним стрибком.

Так він тепер це розумів: вирішальний стрибок. Те, що чекало за горами, здавалося поки що таким далеким! Зараз не було нічого важливішого, ніж здолати неприступний перевал. Якщо поталанить, все інше теж якось складеться…

Вони влаштувалися між прикриттям двох каменів, Фродо і Сем — глибше в тіні, Горлум — ближче до виходу. Поїли, пам'ятаючи, що це остання трапеза перед вторгненням до Безіменної Країни, а може, і взагалі остання в житті. По жмені гондорських запасів, по шматочку лоріен-ських хлібців, запили водою — ощадливо, аби горло промочити: воду тепер доводилося берегти.

— Хотів би я знати, де ми далі воду брати будемо, — непокоївся Сем. — Адже без питва ніхто не може жити, орки, наприклад, п'ють, як усі…

— П'ють, звісна річ, — відповів Фродо, — але їхні напої не для нас…

— Тим паче треба було б наповнити фляги. Тут, щоправда, джерел ніде не видно. І Фарамир попереджав, щоб не пили Моргульської води.

— Він сказав: «не пийте води, що тече з Імлад-Моргула», а ми вже піднялися вище, виходить, звідси вода тече «у» долину, а не «з» неї, - зауважив Фродо.

— Все одно не став би пити. Краще вже померти від спраги, ніж від отрути. — Сем покрутив носом і додав: — Тут навіть повітря отруєне, затхле якесь. Оце так місцинка… [291]

— Все навкруги прокляте, — сказав Фродо.. — Земля, каміння, повітря і небо. Нічого не поробиш: дійшли сюди, то вже й далі підемо.

— Знали б ми заздалегідь хоч трішки більше, не полізли б сюди! Ось як з великими подвигами насправді виходить… Я раніше думав, що герої шукають пригод з нудьги, розважаються, так би мовити, подвигами. А тут доля сама, зі своєї волі тягне тебе у вир, стежина сама виводить. І, напевно, в кожного по дорозі буває чимало зручних можливостей відмовитися, але вони не звертають… А якщо хто з півдороги і заверне, про них і згадки не залишиться. Пам'ятають тільки тих, хто витримав до кінця, навіть якщо самому герою і не пощастило: здаля все інакше сприймається. Скажімо, повернеться хтось цілий та здоровий, наприклад старий пан Більбо, начебто все гаразд, аж ні, не так, як було колись. А слухачам цікавіше, коли герою не щастить. Як ще наша історія складеться…

— Звідки нам знати? — відгукнувся Фродо. — Це слухачі можуть знати щось заздалегідь, здогадуватись, а герою нічого не відомо, та й не потрібно йому…

— Це точно. От Берен і сподіватися не смів, що здобуде Сільмарил із залізної корони Тангородрима, але ж здобув, а поневірянь він зазнав прикріших, ніж ми… Ну, це взагалі довга історія, там і щастя, і нещастя, і взагалі всяке різне, а потім Сільмарил потрапив до Еаренділа… Ох, як же мені раніше на думку не спало! Адже в нас… у вас, пане, в пляшечці зберігається часточка світла Сільма-рила. Виходить, ми продовжуємо ту ж історію! Виходить, великі історії не кінчаються?

- Історії — ні. А діючі особи відіграють свою роль і відходять. І наша роль коли-небудь скінчиться.

— От тоді ми і виспимося, — хмуро пожартував Сем. — Слово честі, я про одне мрію: вимитися добре, відіспатися і вийти до саду з лопатою! Для великих діянь я не дуже пристосований. А все ж таки цікаво, чи запам'ятають нас, чи складуть пісні? Чи вийде повість, щоб розповідати вечорами біля каміна? Уявляєте, от сидять гобіти, і хтось просить: «Розкажи про Фродо і Перстень», і малята підстрибують, ляскаючи в долоні: «Будь ласка, розкажи, ми це так любимо! Фродо був хоробрий, правда, таточку?» — «Зрозуміло, [292] дітки, адже Фродо — найславнозвісніший з гобітів, а це багато чого варте!»

73
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело