Выбери любимый жанр

Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 22


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

22

- Ласкавий пане, я повинен піти! - скрикнув Пін і в паніці кинувся геть з Оселі Смерті. «Бідолашний Фарамир! Скоріше до Гандальфа, скоріше! - пронеслося в нього в думках. - Бідолаха, йому б зілля якогось, а не сліз... Ох, а де ж Гандальфа шукати? Напевно, де бій найгарячіший, там і він. Та, мабуть, йому ніколи рятувати вмираючих і божевільних...»

На порозі склепу Пін налетів на слугу, якого залишили зовні для охорони, і вигукнув:

- Твій пан не відає, що діє! Не поспішайте виконувати його накази. Не підпалюйте багаття, поки Фарамир живий! Взагалі нічого не робіть, чекайте Гандальфа!

- Цікаво, хто ж саме править у Мінас-Тіріті: наш пан Денетор чи Сірий Бурлака? - запитав слуга.

- Крім Сірого Бурлаки, ніхто про вас не піклується, - відповів Пін і побіг нагору, повз брамника, який оторопів з подиву, і мчав, не зупиняючись, доки не досяг воріт Цитаделі. Вартовий гукнув його; Пін упізнав голос Бере-гонда.

- Куди так хутко поспішаєш, пане Перегріне?

- Шукаю Мітрандіра!

- Мабуть, справа спішна? Я не хотів би тебе затримувати, але, заради дружби, поясни хоч двома словами: куди подався Намісник? Я тільки-но заступив на варту, і мені передали, начебто він пішов до Замкненої Хвіртки і перед ним несли Фарамира?

- Так, - кивнув Пін, - вони рушили на Вулицю Мовчання.

Берегонд опустив голову, щоб сховати сльози.

- Казали люди - помирає. Виходить, правду казали... [87]

- Ні, він живий, і, як мені здається, його ще можна вилікувати. Але ваш правитель, Берегонде, відчув себе переможеним раніш, ніж ворог переміг! Він у нестямі!

Пін нашвидку розповів Берегондові про дивні слова і вчинки Денетора.

- Ось чому я шукаю Гандальфа, - закінчив він.

- Тоді йди вниз - там зараз саме пекло.

- Вже йду. Денетор звільнив мене від служби. А ти, Берегонде, благаю, не дай цій жахливій справі відбутися, поки не пізно!

- Тим, хто носить чорне зі сріблом, не можна залишати своє місце ні в якому разі без наказу Намісника!

- Тоді вибирай: вірність наказу - чи життя Фарамира. Прошу тебе, візьми до тями, Денетор уже не правитель, а збожеволілий від горя старий! Зрозумій! Мені треба бігти - повернуся, якщо зможу!

Він помчав до нижнього міста. Назустріч бігли люди з палаючих кварталів. Деякі, побачивши, що Пін вдягнений у форму Білої Вежі, обсипали його прокльонами, але гобіту були байдужі образи. Ось він уже пробіг Другу браму; крізь неї рвалися до неба язики полум'я. Там, за стіною другого кола, було напрочуд тихо: ані вигуків боротьби, ані брязкоту зброї. Раптом вдарив грім, земля здригнулась, у повітрі прокбтився глухий гуркіт. Перемагаючи страх - а як кортіло зігнутися і заповзти в яку-небудь щілину! - Пін вискочив з-за рогу і опинився на площі біля Головної брами. Посеред площі Пін побачив Гандальфа, але відразу, зойкнувши, відступив до тіні і скорчився там.

Штурм тривав без перерви з пізнього вечора. Гриміли барабани. З півночі та з півдня дедалі нові й нові полки кидав Ворог на стіни. Величезні звірі з Хараду, оліфанти, немов живі будинки, облиті червоним мерехтливим світлом, рухалися між облоговими вежами і катапультами. Володарю Мордору було байдуже, як воюють його солдати і скільки їх гине. Він слав їх у бій лише для того, щоб випробувати силу захисників і змусити їх розосередитися по всій довжині стін. Вирішальний удар готувався біля Головної брами. Могутня, з булатної криці, захищена бастіонами і барбаканом з нуменорського каменю, вона все ж таки була найбільш слабкою ланкою в непробивному колі стін. [88]

Барабани заторохтіли голосніше. Завирувало полум'я. Важке спорудження поповзло через полум'я. На товстих ланцюгах погойдувався таран завдовжки сто футів. Його заздалегідь кували в підземних кузнях Мордору; вістря було відлите у формі вискаленої вовчої морди, а навколо - вибиті чорні руни заклять. Тягли таран оліфанти, по боках бігли орки, а позаду - гірські тролі, тупі силачі, навчені працювати з тараном, що звався Гронд.

Гронд неухильно повз уперед. Вогонь його не брав. Оліфанти, що його тягли, скаженіли від опіків і толочили орків десятками; це нікого не бентежило. Розчавлених відтягали, і на їхнє місце ставали нові бійці.

Гронд повз та повз. Барабани гуркотіли, відбиваючи ритм. Над завалами з мертвих тіл позначилася жахлива фігура: високий вершник, закутаний у чорний плащ, з обличчям, схованим у тіні каптура. Не поспішаючи, під градом стріл, спокійно давлячи тіла копитами коня, він наближався до брами. Ось він притримав коня і здійняв догори меч; його клинок виблиснув у пітьмі синюватою іскрою. Страх вразив усіх: і нападаючих, і захисників. Люди на стінах знесилено випускали зброю з рук. На якусь мить запанувала мертва тиша.

Барабани вибили частий дріб. Тролі розхитали таран і штовхнули вперед. Гуркіт прокотився містом, як грім віддаленої грози. Але стовпи та опори витримали. Тоді Чорний Вождь підвівся в стременах і страшним голосом вигукнув кілька слів забутою мовою, владних і грізних - закляття, що знищує і серця, і сталь.

Тричі повторив він це закляття. Тричі вдарив таран. І з третім ударом Головні ворота Мінас-Тіріту тріснули, начебто розрубані невидимим мечем. У повітря злетіли іскри та уламки, і ворота впали на міську площу безладною купою залізного брухту.

Вождь назгулів в'їхав до Мінас-Тіріту. Чорною тінню на заграві пожеж застиг він, моторошний символ розгрому і падіння, під склепінням брами, яку ще ніколи не переступала нога ворога. Вождь назгулів вступив до міста, і все живе розбігалося або падало долілиць. Але посередині спустошеної площі за ворітьми на нього чекав Гандальф верхи на Тінеборі; з усіх коней лише Тінебор не піддавався страху - він стояв гордий, незворушний, немов статуя. [89]

- Ти не ввійдеш! - мовив Гандальф. Чорна примара зупинилася.

- Повертайся до свого пекла. Розвійтесь порохом, ти і твій господар. Геть звідси!

Чорний Вершник відкинув каптур; показалася королівська корона. Між короною і плечима, покритими плащем, ворушилося багряне полум'я. З невидимих вуст вирвався крижаний, глумливий сміх:

- Старий дурень! Дурень із сивою бородою! Сьогодні настав мій час. Чи ти, дивлячись у обличчя смерті, не впізнаєш її? Прокльони твої марні. Зараз ти помреш!

Він підняв свій довгий меч, клинок спалахнув синім вогнем. Гандальф не похитнувся. І в цю ж мить десь далеко, на невідомому сільському дворі, заспівав півень. Лунко, заливисто голосив птах, не відаючи нічого про чари Пітьми, вітаючи сонце, що встає над світом, високо за пологом похмурих хмар. І, немов відповідаючи півню, здалека почулися ріжки. Луна рознесла їхній задерикуватий перегук темними схилами Міндоллуїну. Бойові ріжки витязів півночі грали сигнал до атаки. Рохан нарешті прийшов на допомогу Гондору.

Розділ 5 РОХАНЦІ ТРИМАЮТЬ СЛОВО

Лежачи на траві, загорнутий у ковдру, Меррі нічого не бачив, але чув у задушливому повітрі над собою тихий шепіт дерев. Уві сні Меррі почув гуркіт барабанів. Він прокинувся, підвів голову: барабани і наяву слабко дудніли в передгір'ях - то далі, то ближче.

«Чи вартові чують це?» - подумав Меррі. Пахло конями, чутно було, як вони переступають копитами і риють м'яку хвойну підстилку. Табір розташувався в сосновому лісі біля підніжжя гори Ейленах; її хребет здіймався над лісом Друадан, що тягся уздовж тракту до східного Аноріену.

Меррі дуже втомився, але заснути ніяк не міг. Чотири дні він трясся на коні; морок густішав і гнітив його дедалі сильніше. Гобіт уже шкодував, що напросився в похід, коли все, в тому числі і бажання ярла, схиляло його залишитися в Едорасі. Чи відомо Теодену, що гобіт не послухався його [90] поради? Сердиться він чи нічого не знає? В ескадроні Ельфхольма дотримувалися мовчазної домовленості: гобіта не бачили, не чули, не помічали, мов торбу, приторочену до сідла Арнхельма. Втішати Меррі було нікому. Юний воїн виявився неговірким; гобіт почував себе маленьким, самотнім і нікому не потрібним. А в повітрі збиралася тривога, і в лісах таїлися усілякі лиха...

22
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело