Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 3

• Предыдущая
• 3/73
• Следующая

Старий підвів голову. Пін побачив красиво окреслене, ледь жовтувате обличчя: тонкі риси, орлиний ніс і глибоко посаджені темні очі. Йому здалося, що Денетор схожий скорше на Арагорна, ніж на Боромира. [12]

- Година і справді грізна, - промовив Денетор, - і ти, Мітрандіре, за своїм звичаєм, не запізнився. Все провіщає близький кінець Гондору, але найбільше моє горе зараз полягає не в тому. Мені доповіли, що ти привіз із собою свідка загибелі мого сина. Чи це його я бачу поряд з тобою?

- Так, це один з двох свідків, - відповів Гандальф. - Другий зостався при Теодені, ярлі Рохану, і незабаром також прибуде. Як бачиш, вони напіврослики, але не про них йдеться у пророцтві.

- Гаразд, хай будуть напіврослики, - похмуро відказав Денетор, - хоча це слово не дуже вабить мій слух з тої пори, як пророцтво примусило сина вирушити в безрозсудний похід, де йому випала доля загинути. Мій Боромире, як важко нам без тебе! Навіщо я не послав молодшого!

- Фарамир охоче пішов би, - зауважив Гандальф, - не будь несправедливим навіть у горі. Твій старший син сам домагався цієї подорожі й нікому не бажав поступатися. У нього була владна вдача, він добивався усього, чого бажав. Я довго мандрував з ним і встиг добре його вивчити. Але ти згадав про смерть. Отже, звістка випередила нас?

- Я отримав ось це, - відповів Денетор і, облишивши патерицю, взяв предмет, що лежав у нього на колінах, - дві половини великого рога, прикрашеного сріблом.

- Це ріг Боромира! - вигукнув Пін. - Він завжди носив його!

- Так, це вірно, - сказав Денетор. - Свого часу я теж носив його, як і всі першородні сини в моєму роду з тих давніх часів, коли Веронділ, батько Марділа, полював на білих буйволів Арава на рівнинах Рун. Тринадцять днів тому я почув з півночі тихий заклик цього рога, а потім Ріка принесла його мені - розколотим навпіл. Цей ріг більше не заграє.

Денетор замовк, до зали повернулась тиша. Раптом Намісник круто обернувся до Піна:

- Що ти скажеш мені про це, напіврослику?

- Тринадцять днів, - промурмотів Пін. - Авжеж, так і було. Я стояв поряд з ним, коли він засурмив. Але допомога не прийшла, зате навалилась нова зграя орків. [13]

- Отже, ти там був, - похитав головою Денетор, не відпускаючи гобіта з-під погляду своїх пронизливих очей. - Розповідай про все. Чому не надійшла допомога? Чому ти залишився живий, а Боромир, хоробрий та невтомний, не витримав сутички з купкою жалюгідних потвор?

Пін почервонів і забув про обачність.

- Навіть наймогутніший герой може загинути від єдиної стріли, - сказав він, - а Боромира пронизав цілий сніп. Коли я озирнувся востаннє, він лежав на землі, намагаючись витягти чорну стрілу. Тут мене вдарили, я знепритомнів і потрапив у полон. Більше я Боромира не бачив і про нього не чув. Але шаную пам'ять про нього. Хоч поплічники зрадника і змогли викрасти нас, це не зменшує моєї вдячності!

Пін сміливо глянув у жваві очі Денетора - звідки й гідність узялась! Бо дуже боляче вразили його підозра та презирство, що бриніли в холодному голосі Денетора.

- Я знаю, тобі, повелителю потужної держави, небагато буде зиску від послуг гобіта з далекої півночі, але все, на що вистачить моїх сил, я пропоную .тобі як сплату мого боргу.

Відкинувши за спину сірий плащ, Пін дістав свій меч, щоб покласти його до ніг Денетора.

Посмішка, слабка, як блиск сонця в зимовий день, промайнула в очах Намісника; він відклав уламки Боро-мирового рога й простягнув руку.

- Дай мені свою зброю!

Пін подав меч руків'ям уперед.

- Багато, багато років цій криці, - сказав Денетор. - Кували її, безперечно, наші майстри на півночі в сиву давнину. Звідки він у тебе?

- Він був захований у Могильнику на межі нашої країни. Однак нині там мешкають лише зловісні мерці, і мені не хотілося б згадувати про це...

- Дивні речі розповідають про вас, - задумливо промовив Денетор. - Знов підтвердилося давнє прислів'я: не можна судити, зважаючи на зовнішність. Я приймаю твої послуги. Тебе нелегко залякати, до того ж ти вмієш чемно говорити, хоч вимова твоя, як на мій слух, звучить дещо незвично. Настають tairi часи, коли не зріст буде важливий, а лицарський дух. Ну, чи готовий ти присягнути мені на вірність? [14]

- Візьми меч за руків'я, - підказав Гандальф, - і, якщо не передумав, повторюй за Денетором слова присяги.

- Я не передумаю, - сказав Пін.

Денетор поклав меч з Могильника собі на коліна і почав вимовляти присягу; Пін, тримаючись за меч, повторював слово за словом:

- Обіцяю берегти вірність і служити Гондору та його Намісникові, За його наказом буду я мовчати чи говорити, діяти чи відмовлятися від дій, піду, куди він звелить, і повернуся, коли він покличе. Я буду служити йому в біді чи в добробуті, під час миру чи війни, живий чи мертвий, з цієї хвилини та до тої пори, коли він сам звільнить мене, або смерть поглине мене, або настане кінець світові. Так кажу я, Перегрій, син Паладіна, напіврослик з Гобіганй.

- Я, Денетор, син Ектеліона, правитель Гондору, Намісник великого короля, прийняв твої слова, не забуду їх і не відмовлюсь віддати належне: вірності - любов, мужності пошану, а зраді - помсту.

З цими словами Намісник подав Піну меч, а той сховав його у піхви.

- Тепер слухай мій перший наказ, - сказав Денетор. - Говори і не замовчуй правду. Повтори все спочатку, все, що знаєш про мого Боромира. Сідай і починай!

Він вдарив у срібний гонг, котрий висів поряд з кріслом, і слуга, які досі невидимо стояли з обох боків дверей, негайно наблизились.

- Принесіть вино, частування і крісла для гостей, - наказав Денетор, - та простежте, щоб нас не турбували протягом години. Більше часу я не в змозі вам надати, - додав він. - Ваша справа важлива для мене, але є ще багато справ, і дуже термінових. Проте, якщо вийде, ми ще побачимося сьогодні ввечері.

- Сподіваюсь, навіть раніше, - сказав Гандальф. - Я мчав наввипередки з вітром, проїхав півтори сотні ліг з Ізенгарду не тільки для того, щоб відрекомендувати тобі напіврослика, хоча, б і шляхетного духом. Чи важлива для тебе звістка, що Теоден вийшов переможцем у великій битві, Сарумана подолали і його патериця зламана мною?

- Новини важливі, але я вже довідався і вжив заходів. Денетор глянув на Гандальфа спідлоба, і Піна вразила їхня несподівана схожість. Гобіт відчув напруження двох [15] могутніх сил: між ними ніби хтось натягнув підпалений Гніт, і ось-ось мав пролунати вибух. Зовнішністю Денетор був більше схожий на мага: стільки було в ньому сили, краси, величі; до того ж він здавався старішим. Але все ж таки почуття підказували Піну, що сила Гандальфа потужніша, мудрість глибша і велич ясніша, хоча все це зовні й непомітно. І, звичайно, він незмірно старший за Денетора. «Скільки ж йому літ?» - подумав Пін і здивувася, чому це запитання ніколи ще не спадало йому на думку. Древес тоді щось зауважив про магів, але Пін якось не зв'язав їх з Гандальфом. Хто ж він такий? Коли та де народився на світ? І коли покине його? Не знаходячи відповіді, Пін струснув головою, відганяючи незвичні думки. А Денетор з Гандальфом усе дивилися один одному в вічі, і Денетор першим відвів погляд.

- Так, - сказав він, - кристали ясновидіння, напевно, загинули, але зір правителів Гондору гостріший, ніж у звичайних людей. А тепер, прошу, сідайте.

Служники принесли крісла і невеличкий стілець, а також срібний глечик, келихи й солодкі булочки. Пін сів, але не міг відвести погляду від старого правителя. Чи це тільки здалося йому, чи Денетор справді, говорячи про кристали, звернувся до нього?

- Отже, починай, мій новий лицарю, - посміхнувся Денетор чи то жартівливо, чи глузуючи. - Кожне слово друга мого сина багато важить для мене.

Піну назавжди запам'яталась ця бесіда у величезній, холодній залі, під пронизливим поглядом Намісника Гондору, під обстрілом усе нових і нових хитрих питань. Гандальф слухав мовчки, стримуючи, як це безпомилково відчув гобіт гнів, що наростав у ньму. Коли минула година і Денетор знову вдарив у гонг, Пін почував себе остаточно виснаженим, мов лимон, з якого вичавили сік. «Десята година, - думав він, - я б зараз за одним присідом ум'яв три сніданки...»

• Предыдущая
• 3/73
• Следующая