Выбери любимый жанр

Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 16


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

16

Баскервіль-Холл, 13 жовтня.

Дорогий Холмсе!

З моїх попередніх листів і телеграм ви дуже добре знаєте про все, що скоїлось останнім часом у цьому чи не найбільш забутому Богом куточку світу. Що довше тут живеш, то більше в душу тобі проникає похмурий настрій цих боліт із їхніми неосяжними просторами, не позбавленими навіть якоїсь лиховісної краси. Варто мені вийти на них, і я відчуваю, що останній слід сучасної Англії залишився десь позаду, а замість неї всюди бачиш лише сліди осель та праці первісної людини. Усюди натрапляєш на житла цього давнього племені, на його могили й високі стовпи, що позначали, мабуть, місця його капищ. Дивишся на ці сірі кам’яні хатки, розкидані на схилах пагорбів, зритих ровами, й забуваєш, у якому столітті живеш; якби раптом під низьким гранітним склепінням з’явився кошлатий, убраний у звірячу шкуру чоловік і напнув лук із кремінною стрілою, ви відчули б, що його присутність тут доречніша, ніж ваша. Дивна річ, що ці люди так густо селилися в тутешній неродючій місцині. Я не археолог, але мені здається, що то було не войовниче, а пригноблене плем’я, яке задовольнялося тим, чим гребували інші.

Проте все це аж ніяк не стосується мети мого перебування тут і зовсім, мабуть, нецікаве для людини з таким практичним розумом, як ваш. Я й досі пам’ятаю вашу цілковиту байдужість щодо того, чи Сонце обертається навколо Землі, чи Земля навколо Сонця. Отож краще повернуся до подробиць, пов’язаних із сером Генрі Баскервілем.

Останні кілька днів ви не діставали моїх листів лише через те, що розповідати мені не було про що. Але сьогодні сталася дивовижна річ, про яку я розкажу вам далі. Насамперед я хотів би переповісти вам інші обставини справи.

Одна з них, — хоч я мало розповідав про неї, — це втікач-каторжанин, що переховується на болотах. Є всі підстави вірити, що він нарешті забрався з тутешніх місць, на превелику радість одиноких фермерів. Із дня його втечі з в’язниці минуло два тижні, й відтоді про нього ні слуху ні духу. Неможливо уявити собі, щоб він увесь цей час міг жити на болотах. Схованку, звичайно, знайти там неважко. Будь-яка з отих кам’яних хатин може слугувати йому схованкою. Але без їжі тут не проживеш — хіба що він ловить і ріже овець. Ні, він, здається, забрався з цих місць, і фермери тепер сплять спокійно.

Ми, четверо дужих чоловіків у Баскервіль-Холлі, зможемо, якщо треба, оборонити себе, але мушу вам признатися, що мене хвилює думка про Степлтонів. Вони живуть за кілька миль від найближчих сусідів — покоївка, старий лакей, сестра і брат, не бозна-який силач. У лабетах цього злочинця з Нотинґ-Хіллу, якщо він надумає вдертися до їхнього будинку, вони будуть безпорадні. Ми з сером Генрі тривожилися за них і навіть хотіли, щоб конюх Перкінс ночував у них, але Степлтон і слухати про це не хоче.

Річ у тім, що наш друг-баронет починає всерйоз цікавитися своєю красунею-сусідкою. Тут немає нічого дивного, адже такий жвавий чоловік неодмінно нудьгуватиме в цій глухомані, а вона — дуже гарна й чарівна дівчина. В її вдачі є щось рідкісне, екзотичне, на противагу байдужій натурі її брата. Але водночас у ньому палає якийсь прихований вогонь. Він, напевно, має великий вплив на сестру, бо мені не раз доводилось перехоплювати погляди, що їх вона кидає на брата під час розмови, немовби чекаючи на схвалення своїх слів. Сподіваюся, що Степлтони між собою ладнають. Цей сухий блиск у його очах і ці тонкі, міцно стулені вуста свідчать про тверду, а може, й сувору вдачу. В усякому разі, ви б зацікавилися ним.

Він з’явивсь у Баскервіля того самого дня, коли я вперше його зустрів, а вранці повів нас обох подивитися на те місце, що дало витоки легенді про несамовитого Х’юго. Ми пройшли кілька миль у глиб боліт і опинилися в такій понурій місцині, яка сама собою могла б породити таку історію. Вузенька стежка, що пролягала між двома гранітними стовпами, вивела нас у невеличку долину, порослу білою пухівкою. Посередині її стримлять дві величезні скелі, що звужуються вгорі й нагадують велетенські ікла якогось чудовиська. Все це точнісінько відповідало описові сцени тієї давньої трагедії. Сер Генрі зацікавлено озиравсь і розпитував Степлтона: невже той справді вірить у можливість надприродного втручання в людські справи? Говорив він недбало, проте ставився до цього, судячи з усього, дуже серйозно. Степлтон відповідав стримано — видно було, що він не договорював до кінця і щадив почуття молодого баронета. Він розповів нам про декілька випадків, коли цілі сім’ї постійно зазнавали якогось незбагненного лиха, й після того в нас з’явилося враження, що він теж вірить забобонам тутешніх мешканців.

По дорозі додому ми завернули до Мерипіт-Хавса поснідати; тоді сер Генрі й познайомився з міс Степлтон. Він з першого ж погляду захопився нею, і навряд чи я помилюся, коли скажу, що то було взаємне почуття. Він знову й знову згадував її по дорозі, і відтоді не минає й дня, щоб ми не побачилися з братом і сестрою. Сьогодні вони в нас обідатимуть, а сер Генрі вже збирається відвідати їх наступного тижня. Як на мене, Степлтон мав би лише вітати ці стосунки, проте я не раз помічав, що він супиться, коли сер Генрі приділяє хоч якусь увагу його сестрі. Він, напевно, дуже її любить, йому сумно буде самому, але ж це верх егоїзму — перешкоджати такому чудовому шлюбові. Та факт залишається фактом: він справді не хоче, щоб це знайомство переросло в кохання, і я частенько бачив, як він заважає їхнім розмовам наодинці. До речі, якщо до нашої справи додасться ще й любовна історія, то ваш наказ не залишати сера Генрі майже неможливо буде виконати. Коли ж я його суворо дотримуватимусь, то уявіть собі, як це похитне мою тутешню репутацію!

Іншим разом, — тобто в четвер, — у нас снідав доктор Мортімер. Він розкопував курган у Довгій долині і знайшов там череп первісної людини, що принесло йому неабияку радість. Я ніколи ще не бачив такого завзятого дослідника! Потім надійшли Степлтони і добряга-доктор на прохання сера Генрі повів нас усіх у тисову алею, щоб показати, як усе було тієї фатальної ночі. Алея ця довга, темна, облямована двома рядами високого живоплоту й двома вузькими смужками трави. У дальшому кінці стоїть давня, напівзруйнована альтанка. Якраз на півдорозі є хвіртка, де старий джентльмен струшував з сигари попіл. Вона дерев’яна, пофарбована білилом і взята на засувку. За нею простерлися безмежні болота. Я згадав, що ви говорили про ту пригоду, і спробував уявити собі, як це сталося. Стоячи біля хвіртки, старий побачив, як щось наближається до нього з боліт, і він так злякався цього видива, що кинувся без тями навтікача і сконав від розриву серця. Від кого ж він утікав? Від вівчарки з боліт? Чи від пекельного собаки-привида — величезного, чорного? А може, то людські витівки? Може, блідий і насторожений Берімор знає більше, ніж каже? Усе це повито туманом, але все-таки за ним стоїть чорна тінь злочину.

Відтоді, як востаннє писав до вас, я познайомивсь іще з одним сусідом. Це містер Френкленд із Лефтер-Холла, що мешкає за чотири милі на південь від нас. Цей старий, червонощокий, сивий чоловік має жовчну натуру. Він схибнувся на британському законодавстві і вгатив шалені гроші в судові позови. Позивається він лише заради власної забави, виступаючи то відповідачем, то позивачем, а такі розваги, звичайно, коштують немало. Спаде йому на думку заборонити проїзд повз свій маєток — нехай парафіяльна рада доводить, що це незаконно. Або власноручно висадить чиюсь хвіртку і оголосить, що тут зроду-віку була проїжджа дорога, — нехай господар судиться з ним за порушення межі. Він чудово знається на давньому звичаєвому праві й застосовує свої знання іноді на користь сусіднього села Фернворсі, а іноді — наперекір йому, отож селяни то вдячно носять його на руках вулицями, то спалюють його опудало. Кажуть, нібито зараз він затіяв сім позовів, які до решти видоять його гроші, і він, позбавлений таким чином жала, стане набагато добрішим. Але в усьому іншому це лагідний, ласкавий чоловік, і я згадав його тільки тому, що ви просили мене описати всіх наших сусідів. Зараз він знайшов собі дивне заняття: полюбляючи астрономію, придбав чудову підзорну трубу й цілісінькі дні лежить на даху свого будинку — оглядає болота, сподіваючись вислідити втікача-каторжанина. Якби він витрачав свої зусилля лише на це, то все було б гаразд, але ходять чутки, ніби він збирається посадити доктора Мортімера за те, що той розкопав могилу без дозволу родичів покійного; йдеться, звичайно, про отой череп первісної людини з кургану в Довгій долині. Містер Френкленд, як бачите, трохи розважає наші одноманітні будні, і це нам дуже до речі.

16
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело