Выбери любимый жанр

Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 38


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

38

— Ні, сер, ви помиляєтеся.

— Та невже? А мені здається, що то були ви. На вас була сукня сталевого кольору, прикрашена страусовим пір’ям.

— У мене немає такої сукні, сер, — відповіла жінка.

— То я й справді помилився, — мовив Холмс і, попросивши вибачення, рушив за інспектором надвір.

Коротка стежка через болото привела нас до ями, де було знайдено тіло. На краю її ріс кущик дроку, на якому тоді побачили покинутий плащ.

— Вітру тієї ночі, здається, не було, — сказав Холмс.

— Ні, але йшов сильний дощ.

— Тоді вітер не міг закинути цей плащ на кущик; хтось його туди поклав.

— Так, його хтось обережно повісив на кущ.

— Це вже цікаво! Я бачу на землі багато слідів. Звичайно, з понеділка тут потопталося багато ніг.

— Ми ставали лише на ряднину, яку стелили отут, збоку.

— Чудово!

— А в цій ось торбині в нас один з черевиків, що були тоді на Стрекері, черевик Фіцроя Сімпсона та підкова Звіздочолого.

— Любий інспекторе, ви перевершили самого себе! — Холмс узяв торбину, спустився до ями й посунув на її середину ряднину. Відтак ліг на неї й, підперши руками підборіддя, взявся ретельно оглядати перед собою витоптану глину.

— Овва! — несподівано свиснув він. — Що це?!

То був сірник, наполовину згорілий і обліплений таким шаром глини, що це робило його схожим із першого погляду на тріску.

— Не розумію, як я його не помітив, — з прикрістю сказав інспектор.

— Ви й не могли його помітити в цій глині. Я лише тому побачив сірник, що шукав його.

— Як? То ви сподівалися знайти тут сірник?

— Я припускав таку можливість.

Він дістав з торбини черевики й порівняв підошви зі слідами на глині, тоді вибрався з ями й поповз поміж кущами.

— Побоююся, що більше слідів тут немає, — мовив інспектор. — Я найуважніше оглянув усю землю на сотню ярдів довкола.

— Ну що ж, — відповів, підводячись, Холмс, — мені б не хотілося завдавати вам образи, тому я більш не оглядатиму тут нічого. Але мені хотілося б погуляти трохи по болотах, поки ще не споночіло, щоб ліпше розібратися тут завтра. А підкову я покладу собі в кишеню на щастя.

Полковник Росс, який нетерпляче стежив за спокійними та впевненими діями мого друга, поглянув на годинник.

— А вас, інспекторе, я попросив би зараз піти зі мною, — мовив він. — Мені треба порадитися з вами, як бути з реєстром учасників перегонів; мені здається, що наш обов’язок перед публікою — викреслити звідти ім’я нашого коня.

— В жодному разі! — рішуче вигукнув Холмс. — Нехай залишається!

Полковник уклонився.

— Щиро вдячний вам за цю пораду, сер, — сказав він. — Коли ви скінчите свою прогулянку, то знайдете нас у будинку бідолашного Стрекера і ми разом повернемось до Тавістока.

Вони з інспектором повернули назад, а ми з Холмсом поволі пішли через болото. Сонце вже стояло над самісіньким дахом мейплтонської стайні; перед нами простягалася на захід розлога долина, то золотава, то червоно-бура від осінньої ожини й папороті, осяяна надвечірнім світлом. Але краса краєвиду не справляла ніякого враження на мого приятеля, що заглибився в свої найпотаємніші думки.

— Ватсоне, — врешті мовив він, — облишмо поки питання про те, хто вбив Стрекера, і поміркуймо над тим, що сталося з конем. Припустімо, що він утік під час трагедії або ж після неї. А куди він міг утекти? Кінь — це істота, що звикла до людей. Опинившись на волі, він міг або повернутися до Кінґс-Пайленда, або ж податися до Мейплтона. Що йому робити самому серед боліт? І, звичайно, хтось помітив би там його. А навіщо циганам викрадати коня? Це такі люди, що тільки-но про щось почують, то вже й тікають: поліції вони бояться гірш од чуми. Ніякої надії продати такого коня, як цей, у них немає. Ризик — великий, а користі — анітрохи. Все це безперечно.

— Де ж тоді кінь?

— Я вже сказав, що він мав би бути або в Кінґс-Пайленді, або в Мейплтоні. В Кінґс-Пайленді його немає. То, виходить, він у Мейплтоні. Візьмімо це за робоче припущення й побачимо, куди воно нас приведе. Земля в цій частині долини, як зауважив інспектор, дуже суха й тверда. Але біля Мейплтона долина нижчає, і в тій улоговині в понеділок уночі, напевно, було дуже вогко. Якщо наше припущення правильне, то кінь повинен був побігти туди й там ми шукатимемо його сліди.

За розмовою ми швидко йшли вперед і за кілька хвилин дістались улоговини. На прохання Холмса я обійшов її з правого боку, а він рушив ліворуч; але не встиг я зробити й п’ятдесяти кроків, як він загукав і замахав до мене руками. На м’якій глині перед ним чітко виднів кінський слід, і підкова, яку він дістав із кишені, якраз підійшла до нього.

— Ось що таке уява, — мовив Холмс. — Це єдина риса, якої бракує Греґорі. Ми уявили собі, що могло б статися, взялися перевірити це наше припущення, й воно підтвердилося. Ходімо далі.

Ми перетнули болотисте дно улоговини й пройшли ще десь із чверть милі по сухій, жорсткій траві. Знову почався спуск, і ми натрапили на сліди. Далі вони зникли й поновилися лише за півмилі, біля самого Мейплтона. Першим побачив їх Холмс: він зупинився й переможно поглянув на них. Поряд із кінськими слідами видніли людські.

— Спочатку кінь був сам! — вигукнув я.

— Авжеж. Спочатку він був сам... Еге, а це що?

Дві пари слідів різко повернули в напрямі Кінґс-Пайленда. Холмс присвиснув, і ми пішли тими слідами. Він не відводив очей від землі, але я позирнув трохи вбік і помітив, на свій подив, що ті самі сліди вели і в зворотному напрямку.

— Один — нуль на вашу користь, Ватсоне, — мовив Холмс, коли я вказав на них. — Ви врятували себе й мене від довгої прогулянки, яка привела б нас на те саме місце. Ходімо назад.

Іти довелося недалеко. Сліди скінчилися біля асфальтової доріжки, що вела до воріт мейплтонської стайні. Тільки-но ми підійшли туди, як до нас вибіг конюх.

— Геть! Вам нема чого тут робити! — крикнув він.

— Я лише хотів запитати вас про одну річ, — мовив Холмс, засунувши два пальці в кишеню жилета. — Чи не буде зарано, якщо я завтра о п’ятій ранку завітаю до вашого господаря, містера Сайлеса Брауна?

— Та що ви, сер. Він і сам встає, коли ще й на світ не благословляється. Аж ось і він, сер, спитайте в нього самого... Ні, ні, сер, він мене вижене, коли побачить, що я беру у вас гроші. Потім, якщо ваша ласка...

Тільки-но Шерлок Холмс заховав назад півкрону, яку щойно дістав з кишені, як із хвіртки вискочив підстаркуватий розлючений чоловік із нагаєм у руці.

— А це що таке, Давсоне?! — вигукнув він. — Плітки розносите, еге ж? Ану зараз же до роботи! А вам якого біса треба тут?

— Кілька хвилин переговорити з вами, любий сер, — якнайсолодшим голосом промовив Холмс.

— Нема в мене часу на балачки з усілякими зайдами! Тут не місце для сторонніх! Ану геть, бо нацькую на вас собак!

Холмс нахилився до вуха тренера й щось прошепотів. Той здригнувся й густо почервонів.

— То брехня! — скрикнув він. — Підла брехня!

— Чудово. То будемо обговорювати це тут, при публіці, чи зайдемо до будинку?

— Добре, ходімо, якщо хочете.

Холмс усміхнувся.

— Я повернуся за десять хвилин, Ватсоне, — сказав він. — А тепер, містере Брауне, я до ваших послуг.

Минуло вже двадцять хвилин, і полум’яні вечірні барви зблякли, коли Холмс із тренером повернулися. Я ще ніколи не бачив такої швидкої зміни, як та, що сталася з Сайлесом Брауном за ці хвилини. Його обличчя зробилося попелясто-сірим, чоло вкрили дрібні краплі поту, нагай тремтів у руці, наче гілка під вітром. Де й поділися його самовпевненість і нахабство, — він дріботів за моїм другом, як собака за господарем.

— Я зроблю все, що ви наказали. Все буде виконано... — повторював він.

— І не здумайте не послухатись, — мовив Холмс, обернувшися до нього.

Той аж скулився під його поглядом.

— Ну що ви! Я виконаю все. Зробити так, як було раніше, чи ні?

Холмс на хвилину замислився, а тоді засміявся.

— Ні, не треба, — сказав він. — Я напишу вам. І ніякого крутійства, бо інакше...

38
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело