Выбери любимый жанр

Гімн демократичної молоді - Жадан Сергій - Страница 25


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

25

Почали знімати. Горбань одягнув білизну, розмір був не його, білизна сповзала. Гавриіл запропонував йому не скидати мотоциклетні рукавиці і кєпарь, так навіть еротичніше, сказав він. Робота відразу ж не пішла, Марта нервувала, горбань нервував, Віка злилась. Гавриіл не витримав і влаштував скандал, що ви робите? — закричав він, ви сюди чого прийшли? — закричав він знову, я що — маю це робити за вас? — запитував він жінок, і жінки йому не заперечували. Горбань у цій ситуації зовсім розгубився і не знав, куди подіти свої довгі голі руки в мотоциклетних рукавицях. Він стояв посеред широкого ліжка, мов гриб-боровик, збоку стояли Марта і Віка й боязко дивились на його горб. Врешті Марта розплакалась, схопила свій одяг і вибігла зі студії. Віка теж схопила свій одяг і побігла за нею. В студії запала тиша. Гавриіл схвильовано мовчав, видно було, що конфлікт його збентежив. Валюня сидів у кутку і намагався не дивитись у бік горбаня. Горбань поправив кєпарь і підтягнув мотоциклетні рукавиці. Ну, добре, нарешті сказав Гавриіл, давайте, Віктор Павлович, звернувся він до горбаня, ми вас підзнімемо, а потім я змонтую. Давайте, спочатку сцену в кабінеті профспілкового лідера. Вони з Валюнею взялись за стіл і витягли його на центр. Горбань допомагав. Усе, сказав Гавриіл, працюємо — і ввімкнув камеру. Так, кричав він, Віктор Павлович, ви заходите в кабінет. Це кабінет вашого профспілкового лідера. Але ви заходите туди в шкіряній білизні. Тому вас розривають внутрішні протиріччя, ви чуєте — внутрішні протиріччя! Ви починаєте задумливо гладити усе своє тіло. Ні — усе не треба, гладьте свої руки. Ніжніше, Віктор Павлович! Так, тепер лягайте на стіл! Валюня, допоможи йому. Клади його на стіл. Та не на живіт!

Віка догнала Марту вже на сходах, та йшла, натягуючи на себе свої майки і блузки, шнурки на її кросівках були розв'язані, а наплічником своїм вона нагадувала залишеного в студії горбаня. Почекай, крикнула їй Віка, почекай, вона підбігла до неї. Я не буду зніматись із цим горбанем, сказала Марта, розмазуючи сльози, у нього цей горб, він такий… такий підозрілий. Да нормальний горб, сказала Віка, не плач. І нахилившись, стала зав'язувати їй шнурівки.

Послухай, сказала Віка, допиваючи портвейн, якщо ти підеш, я теж піду, без тебе я зніматись не буду. Чому? — не зрозуміла Марта. Тому що ти мені подобаєшся і без тебе я зніматись не буду.

А що ти будеш робити? — запитала її Марта. Вони сиділи на підлозі, двері балкона були відчинені, починалась свіжа травнева ніч, портвейн закінчився, грошей у них не було, робота у них була стрьомна. Знайду інше заняття, сказала Віка, піду офіціанткою в піцерію. Чому в піцерію? — не зрозуміла Марта, краще вже зніматись в італійській порнусі, сказала вона, — ніж продавати італійську піцу. Яка різниця відповіла Віка, і почала повільно стягувати з неї одяг. Стягла жовту перуку, стягла блузку, стягла майку, стягла спідницю. Єдине, довго не могла розшнурувати кросівки.

Наступного ранку Гавриіл пішов на мирову. Сказав, що погарячкував, попросив вибачення і пообіцяв виплатити аванс. Робота на знімальному майданчику поновилась. Валюня з горбанем викотили ліжко. Гавриіл дав короткі вказівки, значить, так, сказав він, знімаємо сцену ліричного переосмислення головної героїні. Головна героїня лірично переосмислює останні події у своєму житті. Профспілковий лідер допомагає їй у цьому. А я? — подав голос горбань. А ви? Гавриіл повернувся до горбаня, ах ти чорт, про вас я зовсім забув. Валюня, крикнув він, дай Віктору Павловичу канделябр. Значить, так, Віктор Павлович, беріть канделябр у праву руку, а в ліву, а в ліву, а в ліву нічого не беріть, а краще візьміть канделябр двома руками. Тільки не впустіть його! Ну що, звернувся він до Валюні, подобається? Валюня подивився на вибудувану мізансцену. Він на боровика схожий, сказав нарешті. Ну да, не погодився Гавриіл, де ти бачив боровика з канделябром?

Віка повернула її обличчя до себе, зніми ти цю дурнувату перуку, сказала тихо, ти що, злякалась її подружка, — це ж костюм, але Віка схопилась за перуку і діловито її зняла. У неї було коротко стрижене волосся, Віка перевернула її на спину і почала стягувати з неї тісну шкіряну білизну. Ти що? — перелякано прошепотіла подружка, краєм ока спостерігаючи за канделябром, що нависав, текст говорити не будеш? Давай краще трахатись, сказала Віка і повісила перуку на канделябр. Толя, покликала Марта Гавриіла за кілька хвилин, потрібно продовжувати? Бо я вже скінчила. Я теж, розгублено відповів режисер.

Так чи інакше, знімальний процес успішно завершувався, Гавриіл знімав останні сцени, в основному з горбанем, він то покривав його чорною фарбою і примушував зображувати горбаня-мавра, то чіпляв йому знайдені серед дитячих декорацій крила, просив залізти на стіл і гладити там руки, то посипав його грузинський кєпарь штучним снігом і знімав національну зиму, врешті, матеріалу набралось достатньо, і Гавриіл взявся за монтаж. Марта переїхала жити до Віки, Віка відводила її щоранку на зйомки дитячої ранкової програми, брала її наплічник і чекала в коридорі. Горбань отримав аванс і купив для своєї таксівки нову підвіску. Друзям він розповідав, що знімався в серіалі про італійську мафію.

Одного разу Марту викликав до себе директор телекомпанії. Додому вона повернулась пізно, зла і заведена, сука, почала кричати, мудак! Що сталось? — запитала її Віка. Мою програму закривають, кричала Марта, сука-директор! Чому закривають? — не зрозуміла Віка. Місця немає в сітці! Вони туди спонсорів вставили. Це все директор-сука. Він зі мною переспати хоче! Ну так що за проблеми? — не зрозуміла Віка, переспи, та і все. І далі будеш розповідати про зубну пасту. Та пішла ти! — образилась Марта. І що тепер? Що тепер, відповіла Марта, що тепер — отримаю бабки за фільм і звалю. Куди звалиш? — не зрозуміла Віка. Куди-небудь, у ту ж таки Італію. А я? — запитала Віка. При чому тут ти? Марта нервово запустила кросівок у куток кімнати, впала на канапу і, замотавшись у ковдри, швидко заснула.

Зранку зателефонував Гавриіл, попросив терміново прийти, дописати сцену. Обіцяв віддати бабки. Віка з Мартою прийшли, Гавриіл нервово бігав по студії, скручуючи кабелі. Горбань плутався у нього під ногами. Ах ти чорт, бідкався Гавриіл, ах ти чорт, завтра студію звільняти, а в мене ще сцена одна не дописана, давайте-давайте, кохані, переодягайтесь. Віка з Мартою неохоче натягли на себе шкіряну збрую. Гавриіл ввімкнув камеру. Горбань взяв у руки канделябр. Значить, так, закричав Гавриіл, знімаємо сцену сердечної подяки головної героїні. Головна героїня усвідомлює, від якої життєвої помилки її врятували друзі та колектив, і відчуває до них сердечну подяку. Працюємо!

Віка підійшла до Марти і обережно торкнулась її плеча. Марта напружилась. Віка спробувала повернути її до себе, але та нервово прибрала її руку. Віка схопила її за плече, але Марта відступила назад. Тоді Віка різко потягла її до себе, розвернула і зарядила з правої по фізіономії. Марта скрикнула і закрила обличчя руками. Віка вдарила ще кілька разів і вибігла зі студії. Горбань сконфужено крякнув. Марта плакала, ховаючи обличчя в долонях, врешті подивилась на Гавриіла, ти що, спитала тихо, усе це знімав? Знімав, розгублено відповів Гавриіл. І що? Гавриіл якийсь час подумав. Нічого, сказав він задумливо, нічого. Особливо цей канделябр…

Одну копію готового фільму Гавриіл віддав Валюні, для замовників. Другу копію, разом із відсотками, відніс директору. Директорові фільм сподобався, єдине, спитався він у Гавриіла, — що це в тебе там за грузин із крилами? Італійці за фільм заплатили, але програму боротьби з українською проституцією згорнули як нерентабельну. Валюня вступив у партію регіонів. Гавриіл на отримані від фільму гроші купив нову камеру і підшився. Через півроку сам вирізав торпеду і знову запив. Ще через місяць записався на курси анонімних алкоголіків. Ще за деякий час знову розв'язав. Потім знову підшився. Продовжувати?

Марта виїхала до Туреччини, збиралась звідти перебратись в який-небудь італійський бордель. Новин від неї не було. Віка хотіла влаштуватись у піцерію, але її не взяли через її пірсинг. У вересні в підземці вона зустріла горбаня. О, Віктор Павлович, зраділа Віка, давно вас не бачила. Горбань теж зрадів, сказав, що працює тепер касиром в ігрових автоматах, запрошував пограти на одноруких бандитах. А з нашими, спитався, ти бачишся? Ні, відповіла Віка, Валюню по телевізору часто бачу, а так нікого. А Марта тобі пише? — поцікавився горбань. Ні, відповіла Віка, не пише. А мені пише, сказав горбань і дав їй адресу турецького готелю, в якому зупинилась Марта. Віка довго думала, а потім написала їй листа. Лист був такий:

25
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело