Гімн демократичної молоді - Жадан Сергій - Страница 7

• Предыдущая
• 7/28
• Следующая

Мабуть, Гога зреагував на цю історію про печінку, в сенсі про Раісу Соломоновну. Щось його перемкнуло після цього, соромно перед колективом стало чи що, але наступного ранку він сплавив гіпсокартон директору парку розваг і запросив Санича і Славіка на розмову. Санича заїдала депресія, але він взяв себе в руки і поїхав. Останнім з'явився Славік, був зібраний і виглядав строго. Гога намагався в очі йому не дивитись. Ботфорти так і стояли на столі, схоже, Гога просто не знав, що з ними робити. Всі сіли. Помовчали. — Можна? — строго, по-школярськи підняв руку Славік. — Прошу, — дещо запобігливо дозволив Гога. — Давайте я почну, Георгій Давидович, — почав Славік. — Я усе це діло заварив, мені й рятувати проект. — Сан Санич подивився на нього з відчаєм. — Я розумію, — сказав Славік, — ми всі наробили багато помилок. Ви в цьому бізнесі люди нові, я десь не догледів. Ну, так. Не будемо перекладати вину на когось, — сказав Славік і подивився на Санича. — Але ще не все втрачено. У мене завжди є запасний козир у рукаві. Ага, — сказав він, — зараз вони прийдуть. — Хто? — нажахано запитав Гога. — Бички!

І Славік розповів про Бичків. Він знайшов їх через стриптизерок із палацу піонерів. Дует Бичків — батько і син — були цирковими клоунами, але кілька місяців тому, у зв'язку з фінансовими проблемами, котрі переживав міський цирк, потрапили під скорочення і зайнялись сольною кар'єрою, як про це сказав Славік. За його словами, у них була кльова шоу-програма, на півтори години, з музикою, акробатичними номерами і карточними фокусами. Славік поставив на Бичків усе, збою бути не могло.

І ось прийшли клоуни. — Бичко, Іван Петрович, — представився старший Бичко і потис руки Гозі й Сан Саничу. — Бичко Петя, — привітався молодший, але руки потиснути не наважився. Гога запросив усіх сідати. — Ну, що ж, — почав Бичко старший, знявши окуляри і протерши їх носовою хустинкою. — Мені розповіли про вашу ситуацію. Я думаю, ми з Петьою зможемо вам допомогти. — А яка у вас програма? — поцікавився Гога. — У нас дистанція, — сказав Іван Петрович. — Династія, — поправив його Петя. — Да, — погодився Іван Петрович. — У нас циркова династія, з одна тисяча дев'ятсот сорок сьомого року. Саме тоді моя старша сестра поступала в  циркове училище. — Поступила? — запитав Гога. — Ні, — відповів Іван Петрович, — так що цирк — це у нас родинне. Я, молодий чоловіче, щоб ви знали, ще в одна тисяча дев'ятсот сімдесят третьому отримав другу премію на республіканському конкурсі молодих артистів естради в Кременчуцькі. Я зі своїм номером «Африка — континент свободи» вчинив справжній фурор під час міжрегіонального зльоту агітаторів в Артеці в одна тисяча дев'ятсот сімдесят восьмому. Ні, — раптом заперечив сам собі Іван Петрович, — таки в сімдесят дев'ятому. Да — в одна тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятому, в Артеці! — А нам, — спробував долучитись до розмови Гога, — а нам ви теж будете показувати «Африку — континент свободи»? — Ні, — спокійно заперечив Іван Петрович, — ні, молодий чоловіче. Ми намагаємось іти в ногу з часом. У нас із Петьою програма, працюємо півтори години, додатково — погодинна доплата, дебет-кредит, все офіційно, все легально. Оплату можна по безналу, але тоді плюс десять відсотків банківських. — Ну, добре, — сказав Гога, — це зрозуміло. Але ви знаєте нашу специфіку? — А що у вас зі специфікою? — запитав Іван Петрович і кинув на Славіка незадоволений погляд. — У нас гей-клуб, — сказав йому Гога. — Себто клуб для геїв, розумієте? — Так, що у нас по геях, — Іван Петрович дістав із кишені піджака зашмульганий зошит у лінійку. — Вісімдесят доларів за годину. Плюс погодинна доплата. Плюс десять відсотків банківських, — додав він як заповіт. — А ви взагалі працювали з такою публікою? — продовжував сумніватись Гога. — Кхм, кхм, — важко прокашлявся Іван Петрович. — Працювали ми тут нещодавно корпоратив у консалтингу. Ну так публіка, я вам скажу, солідна зібралась, акуратна. І ось уявіть собі, підходить до нас із Петьою виконавчий директор і каже… — Ладно, ладно, — перебив його Гога, — знаю я цей консалтинг. — Так що? — подав голос Славік — Берем Бичків? — Берем то берем, — відповів Гога, — тільки як ти собі це все уявляєш? — Значить, так, — перехопив ініціативу Славік, — Георгій Давидович, я все продумав. Що у нас за календарем? — Ну? — запитав його Гога. — Купала! Зробимо гейського Купалу! — сказав Славік і весело засміявся. Бички теж засміялись — Іван Петрович хрипко й застуджено, Петя — дзвінко і не в тему. І Гога теж засміявся, його сміх був особливо нервовий і невпевнений. Вже коли прощались, Іван Петрович повернувся від дверей. — Ваші? — запитав він Гогу і показав на ботфорти. — Да, — сказав Гога, — Друзі прислали. 3 Кіпру. А розмір не мій. Бичко-старший підійшов і помацав халяву ботфорта. — Хороший матеріал, — сказав він зі знанням справи.

До гейського Купали готувались особливо ретельно. Гога більше не довіряв Славіку і публікою займався сам. Знову було запрошено партнерів по бізнесу, оптовиків, друзів дитинства та братів Лихуїв, з яких, утім, прийшов лише Гриша, бо Саву було побито в бійці на Тракторному і він лежав у четвертій лікарні з поламаними ребрами. Славіку дозволено було запросити працівниць палацу піонерів, усіх чотирьох. Крім того, набилось багато невідомої публіки, котра купилась незрозуміло на що, але точно не на гейського Купалу. Головною ударною силою були, звісно, Іван Петрович і Петя Бички. Спеціально, як вони сказали, до свята ними було підготовлено номер «Вогні Каїра», що, за безапеляційним твердженням Славіка, котрий був на прогоні, мав усіх порвати. На сцену Бички вийшли в костюмах фараонів, узятих напрокат у парку розваг. Залунала музика. Спалахнули софіти. Петя Бичко легко прогнувся і зробив мостик. Іван Петрович напружився, крякнув, але теж зробив мостик. Публіка зааплодувала. Гриша Лихуй, котрий прийшов уже п'яний, скочив на ноги, але не втримався і завалив офіціанта. Охорона кинулась його підіймати і виводити, але Гриша опирався. Він звалив із ніг одного охоронця і успішно відбивався від другого. Санич побачив бійку і взявся розводити. Оптовики, котрі вже сиділи без краваток, побачивши, що б'ють Гришу Лихуя, і, забувши минуле, кинулись йому на виручку. Гриша в цей час запустив другого охоронця на сцену, той врізався в стійку, на якій висіли ліхтарі. Стійка не витримала і завалилась на Івана Петровича, котрий стояв мостиком. Молодший Бичко цього всього не бачив, оскільки сам стояв мостиком, публіка кинулась витягати Івана Петровича з під арматури, але їм заважав Гриша, котрий зчепився відразу з охоронцями і оптовиками, не бажаючи нікому з них поступатись. Тут молодший Бичко повернув таки голову і побачив тата під горою металобрухту. Він сіпнувся було в його бік, але батько загрозливо викинув уперед руку, мовляв, назад, на сцену, ти артист, тож давай — даруй людям радість! І Петя зрозумів його, зрозумів без слів цей останній батьківський наказ. І знову зробив мостик. І публіка теж усе зрозуміла і скрутила Гришу Лихуя і потягла його в туалет, відливати холодного водою. — Давай, Петя, давай, синок, — прошепотів Іван Петрович з під арматури, і тут пролунав вибух — Гриша Лихуй, образившись на всіх і не маючи більше сил опиратись, дістав із кишені піджака ручну гранату і кинув її в крайню кабінку. Унітаз тріснув, як волоський горіх, з кабінки повалив дим, публіка кинулась на вихід. Санич намагався зібрати побитих охоронців, Гога стояв біля сцени і нічого не розумів за цим гамором і за цим димом. — Георгій Давидович! Георгій Давидович! — підбіг до нього задиханий Славік. — Біда, Георгій Давидович. — Що сталось? — розгублено запитав Гога. — Касир! — прокричав йому Славік. — Касир, сука, утік! Із виручкою! — Куди утік? — не зрозумів Гога. — Да тут недалеко! — продовжував кричати Славік — Я знаю. Зараз буде спускати бабки на ігрових автоматах! Давайте, ми ще встигнемо! І Славік побіг на вихід. Гога, сам того не бажаючи, пішов слідом. Санич облишив контужених охоронців і рушив за ними. На вулиці їх уже чекав горбань: — Сідайте, — крикнув, — скоріше! — В машину, крім Славіка, Гоги й Сан Санича, запхались ще дві працівниці палацу піонерів, Петя Бичко і, що прикметно, задимлений і оглушений Гриша Лихуй, котрий кричав більше за всіх, так ніби це його виручку щойно украли. Горбань рвонув уперед, Славік показував дорогу, але йому заважав Гриша, на котрому ще й досі димів піджак із одним відірваним рукавом. Горбань злився, але продовжував розганяти машину, працівниці палацу піонерів пищали на поворотах, аж зрештою горбань не втримав керма, і таксівка, вискочивши на зустрічну смугу, вилетіла з дороги і в'їхала в кіоск із газетами. Газети розлетілись навкруги, ніби налякані гуси. Була четверта ранку, було тихо й спокійно, Вулицею проїхала поливальна машина. Двері розбитої таксівки важко відчинились, і звідти почали вилазити пасажири. Першим виліз Гриша Лихуй, у піджаку з одним рукавом, побачив пачки газет, підняв одну і пішов униз по вулиці. За ним зі зміїною пластичністю виповз Петя Бичко в костюмі фараона. За Петею вивалився Сан Санич і витягнув двох працівниць палацу піонерів. Зсередини працівниць виштовхував Славік. Потім витягли Гогу. Гога втратив свідомість, але скоріше від горя. Горбань вийшов сам він, здавалось, згорбився ще більше. В принципі, найбільше постраждала одна із працівниць палацу піонерів, Анжела, — по дорозі Гриша Лихуй вибив їй зуб. Сан Санич відійшов убік і дістав із кишені відімкнений ще вчора телефон. Спробував його ввімкнути. Подивився на час. Четверта п'ятнадцять. Перевірив автовідповідач, чи не було нових повідомлень. Нових повідомлень не було.

• Предыдущая
• 7/28
• Следующая