Жлобологія - Жолдак Богдан - Страница 34

• Предыдущая
• 34/82
• Следующая

І дорогі наші китайські колеги зрозуміли тренд — і почали виробляти більш дешеві версії такого вигляду. Тобто на вигляд look нібито нічим не відрізнявся від оригіналу, тим паче, що на фотографії ці речі взагалі виглядатимуть ідентичними.

Тканину, фактуру через фотознімок не можна точно визначити. Такий самий на вигляд виріб можна виготовити і за 3 копійки, і за 3 тисячі доларів. На фотографії вони практично не відрізнятимуться один від одного. Тому якість одягу і якість «носибельності» можуть визначати люди, які є професіоналами у своїй сфері. Інколи дуже складно побачити різницю між поліестером і бавовною.

Потрібно мати на увазі, що 80, якщо не 90%, населення планети Земля, як страшно це не прозвучить, не розуміються на якості одягу взагалі. На дизайні та якості одягу розуміються заледве 10% людей, але це не споживачі. Загалу сказали, що це модно, красиво і стильно, — і вони купили. Стосовно українського жлобства, то воно і в цій ситуації нікуди не зникає. Бо всередині людини живе. Тому й люди гордо вдягали спортивні костюми «адідас», бордові піджаки. Бо жлобство просто перло з цих людей... Тоді була ще хвиля гламуру: версаче, гуччі, пуччі, шмуччі. Це можна назвати також хвилею італійської моди, яка почалася ще у 80-х роках: армані, розкіш і багатство, бароко, золото, меандри...

Так склалося, що в історії моди був період диких розкошів — після «перебудови», у середині 80-х, а потім усім нам почали розповідати, що ми повинні бути офісним планктоном. Як нам всім красномовно розповідали, що офіс, приватний бізнес і маркетинг — це дуже модно й актуально, що секретарки, бухгалтери, юристи — наймодніші професії в світі! Тож чи не всі почали про це мріяти. Пригадую цей період, коли мої клієнтки замовляли мені брючні костюми, діловий образ був втіленням сексуальності й елегантності. Жінка мала бути в костюмі — і це вважалося ознакою крутизни. Такою була хвиля тодішньої емансипації. А я ж тоді, в пік мінімалізму, якраз шив кольорові костюми і золоті піджаки. Та час усе розставляє на свої місця. Все одно колір повернувся в моду, він з’явився і в жіночому, і в чоловічому одязі. І знову люди повернулися до природних силуетів: жінки стали жінками — в сукнях, спідницях, а не лише в джинсах.

Не забуду той час, коли всі жінки ходили в чорному: був у моді мінімалізм, стриманість. Замість чорного міг бути сірий колір, і щоб усе — делікатно. В 90-х-2000-х роках нас усіх повчали, що діловий стиль — це тааак піздааато, актуально, красиво, елегантно і, звісно, модно. І лише в чорному ви будете стрункими й гарними.

А якщо заглибитись у матеріал, у саму історію моди, то в чорне одягалися хіба челядь, чернь («чорні люди») і прислуга. Аристократія, знать, вищі верстви суспільства не носили чорного і темного одягу до XVII століття. А відколи відмінили кріпосне право, селяни прийшли в місто — все помінялося, запрацювала промисловість і т. д. Тоді ж почали розуміти, що світлі речі швидко брудняться, їх потрібно часто прати. Відтоді й пішла мода на темні кольори. Насправді ж у природі чорної тканини, чорного кольору й нема. Щоб отримати чорний колір через барвник, потрібно було добряче попрацювати...

Чорний колір — аристократично, чи не так? Люди уявляють собі дбайливо скроєний смокінг... або піджак для куріння, який з’явився у XVIII столітті. Тобто ти йдеш в курильню, окрему кімнату, щоб викурити сигару — а щоб попіл не падав куди не слід — придумали такий фасон піджаків, які під час куріння вдягали, а коли виходили до людей — знімали. Нині смокінг подають як еталон елегантності і смаку, а створювався цей костюм для шкідливої звички.

У моді все справді дуже міцно переплітається з історією, історичними подіями і цікавими фактами.

Хто зробив над собою зусилля дізнатися, звідки взялися будьонівки? Не вгадаєте, за часів царя-батюшки не хто інший, як Васнєцов вигадав форму в дусі модерну для вояків. За його ескізами шили славнозвісні будьонівки. А коли радянські хлопці вирішили воювати, то знайшли творіння Васнєцова й нашили на нього п’ятикутну червону зірку. І подали то як власний бренд. Так само над нацистською формою працювали талановиті дизайнери.

Ідеологія ідеологією, та з точки зору дизайнерських талантів у військовій сфері склалося все добре. А от що «привнесла» історія в цю форму — це вже інше питання.

Коли мені людина розповідає, що «я почуваю себе в джинсиках і футболочці модно й елегантно», мені хочеться щоразу крикнути: «Слухай-но, це теж придумали дизайнери!» Авжеж, потім вам розповіли, що джинси — це показник бунтарства, незалежності і т. ін., в ці джинси вклали справжню філософію, через що всім вам здається, що одягнувши джинси стаєте вільними і незалежними... Так, джинсовий одяг перетворився в певну демократичну уніформу, та це вже історія.

Здебільшого мода — це тільки велика іграшка, бо, з погляду функціональності, людині вистачить взимку шкури тварини, а влітку — пов’язки на стегнах. Ясна річ, це перебільшення, та цих кількох простих речей людині було б достатньо, і в них можна було б ходити все життя.

Мода — це така суспільна гра, в яку всі бавляться.

Раніше я їздив на всілякі конкурси, де був у журі, й тоді, і тепер всіляко заохочував людей одягатися нестандартно, тобто оригінально. Тільки так людина знайде свій спосіб одягатися, і з часом на неї перестануть показувати пальцем.

Насправді, думаю, проблема цього суспільства не в здаватися і не в бути. Питання не в цьому.

Але повернімося до провінційної моди... Всі пам’ятають дівчину з міста Павлограда, яка прийшла на свій випускний у спідній білизні. Я брав участь в одній з телепрограм, присвяченій цій витівці, і поцікавився, чому вона вибрала саме той образ — повії (?) Тобто чому в дитини протест не виразився в якомусь художньому образі, креативному підході до справи. Для неї весь креатив чомусь закінчився на панчохах і ... Перші гормони, бажання дитини бути сексуальною — це залишимо на потім, чому, перепитую, з усіх можливих образів ця дівчина обрала саме такий? І я зрозумів, що найбільша проблема провінції — це елементарна неграмотність. Там не знають ні історії моди, ні історії костюма, ні історії мистецтв. Люди не відвідують музеї, не бувають на виставках. А звідки ж їм знати? У шкільній програмі немає такого предмету. А в Європі, коли приходиш до музею, то бачиш, що туди дітей вчителі, викладачі приводять. Ці діти сприймають історію своїми очима, їм з дитинства прищеплюють знання про мистецтво, культуру і т. д. У них інше уявлення виробляється про негліже, оголеність людського тіла.

Із часів Давньої Греції і донині історія костюма широкому загалу не відома. Тому неосвічені люди й відповідно одягаються. І нема усвідомлення історії людського розвитку вза-га-лі.

Навіть якщо ти лінивий європейський студент, то тобі телеканал Discovery про схожі речі розповість. І людина розуміє, що вона частина природи і що до неї і для неї дуже багато чого цікавого вже створили, отже, є певна спадкоємність. Тут не йдеться про те, щоб створити щось нове і велике, а щоб не зруйнувати вже створене.

Коли я був у Туреччині і бачив уцілілі рештки давньогрецьких поселень, думав над тим, чому їх не відтворять, але завдання архітекторів полягало в іншому: аби не зруйнувати те, що вціліло з тих часів. Тому відновлювати те, що належить до певної епохи, як на мій погляд, теж є смішним, а коли з цього роблять щось ще жахливіше — то це вже справжнє жлобство. Це так, як з Києвом чинять нині, для прикладу. Так спотворити місто, архітектурний ансамбль міста — треба вміти. Таке враження, що в тих фахівців немає елементарних знань ні про простір, ні про архітектуру, тому наше жлобство втілене у житлових будинках...

Коли будувався той дивний будинок, що навпроти Бессарабського ринку, люди говорили: яка краса! Та я побував усередині цього будинку. Що я побачив? Хрущовки з низькими стелями і з незрозумілими розвилками. Це просто жах, це якийсь кретинізм, і коли я дивлюся на людей, які радісно вселяються в нові житлові будинки, побудовані недавно, то думаю: які жахливі ці будинки і квартири...

• Предыдущая
• 34/82
• Следующая