Жлобологія - Жолдак Богдан - Страница 39

• Предыдущая
• 39/82
• Следующая

Ще одним підтвердженням того, що всі так чи інакше є жлобами, може слугувати той факт, що ми, подорожуючи, опиняємося на території чужої нам культури. І в цьому випадку ми можемо зайняти позицію жлоба як відкритого до неї, так і агресивного. Все залежить від генів, традицій, виховання та освітньої складової.

Жлоб — це людина, яка вважає, що вона краща за інших. З цього погляду більшість імперських росіян, які приїжджають в Україну, стовідсоткові жлоби.

Жлобство — це дуже рідкісний термін у моєму лексиконі. Іноді, звичайно, виривається, особливо коли я стикаюся з агресивним естетичним провінціалізмом. Хоча стосовно цього явища я частіше використовую термін «жлободром». У пом’якшеному варіанті стосовно мистецтва я можу назвати претензійні явища так: «дуськін авангард» — це коли хочуть зробити щось круууто, але розуміння «крутизни» збочене і в результаті виходить «жлободром». У нашій країні під цей термін потрапляє практично все: і певна вокзальна естетика, і архітектура адміністративних будівель, і дії політиків. Вирази їхніх облич, вчинки, риторика, вигляд кабінетів. Стосовно сучасних політиків і нових буржуа можна застосовувати термін «жлободром» у контексті певної соціальної хвороби росту. Коли рівень їхнього культурного розвитку не встигає за рівнем матеріального, породжуючи «жлободром» на усіх рівнях їхнього існування.

Громадське середовище, в якому перебуває людина, — або сприяє зростанню її «жлобізації», або, навпаки, нівелює це явище. Я знаю дуже багато культурних, освічених людей, які, потрапивши в середовище великого політикуму — Верховну Раду або Київраду, приймали ті правила гри, які діють там, і ставали жлобами «конкретними».

У нової буржуазії є дурні гроші. Причому їх дуже багато, але культури споживання немає, як і національної культури чи ідеї, які могли б виправдати доцільність існування нашої буржуазії у світовому контексті. І у них просто розмивається піраміда цінностей, вони навіть не розуміють, що таке щастя, бо ті вульгарні матеріальні цінності, які вони споживають, не можуть по-справжньому наситити людину. Ні тіло, ні душу. Адже, як ми вже говорили, людина ще має думати про дух і душу. І чи не тому вони страждають через психічні розлади, вигадують собі різні потворні розваги і страждають, страждають, страждають...

Нашу бідну національну новонароджену буржуазію можна тільки пошкодувати. Але коли вони прийдуть до усвідомлення того, що тільки культура здатна вирвати їх з цього замкнутого кола суцільних розчарувань? Не знаю.

Справжній художник бореться зі жлобством у собі і в своїй творчості, і цю боротьбу видно на полотні. Адже коли художник молодий, він перебуває в активному пошуку своєї теми, творчої домінанти, продукуючи ідеології, концепції, розробляючи техніку, фонтануючи ідеями. У нього немає відповідальності перед соціумом, і він не «прибитий» матерією у подобі коханих жінок, дружин, дітей, які потребують підтримки. У нього нема прагнення комфорту. І в цей момент свого життя він ще може дозволити собі активно експериментувати. Потім, коли він окублиться усіма вищеназваними «обтяжливими обставинами», у нього настає режим відповідальності за себе і за інших, який у результаті приводить художника до необхідності працювати заради заробітку. Він втомлюється, й у нього з’являється потреба благополуччя і статусу і всі ті згадані вище «гирі» — це дуже серйозне випробування для творця. Його мистецтво починає адаптовуватися до зовнішнього середовища і ставати що далі, то більш матеріальним, утилітарним, орієнтованим не на внутрішній світ художника, а на зовнішнього споживача. І саме у цей момент найбільш небезпечною для художника стає здатність продукувати жлобські твори, побудовані на художніх штампах і чистому ремеслі. Звинувачувати в цьому художника не можна.

Мало хто спроможний витримати «чистоту творчості». І тут виникає дуже важливе питання — співвідношення рівня і міри матеріальної і духовної складової у творчості художника, бо ця пропорція може прийняти форми абсолютного жлобства, а може гармонійно поєднати дух і матерію.

Однак є небезпека — і є шанс! Можливо, саме представники культури повинні активніше втручатися в соціально-економічний, політичний і культурологічний простір зі своїми ініціативами і бути досить наполегливими та послідовними у формуванні громадської думки, відповідно до якої обиратимуть цінності духовні і культурні на противагу споживацькій моделі суспільства. Особисто я останнім часом бачу позитивні тенденції в цьому напрямку, і вони не можуть не тішити.

Павло Жарко. «Suda idi», 2009 р.

Фото: Юрій шушкевич

Владислав Кириченко — громадський діяч, підприємець, меценат. Засновник мистецької агенції «Наш Формат». Народився 1968 р. у м. Горлівці (Донецька обл.). Закінчив біологічний факультет МДУ ім. М. Ломоносова (1992) та MBA Вищої школи економіки у Москві (2005). У 1997 р. заснував біотехнологічне товариство Helicon (лідер на російському ринку комплексного оснащення лабораторій молекулярної біології). З 2005 р. працює в Україні. Фінансово підтримував українську недільну школу в Москві, фестивалі «Уніж», «Шешори», «Арт-Поле», «Мазепа-Фест»; «Наш Формат» з 2006 р. видав понад 200 українських аудіокниг. Співзсновник Українського наукового клубу (2007), що гуртує вітчизняних науковців світового рівня. Співзасновник гуманітарно-інвестиційного проекту «Хмелева» і директор одноіменної агрофірми. У 2008 р. у с. Уніж (Івано-Франківська обл.) заснував союзівку «Кузня», де відбуваються волонтерки, вишкільні табори, семінари, будується бібліотека, кампус.

Інтерв’ю для «Жлобології» Інні Корнелюк я давав майже останнім. За три години притаманною мені незборимою скоромовкою видав на-гора купу інформації, з якої Інна за кілька днів титанічної праці створила абсолютно притомний продукт. Я пообіцяв за день-два внести деякі правки і чесно почав їх робити. Але... Уперше в житті не зміг відредагувати кілька сторінок тексту ні за дві години, ні за три дні, ні за тиждень...

З одного боку, наді мною висів дамоклів меч дедлайну, а з іншого — в моїй голові вибухнула скриня жлобської Пандори, з якої вилетів рій ідей, думок, питань, асоціацій, спогадів, мук сумління, образів та кореляцій, що невпинно оберталися в моїй голові навколо жлобства в усіх можливих його проявах.

Соціогенетика та систематика жлобів, кореляції вад і чеснот популяцій та індивідуумів з концентрацією жлобства в суспільстві, вплив жлобів на історичні процеси, націєтворення, економіку, успішність держав та корпорацій... Жлоби і мораль, жлобалізація суспільств через соціальну деградацію, маргіналізацію територій, пов’язану з незавершеним знищенням аборигенів.

Жлобство як наслідок індустріалізації та швидкого руйнування традиційного суспільства вкупі з надшвидким прогресом засобів виробництва. Тендерні та електоральні прояви жлобської поведінки, вчинки мої та друзів в розрізі жлобоаналізу, градації жлобства в розрізі конфесійному, популяційному, економічному... «Майн Кампф», спогади Муссоліні, соціал-перфекціонізм протестантизму проти жлобства московського православ’я, гей-паради, лібералізація. Освенцім, кібуци, Крути, Фермопіли, Дахау, Гулаг, Талібан...

Подерв’янський з Лістом проти Карла Маркса, тріумф Обами, Tea Party, жлобські субкультури афроамериканців, мешканців Троєщини. Перемога жлобів Волстріту над романтикою Генрі Форда, трайбалізм, патерналізм, вандалізм, рогулізм, кумівство...

• Предыдущая
• 39/82
• Следующая