Жлобологія - Жолдак Богдан - Страница 45

• Предыдущая
• 45/82
• Следующая

На жаль, у телевізорі майже ніколи не показують і не відстежують долі тих, хто наразився на це щастя — «стати зіркою на день». А дарма: депресії, поламані долі, розбиті родини, понівечені мрії та сподівання, і суїциди — ось платня за такий легкий успіх. Важливість ПРОФЕСІЇ нівелюється. Чомусь ні в кого, хто сідає в літак, не виникає думки піти до кабіни пілота і сказати: «Пілотувати я вмію не гірше за тебе!». Але ті ж самі слова з легкістю можна сказати співаку, артисту, журналісту, письменнику і будь-якій іншій людині, чия професійна діяльність відбувається в ділянці так званих суб’єктивних (творчих) галузей, які не підпадають під чіткі оцінки/ критерії фаховості. А тому тут вправно маніпулюють різного калібру шахраї. І ось, будь ласка, за гроші наймається роздутий штат консультантів, піар-директорів, стилістів, візажистів, режисерів, інтелектуальних рабів — і створюється певний «продукт». Так народжуються сонми невідь-звідки взятих артисток, співачок, галеристок та політиків, експертів, редакторів модних журналів, культуртрегерів, інших «ньюзмейкерів» і тролів, які збурюють інформаційний простір своїми міазмами.

Жлобська атмосфера дилетантства та непрофесійності заповнює все довкруж...

Але найбільшим симулякром в Україні є сама Україна.

України в Україні нема. Що є? Якась повна хуйня. Тотальне жлобство, непрофесіоналізм і підміна понять. Постійне маніпулювання суспільною думкою, якісь важкі постколоніальні судоми, а радше, агонія, в якій вмирають сподівання на справжню (українську) Україну в країні. Балом у загальнодержавному масштабі керують бандити, спекулянти, жлоби, маніпулятори, різна шушваль, яка завдяки своїй жлобській «нахрапістості» та «бидлосилі» пролізла у владу та нав’язує своє жлобське розуміння дійсності масам. Україна — територія панування тотального жлобства у всьому! Починаючи від найбільш жлобської телевізійної програми «Світські хроніки», де на тлі зубожілої країни різні гламурні почвари хизуються своїми статками, і закінчуючи автослюсарем Саньком, який, ремонтуючи твою автівку, замість новенького генератора ставить старий — з надією, що «господар не побачить». Шахрайство в усьому... Але найприкріше те, що ми самі заслуговуємо на все це шахрайське буття, бо не чинимо йому свідомого спротиву. Одвічне православне: «Як Бог дасть», оця якась фатальна земна безпорадність і сподівання на Вищі Сили робить нас рабами, і, на жаль, не тільки Божими. А насамперед — рабами звичайних земних шахраїв, які, обіпершись на нашу слов’янську впокореність, відібрали майбутнє у декількох поколінь наперед.

Витоки українського ментального жлобства треба шукати у катастрофічних подіях недалекої історичної минувшини, наслідки яких спостерігаємо аж до нинішніх днів. Інтелігенція винищена, селянство зморене — страшними війнами, багатовіковим колоніальним існуванням — це все витворило різновид народу, який мусить виживати, як уміє. Його інтереси століттями були тільки в «горизонтальній площині буття», і сьогодні ми не можемо прирівняти себе до сильних європейських націй, бо ще перебуваємо на етапі самоусвідомлення і самоусталення. Але нічого, головне не робити різких рухів і певно тримати мету. А мета — відродити Україну в Україні.

А що таке Україна? Ну, по-перше, це не Росія. По-друге... А от цього я вже не знаю... Точніше, варіантів «по-друге» у мене багато. Розумію одне: надзавдання мого покоління — втовкмачити усьому світові, що Україна — то не Росія. І... я над цим тут і тепер працюю.

Українське жлобство з-поміж загальносвітових його проявів вирізняється певними ментальними особливостями. Очевидно, воно найбільш концентроване. Бо за якихось 20-30 років найбільша селянська країна стала країною типу «гарадской». Думаю, в рамках цього проекту з приводу подібної проблематики вже висловлювалося багато вільнодумців. Тому скажу так: від цієї реальності не втекти. Жлобство — об’єктивна реальність нашого щоденного існування. З нею теж можна навчитися жити — так, як живуть люди з вродженим вадами чи хворобами. Ліки? Є такі ліки — самоаналіз, самовдосконалення, самоосвіта. Ну, і гумор, а найліпше самоіронія...

Чи можливе повне одужання? Я думаю, ні. Але спробувати поборотися варто.

Основа комедійного жанру — невідповідність, дисонанс між справжнім та удаваним, між мріями і реальністю, між бажаннями і можливостями... Одвічний контрапункт, що створює тло для комедійної драматургії і є камертоном життя усього людства. Знаючи про свій неодмінний кінець ми все одно створюємо навколо ілюзію бурхливої діяльності, аби втекти від єдиної справжньої реальності, яка й полягає у тому, що рано чи пізно кінець усе одно настане. На цьому зламі і народжується «комедія людського буття». Тому для мене найвищим проявом Людини в людині є почуття гумору, а понад те — самоіронії. Оця хижа, тваринна «серйозність», з якою до своєї діяльності та персони ставляться державні мужі, певні митці, деякі ґранд-дами, свідчить передусім про їхню розумову неповноцінність. Саме час процитувати класика: «найбільші дурниці в житті скоюють із серйозним виразом обличчя».

Адже людина — це передусім кумедне сотворіння, що втовкмачило собі в довбешку, буцімто воно «вінець творіння».

Нема на світі кумеднішого видовища, ніж «людина їбущаяся»: от коли з неї злітають усі естетські, культурологічні, релігійні, духовні, освітні та інші нашарування. І він(вона) перетворюються на справжню тварину, що у поті чола свого понад усе прагне досягти оргазму. Крехтить, стогне, пускає слину, закочує очі, роззявляє рота, здригається у конвульсіях. От воно — справжнє обличчя «людини земної», коли «вінець творіння» з висолопленими баньками «покриває самицю» задля продовження власного роду. Причому воліє робити це потайки, ніби щось злочинне, гріховне. Оргазм — пік фізичної, чуттєвої, тваринної насолоди, через який у світі плодяться такі самі «матеріальні об’єкти» у вигляді дітей (спершу янголят, а потім таких самих банькуватих жлобозвірів). Написано ж: «У гріху будеш народжувати дітей своїх».

Якщо жлоб — це тварина у людині, то жлобство — породження тваринних інстинктів, те, що віддаляє нас від Бога. Тому жлобство нарівні з релігійним поняттям гріха теж є своєрідним різновидом гріха.

Оця, до речі, ваша «Жлобологія» може виконувати таку собі функцію соціальної євангелії і містити десять основних заповідей:

• Не сотвори собі кумира ані з «Луї Віттона», ані з «Бріоні», ані з інших брендів, що зводять тебе на манівці конс’юмеризму.

• Не побажай собі «Мерседес» або «Феррарі» ближнього свого.

• Не «БігМаком» єдиним, ані суші чи молекулярною кухнею живе людина, а лише Словом, яке читає у розумних книжках.

• Викинь телевізор свій, повидаляй екаунти з Фейсбуку, зателефонуй батькам і скажи, що любиш їх, вийди на вулицю і почни жити справжнім життям, щоб сили знову повернулися до тебе.

• Не сміти. He лайся, бо лайка це те саме сміття.

• Відроди в собі почуття національної гідності. Пристань до близької тобі спільноти і почни створювати свій Храм.

• Намагайся опанувати професію, яка тобі до душі.

• Не бреши сам собі, не виправдовуй свої лінощі і слабкості, мовляв, усі так роблять. Бо кожен відповідатиме лише за себе.

• Не займай позиції жертви. Бери всю відповідальність на себе, бо так чинять сильні Духом.

• Не ображайся, коли тебе посилають «на хуй», і не посилай «на хуй» у відповідь, бо не відають, що коять. Іди і чесно роби свою справу!

Андрій Єрмоленко. «Сучасна "Шевченкіана"», 2013 р.

• Предыдущая
• 45/82
• Следующая