Жлобологія - Жолдак Богдан - Страница 48

• Предыдущая
• 48/82
• Следующая

Дивно, неймовірно, але ми ще й досі існуємо. Отже, ми дуже сильна нація. Хоча в нас мовби існують дві якісь паралельні нації, які майже не перетинаються: одні виховуються на «Мусі-цокотусі», а інші — на українських книжках... Українська дитина часто не знає ні «Падав сніг на поріг», ні «У лісі-лісі темному», ні Олесевої «Ялинки», ні... Я вже не кажу про перекладну класику. Роль перекладної літератури теж дуже велика. Пам’ятаю, старший син був ще в першому класі. Однокласники прийшли до нас додому на його день народження. Я бавився з ними, жартував. І ось з одного — доволі дотепного мого жарту (вибачте за самовпевненість) — засміявся тільки мій син. Ішлося про Панну Цап. Але інші діти не знали, хто це, бо в російському перекладі вона — Фрекен Бок. От вам і Карлсон, от вам і різночитання. А нація ж мусить бути цільною, не роздвоєною. Бо саме з роздвоєння починається багато ментальних бід... Ось і казочці кінець, а хто слухав — молодець.

Олекса Манн. «Nice day», 2012 p.

Фото з особистого архіву

Олекса Манн (справжнє ім’я Олекса Жиров-Манжелій) — художник, ілюстратор. Народився 1978 р. у м. Києві. Закінчив Дніпропетровський художній коледж і факультет монументального живопису Львівської академії мистецтв (2003). Працював арт-директором у сфері рекламного бізнесу. З 1997 р. бере участь у мистецьких виставках в Україні та за кордоном. Член Союзу Вольних Художників «Воля або смерть». Вибрані виставки: «Міжнародний осінній салон» (Палац мистецтв, Львів, 1997), «Срібний квадрат», IV міжнародне бієнале авангардного мистецтва (Національний музей, Дебрецен, Угорщина, 2001), «Дослідження антропоцентричного об’єкту» (Палац мистецтв, Львів, 2003), «Ми не маргінали» (Краків, 2008), «ZombieLand» (галерея Bakteria, 2013). Роботи є у приватних колекціях України Австрії, Росії, Франції, Німеччини, Японії, США та ін.

Жлобство для мене вже давно є культом з усіма ознаками сучасної релігії.

Як і кожен релігійний культ — це цілісна світоглядна система, певний спосіб світосприйняття. Вона згуртовує людей, які мають спільний погляд на походження світу і природу речей. Прибічники культу також думають, що їхня віра зарадить їм у проблемах колективного виживання — і в природі, і в соціумі. Бо це система зі своїм набором культурних, духовних і моральних цінностей, які й обумовлюють поведінку жлоба.

Жлобство — пантеон зі своїми богами, культовими спорудами, «духовними авторитетами», ритуалами і таїнствами.

Походження цього культу губиться в глибині віків і однозначно має потенціал до розвитку. Для мене це — абсолютно автентична і багатошарова цікава історія, яку варто вивчати, розробляти як тему в мистецтві.

Як і кожна релігія, жлобство несе в собі певні естетичні й етичні стандарти. Я не впевнений (вже зараз), що жлоб не здатний нічого будувати і створювати, і що його енергія скерована лише на руйнування. Якраз навпаки, він активно розбудовується. Жлоб є надзвичайно вітальним. Це він створює абсолютно новий світ, де можуть бути огидно змішані всі стилі і зруйновані всі пропорції, починаючи з архітектури 30-типоверхових ларків і закінчуючи антикрилом на жигулях.

Це він — творець пивниць із витяжками, щоб не пріли буряки у центрі міст, і надзвичайно цікавих шпаківень, склепаних із вікон тролейбусного заводу, яким знайшлося місце на фасадах будинків історичного значення.

Це він створив жалюгідні майдани, прикрашені позолоченими диспропорційними бабами, зліпленими з його дружин, й офісні центри, облицьовані туалетною плиткою.

Це він створює телебачення і рекламу, від якої верне вже навіть жлобів, настільки це нудно, нав’язливо й одноманітно. Він створює надзвичайно велику кількість продукції, в тому числі мистецтво, наприклад, літературу.

Як і адепти тоталітарних сект, жлоби намагаються всіх перетворити на жлобів. Вони активно вербують у свої ряди нових членів, нав’язуючи їм свої погляди на речі. Причому з такою позицією жлобів у потужному колективі справді виживати легше. Ти чемно приймаєш правила гри, готовий набір цінностей, смиренно виконуєш ритуали — і «рай на землі тобі забезпечений». Власне тут і зараз. Тебе нічого не дратує, ти в гармонії зі Всесвітом, і на тебе спускається «благодать». Я таке бачу скрізь. Щойно припиняється чийсь спротив тому, що ти вважаєш жлобством, — людина втихомирюється, гармонізується (і ззовні, і зсередини). І первісні лоботомічні ознаки цьому не заважають. Вона стає жлобом і — виживає. Тобто нормально функціює і навіть стрімко піднімається кар’єрною драбиною.

Коли я створював «Вівтар Жлобізму», то вперше (для себе) почав аналізувати момент перетворення звичайного явища в культ, а згодом і в релігію. Жлобство свідомо фіксують, означують як явище одиниці, а ще менше людей рефлексує на таку неприємну тему. Попри те, зауважу, у мене немає мети якось стібатися з релігії. Я маю конкретне завдання — показати явище з тієї точки, з якої воно мені здається найбільш драматичним.

Цікаво, що саме значення поняття «жлоб» за останні кілька десятиліть змінювалося, аж поки не досягло свого теперішнього, більш глибокого й об’ємного тлумачення.

У часи мого дитинства словом «жлоб» називали звичайну жадібну людину. Потім слово трансформувалось для мене в поняття, ідентичне хаму, який перебуває не на своєму місті. Потім — у свиноїда-аграрія, що вирвався у місто, але не може перейняти міську культуру, і через це гадить під себе, не розуміючи, що творить (ся).

Коли кажуть про жлобську ментальність українців, мене аж корчить від таких слів. Були різні українці і в них були різні ментальності.

Трагедія української історії в тому, що був цілковито винищений верхній інтелектуальний прошарок суспільства, який свідомо займався поширенням культури, просвітництвом і ніс у світ шляхетні цінності. Ці заможні люди мали елітарні захоплення, які істотно відрізнялись від простого колекціонування шуб або дорогих автомобілів (із цим у них і так не було проблем). Цей тонкий прошарок суспільства імперські ідеологи абсолютно свідомо пустили під циркулярку. А ті люди при владі, які нині вважають себе елітою, — нащадки українців, що вижили завдяки своїй здатності до мімікрії за найнесприятливіших обставин. Як на мене, трактування терміна «жлоб» як людини, що вирвана з контексту свого природного буряково-аграрного ареалу існування і перенесена в непридатний до її гармонійного функціонування урбаністичний простір, уже застаріле. Жлобство — це первісне тваринне єство людини. Система виживання у світі. Це інстинкт неприйняття нового, знищення незрозумілого і через це небезпечного, страх перед вчинками, що несуть кардинальні зміни в людське життя і людську цивілізацію.

Фактично вся історія людства — це боротьба крайніх індивідуалістів із регресивною масою жлобів.

Проте людина перестає бути жлобом, коли вона в результаті культурних і історичних пертурбацій розширює свій світогляд і поле пошуку. Принаймні для її нащадків є великий шанс вирватися із замкненого кола подібних інкарнацій. Є такий сталий вислів open-minded, тобто це хтось неупереджений, з відкритою свідомістю. Так говорять про категорію людей, які відкриті до світу, здатні рефлексувати, схильні до роздумів, розгляду проблеми з різних поглядів. Жлоб, навпаки, закритий до світу, існує в чітко окресленій системі координат і жорстко відкидає відмову її приймати і будь-яку схожу єресь. Жлоб не має звички аналізувати нову інформацію і не має потреби рефлексувати, що й дає йому можливість не переглядати власні цінності й передавати їх своїм дітям, внукам і т. д.

• Предыдущая
• 48/82
• Следующая