Богиня і Консультант - Ешкилев Владимир - Страница 52
- Предыдущая
- 52/59
- Следующая
«Я спробую», — сказав червоний ящір.
Раптом усе довкілля сіпнулося, змішалося кольорами. За мить Мітелик побачив зовсім інший краєвид. Він упізнав брудне небо і вкриту крижаними плямами тундру. Він уже бачив їх уві сні: під таким небом на холодній землі неоліту жила Праматір Йіма.
Спочатку у тундрі нічого не відбувалося. Потім частина неба почала світитися, здавалося, за плівкою сірих хмар хтось запалив потужний світильник. Звідкись здалеку до Мітеликових вух долинув бридкий звук: враження було таким, наче хтось піднебесний шкрябав міддю велетенське скло. Там, де світилося, хмари розійшлися колами і у гігантську дірку промкнувся хобот сизого диму, подібний до велетенського вихору. Хобот тягнувся до землі й наливався червоним, немов його розжарювало зсередини.
«Метеорит!» — зрозумів старший консультант за секунду до того, як теплий вітер овіяв йому обличчя, а хобот торкнувся поверхні Землі. Страхітливий вибух вирвав із скельного ложа тундри шматки розмірами з невеликі гори. Чорна хмара піднялася над сумним ландшафтом, досягла збуджених хмар і розпливлася під ними пласковерхим грибом.
Видінням пробігли брижі, і картинка змінилася. Тепер Валерій Петрович дивився ніби з валу метеоритного кратера, на дні якого швидко зростало озерце з брудною водою. На березі озерця сиділа світловолоса дівчина, одягнена у сіро-жовті, недбало вишкребені шкури. Вона тримала у руці щось чорне. Раптом з того чорного предмета блиснув червоний промінчик.
«Йіма отримала Камінь», — зрозумів Мітелик.
Видіння змінило свою масштабність. Тепер він був поряд, Йімою, бачив її брудну шию, худі руки і некрасиве обличчя з виряченими очима. У руці вона тримала кулястий обгорілий предмет, з якого стирчало щось, подібне до жмутків дроту. Серед тих «дротів» поблискував очищеними гранями Камінь — майже правильний прямокутник розміром зо дві сірникові коробки. Йіма гачкуватими пальцями відірвала Камінь від дротів і піднесла його до правого ока. Вона подивилася крізь Камінь на небо, вищирилася рідкозубим ротом і радісно завила. Це було те саме переможне виття, яке Мітелик чув у сні із жертвопринесенням.
Голосу перемоги відповів короткий викрик з-за валу. На тлі неба виникла масивна чоловіча фігура. До Йіми наближався високий рудий воїн. Намащене лоєм волосся було стягнутим у хвіст, якому позаздрило б доросле поні. У руці воїн тримав бойову кам'яну сокиру, достоту таку, як показують у фільмах-реконструкціях на каналі «Discovery». Могутні плечі і груди розпирали куцу куртку, босі ноги вкривало густе волосся. Гортанним закликом воїн відірвав Йіму від милування знахідкою. У заклику Мітелик відчув вимогу і злість.
Йіма швидко підвелася і відповіла воїнові зміїним шипінням. Старший консультант ніколи не чув, щоби представник роду гомо сапієнс спромігся видобути з горла такий інфранизький звук. Воїн на мить зупинився, перекинув сокиру у ліву руку і продовжив іти просто на дівчину. Та добула з-під одягу довгий кістяний ніж, зроблений із меча морського нарвала. Воїн замахнувся сокирою, але тієї миті, коли кам'яне лезо нависло над брудною головою Йіми, щось сталося. Обличчя воїна зблідло, він випустив з рук зброю, притиснув долоні до грудей і впав навзнак.
Йіма обережно наблизилася до воїна. Штрикнула його кістяним кинджалом, потім торкнулася пальцями обличчя. Воїн був мертвим. Дівчина на кілька хвилин застигла, вражена тим, що сталося. Потім вона подивилася на Камінь, котрий все ще стискала у лівій руці; ще раз глянула на мертвого здорованя. Потім піднесла Камінь до обличчя і, муркочучи, почала облизувати небесний подарунок на знак вдячності.
Знову барви і лінії світу перемістилися. Руда і Дракон дивилися, як Мітелик мружить очі, засліплені несподівано яскравим сонцем. Цього разу хвіст ящера здався старшому консультантові довшим і товщим, аніж під час першої зустрічі.
«Ви мене не переконали, — сказав він Драконові. — Йіма захищалася».
«Це була лише найперша з її жертв. Перш ніж стати головною шаманкою племені Рі, вона знищила з півсотні людей. А потім ще сотні пожертвувала кровожерній Богині. Вони з Каменем сіяли жах і смерть».
«Жорстокі часи, боротьба за виживання», — знизав плечима Валерій Петрович.
«На Землі за тисячі років опинилося дев'ять Жезлів Сили, які народилися за її межами. Сім із них несуть людям добро, спокій і одужання. І тільки два — Камінь Бау і Діамантовий Череп — розпалюють війни і ворожнечу».
«Дев'ять Жезлів? — зацікавився Мітелик. — А як називаються сім інших?»
Ящір і безіменна перезирнулися. Потім Дракон виголосив перелік:
«Око Сета, Чінтамані, Грааль, Перстень Шаби, Зайгар, Зірка Шані, Меч Манджушрі».
«І які з них вже належать Ордену? Напевне, Грааль?»
«І Око теж».
«А решта?»
«Чінтамані, Зірка і Меч зараз зберігаються в Тибетському Лоні, Череп переховує група мільярдерів-ілюмінатів, Зайгаром володіють єгипетські суфії, а Перстень носить коптський Патріарх».
«Отримавши Камінь, Орден за кількістю Жезлів зрівняється з Шангрілою», — констатував старший консультант.
«Є ще Жезли земного походження. Їх понад двадцять».
«Вони такі ж благі й могутні?»
«Різні», — ухильно відповів ящір.
«А начальники тих дівчат, які мене впіймали, володіють чимось таким?»
«Вони з ковену Тага. У них є Золота Богиня».
«Знов Богиня. Яка ж із них? Бау? Дролма? Тара?»
«Нава Карна».
«О Господи, ще й Нава Карна!» — Мітелик похитав головою. Навала нової необробленої інформації загрожувала йому аналітичним ступором.
«Подумай, добре подумай над побаченим і почутим», — сказав Дракон, ніби відчувши той глухий кут, у якому опинився інтелект старшого консультанта.
«Ми ще повернемося», — пообіцяла безіменна.
Мітелик прокинувся, ніби виштовхнутий високим тиском із розкішного видіння у сумну реальність. У кімнаті-камері панувала суцільна темрява, певно, за стінами була ніч.
«Піт Творця породив усіх цих почвар, піт Творця, — підсумував він. — Господь Бог тяжко працював, будуючи цей Всесвіт, і поту було багато. Потім звідкілясь повиповзали різні божки і боженята. Вони за мільйони років навчилися збирати піт Творця у свої баклажки. І харчити з тих баклажок своїх шаманів. Дев'ять баклажок впало з неба на Землю, а ще двадцять виготовили тутешні збирачі поту. А тепер змагаються: нумо, пацани, а хто із нас назбирав більше баклажок? Хто з нас крутіший перець? Навіть якісь там мільярдери приторбичили собі одну баклажку! Певне, та допомагає їм плющити конкурентів.
І хто насправді розмовляв із ним уві сні? Безіменна і Дракон? Мегабестія XXI століття і доісторична мегабестія? А може, хтось інший, який прикинувся ними?»
Зі всієї розмови Мітелик врешті-решт виокремив дві позитивні інформації: по-перше, є надія, що він потрібний Тибетському Вигнанцеві (судячи зі всього, дуже й дуже серйозному дядькові), а по-друге, він тепер знав, хто такі «погані дівчата». Ковен Тага! Нормальна назва для шаманської хімарні. Тільки якась попандосна.
На спостережному пункті зміна Діани і Софії починалася о дев'ятій ранку. Дівчата зайняли столик у привокзальному фаст-фуді й приготувалися відбиватися від уваги чоловіків, які іноді приймали їх за проституток. За останні дні не менше десятка транзитних мачо засумували від раптових провалів пам'яті, різких болів у сечовому міхурі та інших прикрощів.
За час, що пройшов від попередньої зміни, дівчата встигли відпочити і змінити зачіски. Вночі біля камер схову чергували Анатолій і менталка Тамара, яку ковен Тага видобув зі своїх далекосхідних резервів для підтримки резидентної групи у Києві. Тепер нічна варта поїхала відсипатися. Софія, на відміну від Тамари, була здатна стежити за камерами з більшої відстані, але для певності у підземному сховищі перебував ягин-«ретранслятор», невидимий для міліції і персоналу.
- Предыдущая
- 52/59
- Следующая
