Тінь попередника - Ешкилев Владимир - Страница 37
- Предыдущая
- 37/93
- Следующая
— Вони не пустять нас далі.
— А ми їх і запитувати не будемо. Ще дві-три невдалі атаки, і щурі залишать нас у спокої. У них немає тої лютої цілеспрямованості, як, до прикладу, в хижих сельвійських змій. Ось ті б'ються до останнього. Сам бачив… Однак, леді й джентльмени, нам час рушати далі. Ось-ось Джи Тау розпочнуть полювання. Якщо вже не розпочали.
Резиденція Джи Тау,
Центральне поселення,
планета Кідронія (4КВ67:3).
16 семпрарія 416 року Ери Відновлення
Вольск прокинувся, його розбудив виклик від внутрішнього комунікатора. Голос радника-представника проліз до його голови:
«Увага! Загальний збір. Спеціалістам зібратися у «червоній зоні» за сім хвилин. Не забудьте свої інструменти і устаткування».
Коли археолог увійшов до знайомої кімнати, там, окрім радника, вже були Марков, Тама Шайнар і сержант Чандрасекар.
— Панове спеціалісти, — з незвичним металом у голосі звернувся до всіх присутніх Вангель Гело. — Верховний координатор наказав вам негайно розпочати інспекцію так званого об'єкта «чорна скринька» колонії Кідронія на предмет виявлення даних із загиблого «Уриїлу». Вирушаєте до об'єкту за десять хвилин. З вами йде група супроводу під командуванням капітана Некіча. Замість леді Ґвен, яка задіяна на полюванні, наукову групу очолить лейтенант Шайнар. Зараз вам роздадуть зброю і спорядження.
— То ми отримали санкцію? — запитав Марков.
— Так, отримали. Проте не санкцію намісниці. Наказ лорда Ґрідаса санкціонував сам імператор. Будь-хто, хто спробує вам перешкоджати при виконанні даного наказу, буде вважатися зрадником і підлягає ліквідації. Як куратор операції, наказую всім спеціалістам виконувати розпорядження лейтенанта Шайнар. Вона на рівні зі мною і капітаном Некічем відповідає за успішне проведення цієї бойової операції.
— Бойової операції? — перепитав археолог.
— Так. У вашому контракті, спеціалісте Вольск, у пункті одинадцять-вісім, обумовлено, що вас на Кідронії можуть залучати для виконання військово-дослідницьких операцій Служби і що ви даним пунктом інформуєтеся щодо допустимого підвищеного ступеню небезпеки при їхньому здійсненні.
— Але річ не йшла…
— Ви переходите у підпорядкування лейтенанта Шайнар, — перервав його радник. — Прошу всіх отримати особисту зброю.
Чандрасекар розклав на столі ручну зброю: вогнепальні та променеві пістолети, а також апарати невідомого для Вольска призначення.
— А щось солідніше? — Марков скептично глянув на запропоновану зброю.
— У групи супроводу є плагани, гранатомети і кінетичні атакери, — пояснив сержант. — Стандартний штурмовий комплект бійців кризових груп. Крім того, з вами підуть бойові роботи. Членам наукової групи дозволена тільки особиста ручна зброя для самооборони.
— Я беру ось цей «вотан», — тіронієць приміряв до руки кульовий пістолет переконливих розмірів.
— Ось вам дві додаткових обойми, — сержант вручив детективу боєкомплект. — А ви, спеціалісте Вольск?
— Хай буде ось цей, — археолог взяв зі столу блискучий променевик.
— Променевий пістолет «трамполіс». Цей вам саме підійде, — схвалив його вибір Чандрасекар. — Кульові пістолети мають відчутну віддачу. Без звички можна й упустити. А променеві і легші, й простіші. Наводиш на ціль, натискаєш на сенсор — і все. До «трамполіса» додаткового боєкомплекту не потрібно. Батареї вистачить на десять проникаючих пострілів.
— Мало буде, — буркнув Марков.
— Для самооборони? — здивувався сержант. — Наші спеціалісти з моделювання бою вважають, що самооборона належить до категорії боїв короткої тривалості.
— А якщо нас заженуть у кут і доведеться відстрілюватися?
— Тоді, детективе, ручна зброя вам не допоможе. А якщо чесно, то вона вам не допоможе в будь-якому випадку.
— Сержанте! — зупинив відвертості Чандрасекара радник.
— Так, сер!
— Ви б краще показали спеціалісту Вольску, як надягати кобуру. І проінструктуйте його щодо використання променевика… Ні, Вольск, зараз одягати кобуру не потрібно. Одягнете її на комбінезон. Зверху.
— Ми виходимо на поверхню? — поцікавився тіронієць.
— Так.
Тама обрала для себе зброю невідомого археологу виду. З короткою здвоєною люфою. До кімнати принесли захисні комбінезони ультрачорного кольору. Їх конструкція значно відрізнялася від цивільних моделей, і сержанту довелося допомагати Вольску й Маркову. Лейтенант Шайнар одягла ультрачорну «шкіру» за лічені хвилини. Археолог замилувався її рухами — відточеними, швидкими і, одночасно, сповненими природної ґрації. В комбінезоні вона видалася Вольску втіленням богині ночі — гнучким згущенням непроглядної пітьми.
Останніми вони одягли шоломи. Чандрасекар перевірив дані на моніторах комбінезонів, індикатори кріплення зброї і системи зв'язку. Після того лейтенант провела наукову групу до нижнього шлюзу.
Вчотирьох вони вийшли на зовнішню поверхню купола Центрального поселення. Навіть скрізь термостатичну підкладку відчувався нічний холод Кідронії. Вітер гудів у ґратчастих конструкціях метеостанції. Над щербатим південним краєм гірської долини піднімався зеленкуватий світанковий конус. До сходу рудої зірки залишалося не більше тридцяти хвилин. Неподалік від шлюзу, на посадковій платформі, стояв маленький десантний дискоїд — «літаюча тарілка». Апарат був у польотній готовності — тонка окрайка тарілки швидко оберталася, веселково виблискуючись в променях прожекторів. Периметр люка позначила блакитна мерехтлива рамка.
Як тільки група Шайнар увійшла до десантного відділення, пілот збільшив тягу торсіонного двигуна. Стіни машини завібрували. Не знімаючи шолома, лейтенант пройшла до командного відсіку, а Вольск із Марковим зайняли протиперевантажні ніші поряд з рядовими бійцями групи супроводження. Протитравматичні затискувачі притиснули їх до подушок амортизаторів, твердо зафіксували шоломи і титанові браслети на зап'ястях та щиколотках. Військові дискоїди не належали до класу комфортних засобів пересування. Під час польоту допускалася тимчасове перевантаження до трьох з половиною g.
Археолог почув, що до його комунікатора хтось конектиться.
— Це ти, Рене?
— Я, Алексе, я… — в голові археолога щось хижо засичало.
— От зараза… Бісова вібрація.
— Як тобі посилання на пункт контракту?
— Ми ж підписали всі ці бісові пункти. Про що тепер балакати?
— Але мене не попереджали про бойові операції.
— Ми громадяни Імперії першої категорії, повинні бути готові в будь-який час виконати свій патріотичний обов'язок. Тобі цього в школі не пояснювали? Адже у вас, на Арпікрані, курс «Основи патріотизму» обов'язковий, як і на Тіронії? От бачиш. Повинні — й баста. Навіть якщо вони забули нас попередити, ми все одно повинні. Але це так, пісні про головне. Я тобі хочу про інше сказати.
— Про що саме?
— Декілька років тому мені розповіли про одного аґента-телепата. Ніби той аґент працював на компанію «Еттлі Касмік». У них на Альфі своя служба безпеки, за можливостями, скажімо так, третя після Джи Тау і військової контррозвідки…
— «Еттлі Касмік»? Я чув про цю компанію. Вони, здається, будують кораблі?
— Так. Цивільні лайнери і різноманітні військові корита для П'ятнадцятого і П'ятого флотів. Досить респектабельна фірма. У них велетенські заводи, орбітальні верфі, випробувальні стенди, три мільйони персоналу і таке інше. Так ось, одна прикольна деталь: цьому касміківському аґентові-телепату для того, щоб здійснити ментальне сканування місцевості, треба було обов'язково зайнятися сексом. Є секс — є сканування, нема сексу — нема сканування. Щось на зразок підзарядки або специфічної активації екстрасенсорних здібностей.
— Навіщо ти мені все це розповідаєш?
— Просто так. Для твого загального розвитку.
— Ти натякаєш на…
— Стоп. Жодних імен, безстрашний омадо.
— І цей телепат працював на Альфі?
— «Еттлі Касмік» — винятково альфійська компанія. Закрите акціонерне товариство. Контрольний пакет акцій належить Раді колонії Альфи Альфи, а міноритарні акціонери, у відповідності до статуту ЗАТ, зобов'язані мати альфійське громадянство. І ще маленький такий штришок для твоїх розмишлізмів, Алексе. Загиблого «Уриїла» було збудовано на військовій верфі «Еттлі Касмік». І з компанії досі не зняли обвинувачення щодо технічної недосконалості того нещасного рейдера.
- Предыдущая
- 37/93
- Следующая
