Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр. - Сідак Володимир - Страница 30

• Предыдущая
• 30/102
• Следующая

Дбаючи про встановлення стабільного правопорядку в Україні, Гетьман П.Скоропадський затвердив 18 травня 1918 р. постанову Ради Міністрів "Про зміну існуючих законів про міліцію і утворення Державної варти". Відповідно до неї перетворення "міліції" на "Державну варту" зумовлювало уточнення структури та функцій цього відомства. На нього покладалися як боротьба з кримінальною злочинністю, так і виконання контррозвідувальних завдань, протидія особливо небезпечним замахам на державний лад. Запроваджувалась чітка організаційно-функціональна структура центральних і місцевих органів Державної варти.

У структурі МВС України створювався Департамент Державної варти (ДДВ). Положення про нього базувалося на статтях 361, 362 "Зводу законів Російської імперії" (т.1, ч.2). До складу Департаменту входили директор, віце-директор, чиновники для особливих доручень, начальники відділів, секретар та інші працівники. ДДВ поділявся на окремі відділи: загальний (фінансово-господарчі та облікові питання), інспекторський (кадрові питання, попередження та припинення загальнокримінальних злочинів), залізничний (протидія ворожим акціям на залізничному транспорті), легітимаційний (паспортний режим), освідомчий і секретну частину [229]. Управління службовим персоналом й секціями Державної варти (ДВ) - загальною, карно-розвідчою (розшуковою - В.С.), освідомчою - в губерніях і повітах зосереджувалось в руках відповідних старост. Для допомоги губернському старості призначався окремий помічник-інспектор ДВ в губернії [230].

Державну варту повіту очолював начальник ДВ, який підлягав повітовому старості. Вся територія повіту поділялася на райони з осередками ДВ з відповідними начальниками. На чолі ДВ волості стояв голова волосної варти. У великих містах створювалися міські підрозділи ДВ, які мали районні структури. Діяльність ДВ у карно-розвідчій сфері зосереджувалась у відповідних губернських, повітових, міських та районних відділах. Вони мали передбачену штатами кількість піших і кінних вартових, а також резервні сотні. Відділи проводили оперативно-розшукову роботу та необхідні процесуальні дії у кримінальних справах. За діяльністю ДВ здійснювався прокурорський нагляд. При проведенні дізнання співробітники ДВ перебували у безпосередній підлеглості особам прокурорського нагляду згідно з постановами "Статуту Кримінального Судочинства", які поширювались і на службовців загальної поліції [231].

Детальніше варто сказати про Освідомчий відділ (ОВ) ДДВ, оскільки на цей підрозділ покладалася організація роботи по попередженню, відверненню й припиненню злочинів проти державного ладу й безпеки держави, збір інформації про політичні виступи, страйки, партизансько-повстанський, профспілковий рух, політичні партії та їх функціонерів, настрої населення [232]. Цим самим визначились основні види контррозвідувальної діяльності відповідно до головних завдань захисту безпеки держави.

Як свідчить "Короткий огляд діяльності Освідомчого відділу Департаменту Державної варти" від серпня 1918 р., створення системи освідомчих підрозділів розпочалося з 8 червня 1918 р. під безпосереднім керівництвом старшого урядовця для особливих доручень Л.Пономарьова (він же став і першим шефом цього підрозділу) і загальним керівництвом директора ДДВ П.Аккермана. Посаду віце-директора зайняв Тальберг [233].

У складі Освідомчого відділу виділялися окремі діловодства за напрямами роботи: загальне (особовий склад і господарські питання), таємне, агентурне, залізничне, а також реєстраційна частина і фото-криміналістична лабораторія. Штатом ДДВ в Освідомчому відділі передбачені посади урядовця для особливих доручень, начальника відділу, діловодів та їх помічників, урядовців I і II розрядів, журналістів (всього 51 особа) [234].

На різних адміністративно-територіальних рівнях створювалися місцеві освідомчі відділи ДВ, штатна чисельність котрих залежала від кількості населення конкретного регіону чи населеного пункту. Наприклад, апарат ОВ при Київському губернському старості включав: начальника ОВ, старшого діловода, 4 діловодів, 8 помічників діловодів, 2 перекладачів, журналіста, 8 канцелярських співробітників. Дещо меншим був апарат у периферійних органах. Так, штат ОВ при Подільському губернському старості включав: начальника ОВ, старшого діловода, 3 діловодів, 6 помічників діловода, перекладача, журналіста, 6 канцелярських співробітників [235]. Цікавим є факт наявності в штатах освідомчих відділів посад журналістів. Це, очевидно, свідчить про те, що керівники ДДВ розуміли, яке важливе значення мало пропагандистське висвітлення діяльності зазначеної інституції. Але в тій складній воєнно-політичній та оперативній обстановці ефективність таких заходів була не дуже високою.

Місцеві підрозділи підпорядковувались центральному Освідомчому відділу ДДВ. На чолі губернського ОВ стояв начальник, що безпосередньо підпорядковувався губернському старості, отримував від нього вказівки, але в оперативному напрямку діяв самостійно. Розпорядження й запити начальника ОВ були обов'язковими для виконання й дотримання всіма чиновниками губернських державних установ. Начальники відділів призначалися на посаду міністром внутрішніх справ за поданням директора ДДВ. Освідомчі відділи у повітах виконували розпорядження лише своїх начальників, без санкції яких жоден повітовий староста чи начальник повітової загальної варти (фактично - поліції) не міг провадити розгляд політичних справ [236].

Характерно, що всі співробітники ДВ незалежно від галузі своєї діяльності (міської, повітової, залізничної, карно-розшукової, освідомчої) мали працювати в тісній взаємодії [237]. Місцеві ОВ були зобов'язані висвітлювати політичну обстановку у своєму районі, вивчати характер діяльності місцевих політичних організацій та рухів, вербувати таємну агентуру й керувати її роботою, організовувати зовнішній на-гляд(, проведення обшуків у осіб, що підозрювалися у скоєнні державних злочинів, їх арешти, а також навчання співробітників. Важливе місце за своїм статусом і завданнями займав Київський ОВ. Сфера його діяльності поширювалась і за межі столиці. В структурі відділу існував підрозділ, що здійснював контррозвідувальну роботу на відрізку території від Києва до Броварів [238].

Провідними службовими ланками територіальних ОВ були: канцелярія, секція зовнішнього догляду і таємна агентурна мережа. Завдання ОВ на місцях конкретизувалися в "Інструкції начальникам освідомчих відділів при губернських старостах і градоначальниках", у параграфі 1 якої йшлося про те, що начальники ОВ відповідають за висвітлення суспільного і політичного руху у підзвітних їм районах, ведуть розшук у справах щодо загрози безпеці держави та її правопорядку. Для цього начальники ОВ мають власну канцелярію, вербують секретну агентуру й керують її поточною роботою, ведуть підбір та інструктаж співробітників зовнішнього догляду [239].

У канцеляріях освідомчих відділів за встановленими для цього ДДВ зразками реєструвалися дані спостереження, агентурні записки, особи, котрі проходять у справах відділу; велися щоденники спостереження з відповідними зведеннями, справи з листування. Обговорення й адресування справ, що надходили в освідомчий відділ, здійснювалось спільно з представником прокурорського нагляду й за його згоди. З виникненням потреби в обшуках чи арештах начальники освідомчих відділів вимагали їх проведення від певних чинів Державної варти. При необхідності для участі в обшуках командирувалися співробітники відділу. Загальне керівництво обшуками здійснював начальник Освідомчого відділу. Отримані в результаті обшуків докази негайно вивчалися, і в разі наявності даних для порушення кримінальної справи начальник ОВ передавав ці матеріали судовому слідчому для проведення попереднього слідства. Якщо даних для кримінального переслідування виявлялося недостатньо, начальники освідомчих відділів могли порушувати справи про адміністративну відповідальність.

• Предыдущая
• 30/102
• Следующая