Крах чорних гномів - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 41

• Предыдущая
• 41/67
• Следующая

Карл зрозумів групенфюрера і не дав йому договорити:

— Рахунок на ваше ім’я відкрито у “Вонтобель і К°”. Внесено суму, одержану від містера Гарленда.

Фон Вайганг задоволено посмикав себе за підборіддя.

— Бог послав мені в твоїй особі незамінимого помічника, — мовив сентиментально.

“І для того, аби переконатися в цьому, ти ледь не відбив мені печінки”, — зіщулився Кремер.

Нічого не відповів, заплющив очі і позіхнув. Фон Вайганг підняв комір пальта.

— Спи, — сказав, — тобі несолодко було в останні дні…

“Знає кішка, чиє сало з’їла”, — згадав Карл прислів’я. Також підняв комір і повернувся до вікна.

Комісію імперського Управління безпеки очолював штандартенфюрер СС з вродливим, мало не жіночим обличчям. Видно, власна зовнішність дуже подобалась йому, бо час від часу виймав невеличке дзеркальце, уважно розглядав своє відображення, поправляв зачіску. Разом з ним приїхали літній оберштурмбанфюрер з шрамистим обличчям і зовсім молоденький унтерштурмфюрер — йому краще б личила форма гітлерюгенда, ніж мундир офіцера СС.

Напередодні фон Вайгангові дзвонив Кальтенбруннер. Повідомив, що комісія створена для більш об’єктивного вивчення справи і підлягатиме групенфюреру, але фон Вайганг зрозумів: цей дзвінок — ні до чого не зобов’язуючий жест ввічливості людині, що близька до самого рейхсфюрера СС Гіммлера.

Аби не опинитися в дурному становищі, фон Вайганг вирішив не втручатися в роботу комісії і зайняв найбільш зручну позицію стороннього спостерігача. Штандартенфюрер одразу оцінив його делікатність — він підкреслено шанобливо ставився до групенфюрера, аби потішити його самолюбство, і обидва були задоволені.

Першим члени комісії допитували штурмбанфюрера Ерлера.

Чекаючи розслідування, штурмбанфюрер перенервував, чув, що сам фюрер, дізнавшись про вибух, оскаженів — тупотів ногами, лаявся й наказав суворо покарати винних. Це ж не жарт — сам фюрер, і Ерлер сидів перед членами комісії розгублений та безпорадний, плутаючись і невлад відповідаючи на запитання.

Лише в одному він був послідовний до кінця: після того, як Мауке вислідив небезпечних злочинців, він, Ерлер, віддав наказ про негайний арешт їх і вимушений був змінити своє розпорядження лише під відповідальність гауптшарфюрера, який плекав надію вийти на слід інших членів організації. Коли б його наказ був виконаний, доводив Ерлер, небезпідставно вважаючи саме цей пункт рятівним для себе, Ульмана б вчасно знешкодили і обірвалася б нитка, що зв’язувала диверсантів з штейгером Гібішем.

Штандартенфюрер, який розглядав у дзеркальце невеличкий прищ на підборідді запитав невинним тоном:

— Ви дали письмовий наказ гауптшарфюреру?

— Ні, але це може підтвердити унтер-офіцер Кейндель, який чергував тоді по гестапо.

— Припустимо. Але ви могли наполягти на виконанні свого розпорядження.

— Гауптшарфюрер Мауке безпосередньо відповідав за операцію, і я вважав, що йому на місці видніше.

— На вас, як заступника шефа гестапо, були покладені обов’язки по контролю над зовнішньою, охороною важливого військового об’єкта, — зсунув брови штандартенфюрер. — Нещодавно групенфюрер фон Вайганг особливо звернув вашу увагу на необхідність підвищення пильності, а також вимагав негайно покінчити з комуністичним підпіллям у селищі!

— Так, — погодився Ерлер. — Я дуже ціную вказівки групенфюрера і саме після цього задумав операцію, котру було зірвано з вини гауптшарфюрера Мауке.

Штандартенфюрер поморщився — чорт забирай, він починає потрапляти у незручне становище. Якщо б не галас навколо цього Мауке, все було б просто. Заарештувати гауптшарфюрера, Ерлера — на Східний фронт, і закрити справу. Але ж у кінохроніці показували, як сам Гіммлер нагороджує залізним хрестом Мауке, а рейхсфюрер СС не може помилятись… А тут ще клятий прищ на підборідді. Маленький, та червоний — і болить… Справді — ситуація!..

— Покличте гауптшарфюрера Мауке, — наказав. — А ви, — вказав Ерлеру на двері сусідньої кімнати, — зачекайте там.

Мауке зайшов по-молодечому, лише ледь-ледь припадаючи на ліву ногу.

— Хайль Гітлер! — викинув руку.

— Сідайте, Мауке, — ледь підняв долоню над столом штандартенфюрер. — Скажіть, ви одержували від штурмбанфюрера Ерлера наказ про арешт, — зазирнув у папери, — Ульмана і машиніста Панкау? Чому ви не погодилися з ним?

— Що! — вигукнув Мауке; і щире обурення бриніло в його голосі. — Я запропонував негайно заарештувати їх, але штурмбанфюрер не погодився з моєю думкою й наказав продовжувати стежити за ними. Я вважав, що ми маємо достатньо засобів, аби витягти з цих комуністів прізвища інших членів організації!..

Готуючись до приїзду комісії, Мауке детально проаналізував весь хід подій і прийшов до висновку, що саме цей пункт найбільш вразливий у його позиції. Вирішив не цяцькатися з Ерлером.

Голова комісії лагідно похитав головою. Заява гауптшарфюрера одразу ставить усе на свої місця, і йому не треба ламати голову над розв’язанням складної дилеми. Правда, Ерлер посилався на свідчення чергового по гестапо. Штандартенфюрер запитав кислим тоном:

— Хто може підтвердити ваші слова?

— Черговий по гестапо унтершарфюрер Кейндель.

— Хто, хто? — перепитав штандартенфюрер.

Унтерштурмфюрер, який вів протокол, відірвався від паперів і здивовано перезирнувся із своїм посіченим колегою: навіть членам комісії, які бачили багато, така ситуація видалася незвичайною.

— Унтершарфюрер Кейндель! — бадьоро повторив Мауке. Він помітив збентеження членів комісії, та не хвилювався: лише вчора вони розпили з Кейнделем пару пляшок горілки і цим закріпили угоду. Унтершарфюрер ненавидів Ерлера за бундючність та дрібні прискіпування — він охоче згодився на пропозицію Мауке, котра до того ж була підкріплена кількома сотнями марок.

— Ну, ну! — першим опам’ятався штандартенфюрер. — Давайте сюди Кейнделя. І покличте штурмбанфюрера. Зведемо їх віч-на-віч.

У Кейнделя після вчорашнього були непереливки, виглядав похмуро. Зустрівши очікувальний погляд Мауке, опустив голову.

“Невже підведе? — затремтіли коліна в гауптшарфюрера. — Невже?..”

— Ви були присутні на розмові штурмбанфюрера Ерлера з гауптшарфюрером Мауке, коли вирішувалось питання про арешт Ульмана й Панкау? — запитав Кейнделя голова комісії.

— Так точно! — підняв голову той.

— Хто вимагав заарештувати комуністів?

Кейндель витримав паузу, беззвучно поворушив губами і відповів упевнено:

— Гауптшарфюрер Мауке запропонував негайно заарештувати цих червоних, але штурмбанфюрер не погордився. Він ще звинуватив гауптшарфюрера в нерозумінні методів слідства.

— Ви брешете! — почервонів Ерлер.

Штандартенфюрер глянув на нього насмішкувато, і штурмбанфюрер, зрозумівши все, сполотнів.

— Заарештувати! — кивнув штандартенфюрер есесівцям, що стояли біля дверей.

— Але ж він бреше… — прошепотів Ерлер.

— Виведіть заарештованого! — наказав голова комісії. Настрій у нього поліпшився: слідство просувалося без ускладнень, і за день — два можна буде повернутись у Берлін, де на нього чекала Беата. Згадавши її, штандартенфюрер крадькома подивився в дзеркальце — клятий прищ… А начальство буде задоволене — воно не помилилося в Мауке.

— Що ви можете розповісти нам? — запитав приязно.

Мауке підвівся. Поштивість до старших за чином завжди цінується.

— Наскільки мені вдалося з’ясувати, — почав, дивлячись на голову комісії відданими очима, — небезпечні злочинці на волі. Прошу пробачення, я перевищив свої повноваження, але за три доби, що минули з часу диверсії, дещо розвідав. Звичайно, я винний у тому, що обійшов штурмбанфюрера, але в нас склалися такі стосунки…

— Ми розуміємо вас, гауптшарфюрер, — поблажливо всміхнувся голова комісії. — Продовжуйте.

— За моїм наказом заарештовано дружину штейгера Гібіша. На допиті вона показала, що до неї заходив її родич — залізничний обхідник. Він повідомив, що вночі після вибуху Гібіш привів до нього чотирьох невідомих. Зараз ми допитуємо цього обхідника — паки що він мовчить, та це, фактично, не має значення: факт залишається фактом…

• Предыдущая
• 41/67
• Следующая