Выбери любимый жанр

Автограф для слідчого - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 19


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

19

Почув кроки й щільніше втиснувся в нішу, відчув­ши спітнілою спиною вогку холодність шерехатого ка­меню. Прогупали, не зупиняючись, поспішали наздо­гнати.

Гупач відрахував п’ять секунд, визирнув. Нікого. Вислизнув з ніші, рвонув униз сходами, пробіг попід стіною будинку й вискочив на вулицю. Замахав рука­ми, побачивши таксі. Водій зупинився, не під’їжджа­ючи до тротуару.

Гупач рвонув на себе дверці, плюхнувся на заднє сидіння поруч якоїсь жінки.

— Метро “Арсенальна”, — мовив, і нова “Волга” одразу набрала швидкість.

Гупач намацав у кишені срібного карбованця, си­дів упівоберта до водія і дивився у заднє вікно — чи не піде вслід якась машина? Наче все обійшлося. Крадькома склав ножа й зручніше влаштувався на сидінні.

Таксист їхав швидко й через дві хвилини зупинив­ся біля станції метро. Гупач сунув йому карбованця, відмовившись від здачі. Збіг по ескалатору, весь час озираючись, чи не переслідує хтось. Лише тепер пере­конався, що замів сліди. І все ж, коли підійшов поїзд, зайшов до вагона останнім і, коли двері вже почали зачинятися, швидко вислизнув назад на перон. Зали­шився на порожньому пероні один, піймав незадоволений погляд чергової, винувато посміхнувся їй, мов­ляв, схибив і переплутав напрямки. Перейшов на дру­гий бік перону, сів на поїзд і дістався до станції “Лівобережна”. Тут піймав порожнє таксі й наказав їхати до Святошина.

Козюренко ходив по кабінету, заклавши руки за спину, й зрідка кидав гнівливі погляди на двох хлоп­ців, що переминалися з ноги на ногу біля порога.

— І це називається — інспектори карного розшу­ку! — відчитував. — Таку справу провалили!

— Ми могли взяти їх одразу в ресторані, — почав виправдовуватися один. — Та був наказ: стежити!

— Правильний наказ був, а ви Рудого злякали, де тепер його шукати? Він у таке підпілля піде, удень із свічкою не знайдеш.

— Але ж маємо фото, — подав голос Шульга, — і знаємо, що живе десь у Святошині.

— Ідіть, — махнув Козюренко хлопцям і, дочекав­шись, поки вийдуть, мовив Шульзі: — Ваші підлеглі, майоре, виявили сьогодні елементарну неграмотність, і я, на вашому місці, не вигороджував би їх.

Шульга почервонів.

— Я уважно проаналізував їхні дії і не можу знайти похибки…

— Одне слово, цей рудий Федя — материй вовк. — Козюренко підійшов до магнітофона, натиснув на кнопку. — Давайте ще раз прослухаємо їхню розмову.

Полковник слухав, трохи нахиливши голову, як слухають діти цікаву казку. Вимкнувши магнітофон, зняв телефонну трубку й наказав:

— Усіх дільничних інспекторів Києво-Святошинського району — до мене! Так, негайно. — Обернувся до Шульги і запитав: — Як вважаєте, що робити з Левинським?

— Обшук, — відповів майор, не задумуючись ні на мить. — Обшук і арешт.

— Так-то воно так. А як нічого не знайдемо? До­казів проти нього нема. І розмова з рудим Федором та­ка — абстрактна… Якщо б не ці йолопи царя небес­ного, взяли б їх в Одесі на гарячому та ще й одеський клубочок розмотали.

— Завтра Федір попередить Левинського. Сьогодні навряд чи. Телефону в Олександра Степановича не­ма, а посилати когось до нього ризиковано. Мусить розуміти, що через посильного ми на нього можемо вийти.

— Дасть першому зустрічному хлопчикові трояк — віднесе листа за адресою…

— Так, — погодився Шульга, — не може наша лю­дина весь час у ліфті їздити чи на площадці перед квартирою стовбичити. Перехопити кур’єра важко.

— Звичайно. Отже, беріть постанову на обшук і швидко підготуйте оперативників, а я зустрінусь з дільничними.

Три фотографії рудого Федора мав у своєму роз­порядженні Козюренко. Три цілком пристойних знім­ки, зроблені під час дружньої вечері компаньйонів у ресторані “Зозуля”. Два фото анфас і одне в про­філь. Ці фотографії були показані дільничним інс­пекторам Києво-Святошинського району, де здогадно мешкав рудий Федір. Десь у районі другої просіки. І ніхто з дільничних не впізнав його.

Відпустивши дільничних, Козюренко залишив двох, дільниці яких прилягали до другої просіки.

— Майор Шульга детально пояснить вам завдан­ня, — мовив. — Не маємо права втрачати жодної хви­лини, бо небезпечний злочинець може втекти. Працю­вати доведеться всю ніч. Переберіть усіх Федорів на ваших дільницях і знайдіть цього рудого пройду.

Шульга залишився з дільничними, а Козюренко спустився до вестибюля, де на нього вже чекала опе­ративна група.

Олександр Степанович Левинський мешкав на п’я­тому поверсі.

Зручна трикімнатна окрема квартира для трьох осіб — самого Олександра Степановича, дружини та сина — начебто й забагато: для її одержання Ле­винський прописав у старій квартирі ще матір, випи­савши її мало не одразу після переселення. Зараз удома був тільки Олександр Степанович — дружина з сином-дев’ятикласником усе літо розкошували в Алушті, до них і збирався Левинський, завершив­ши справи в Одесі.

Олександр Степанович вийшов на дзвінок у сму­гастій піжамі, вже встиг заснути — після коньяку і шампанського потягло на сон, не додивився навіть фільм по телевізору. Ноги затрусилися, коли почув: “Відчиніть. Міліція!” Інстинктивно ступив два кроки назад, та взяв себе в руки і клацнув замком, зобра­зивши на обличчі здивовану посмішку.

— Чим можу бути корисним? — знайшов у собі сили, щоб запитати спокійно, хоча знав, що трапилось найгірше.

— Ось постанова на обшук, — простягнув йому па­пірець Козюренко.

Левинський позадкував до вітальні, намацав ви­микач, засвітив люстру.

— Прошу проходити, — ввічливо нахилив голову. Нараз він упізнав Козюренка, блимнув одним оком і мовив іронічно: — А я подумав, що ви вирішили принести мені пальто на квартиру… Але ж у такий час і з такою компанією!..

Полковник не звернув увагу на його іронію. Від­повів коротко й сухо:

— Вимушені обшукати вашу квартиру, громадя­нине Левинський. У присутності понятих, — вказав на двірничку та сусідку Левинського з першого по­верху.

— Але ж які підстави? У чому звинувачують мене?

— Маємо сигнали про незаконні операції в комі­сійному магазині. — Козюренко вирішив не відкривати карт. Помітив, як Левинський полегшено зітхнув, на­віть посмішка торкнулася його вуст.

— Наклеп! — мовив твердо і впевнено. — Чистий наклеп, і ви переконаєтесь в цьому.

— Мені завжди приємно, коли людина доводить свою непричетність до злочину, — в тон йому відпо­вів Козюренко і зробив знак оперативникам, щоб починали. Запропонував Олександру Степановичу сісти в крісло посеред вітальні, сам пройшовся по квартирі.

Левинський жив скромно, і все у квартирі підкрес­лювало це. Звичайні стандартні меблі, правда, імпорт­ні, та не дуже дорогі — чехословацький гарнітур у вітальні, угорська спальня ціною в п’ятсот-шістсот карбованців і дешевенький кабінет румунського ви­робництва, де, певно, хазяйнував син Олександра Сте­пановича: стіл був забризканий чорнилом і півстелажа займали підручники, навчальні посібники. Єдина розкіш, яку дозволив собі Левинський, дві вази коштовного старовинного кришталю, оздоблені сріб­лом, і сервіз саксонського фарфору — цей сервіз, який займав цілий сервант, дивно контрастував з ко­пійчаними літографіями, розвішаними по стінах, що свідчило про не дуже вибагливі естетичні смаки хазяїв квартири.

Порпання в чужих речах не дуже подобалося Козюренкові, і він намагався не втручатися в дії оперативників, то більше, що працювали в карному розшу­ку люди досвідчені, справжні знавці своєї справи. Полковник сів у вітальні так, щоб мати можливість у разі чого бачити обличчя Олександра Степановича. Витягнув з кишені свіжу газету — протягом дня не мав можливості навіть зазирнути в неї. Тільки почав учитуватися в якусь статтю, як один із оперативників приніс і поставив на стіл велику, оздоблену перламут­ром і бронзою китайську шкатулку.

— Стояла у шафі під білизною, — пояснив байду­жим тоном, та Козюренко зрозумів його: якщо в замкнутій шафі та й ще під білизною, мабуть, не­даремно.

— Де ключ від шкатулки? — запитав у Левинського, уважно втупившись у нього: як реагуватиме?

19
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело