Выбери любимый жанр

Есесівські мільйони - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 26


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

26

Пфердменгес зареготав:

— Я знаю сто способів!

Шліхтінг відсахнувся.

— Але ж на нас одразу впаде підозра…

Полковник заходив по холу, заклавши руки за спину. Зупинився перед Гюнтером.

— Маєте ключі від “фольксвагена”?

Гюнтер дістав їх з кишені.

— Завтра вранці ні в якому разі не сідайте в машину.

— А-а… — зрозумів усе Шліхтінг. — Тільки б не вийшла на нас поліція.

— А ми забезпечимо собі алібі. Почнемо з того, що зараз спіймаємо таксі й твердо запам’ятаємо його номер…

…Пфердменгес сів поруч із шофером і всю дорогу розмовляв із ним. Розповідав, як полюють на левів у савані. Розплачуючись, запитав у водія, котра година. Той відповів.

— А мені здавалось, що нема й дев’ятої… — А коли машина від’їхала, мовив повчально: — Шофер підтвердить, що за три хвилини до десятої ми приїхали в “Корону”.

— “Фольксвагена” ще нема на стоянці, — зауважив Гюнтер. — Коли проїжджали, я подивився.

— Це відведе від нас усі підозри, — хрипко засміявся Пфердменгес. — На стоянці зафіксують час його повернення, тоді ми вже будемо в готелі і матимемо свідків.

— Але ж як?

Полковник приклав пальця до вуст.

— Ходімо, — підштовхнув Гюнтера, — все буде гаразд.

Приятелі Пфердменгеса все ще сиділи за столом. Полковник непомітно дав Гюнтерові таблетку.

— Снотворне, — пояснив. — Зараз ми накачаємо їх… Запропонуєш Куртові переночувати на дивані в своєму номері. Таблетку даси випити з вином. Вранці він клястиметься, що півночі ви з ним базікали… Спустишся до мене після другої ночі, тільки обережно, щоб ніхто не помітив. Я не замикатиму.

…Вікна номера Пфердменгеса виходили в провулок. Вночі тут рідко траплялись перехожі, та все ж полковник, відхиливши раму, довго прислухався. Нарешті зважився, сковзнув у віконний отвір, тримаючись за зв’язані ремінці від валізи, і Гюнтер обережно спустив його на тротуар. Як було обумовлено, втягнув ремінці й зачинив вікно.

У дальньому кутку кімнати посапував на дивані Ганс. Лежав, звісивши волохату ногу. Гюнтер накрив його — про Ганса слід було турбуватись, як-не-як основний свідок. Сів поруч, прислухався. За вікном тиша, жодного перехожого. Нараз стало страшно: а якщо полковника затримають на місці злочину? Спустивши Пфердменгеса на вулицю, він уже став його співучасником. Отже, тюрма…

А якщо зараз вискочити у вікно й затримати полковника? Може, ще пощастить умовити Карла, і той розрахується з ним по-чесному?

Нехай віддає решту полякам, яке його, Гюнтера, діло? Але ж тепер ні Пфердменгес, ні Шліхтінг не захочуть мати справу з Карлом: для чого їм утрачати гроші? Та і йому, Гюнтеру, для чого втрачати? Є ж різниця між мільйоном і п’ятьма, і треба бути дурнем, щоб віддати своє!

Під вікном коротко свиснули. Гюнтер спустив ремінці й допоміг полковникові влізти.

Той зайшов у ванну, намочив рушника й ретельно витер підвіконня. Зняв туфлі, обтер підбори. Витер і ремінці.

— Мусимо передбачити все, — пояснив, — і я не хочу дати поліції жодного доказу. Я заклав у “фольксваген” дві міни — від нього залишиться лише спомин! Пістолет викинув у каналізацію… Мабуть, все…

Він випустив Гюнтера, переодягнувся в піжаму і ліг з почуттям людини, яка має право на відпочинок після тяжкої роботи.

Гюнтер стояв за шторою і визирав крадькома, наче його могли помітити з вулиці.

Щойно до номера зазирнув Карл, вони поговорили про справи, потім Карл запропонував поїздити по місту — Гюнтер знав, що зробив це він тільки із ввічливості, бо хотів провести ранок з Аннет. І справді, Карл не умовляв, стояв на порозі й посміхався, певно, не зовсім щиро, бо мав від друга таємницю і завтра завдав би йому прикрощів, а Гюнтер не міг відвести від нього погляду, бо дивився востаннє; йому було важко повірити в це, машина з мінами здавалася витвором нездорової уяви, незугарним анекдотом, дитячою вигадкою — не може людина не відчувати невідворотного, а Карлові зараз так гарно, попереду в нього зустріч з Аннет, відчуття її близькості. Він упевнений, ніщо не перешкодить його побаченню, вірить, що так буде вічно, а жити Карлові лишилося кілька хвилин; йому не буде боляче, він навіть не зрозуміє, що вмирає, — але для чого це, чи варті оті мільйони (будь їх і вдесятеро більше!), аби позбавити життя друга, який дивиться на тебе з приязню й відверто симпатизує тобі?

Якщо б Карл затримався в номері хоча б ще хвилину, Гюнтер, певно, не витримав би й розповів, що чекає на нього, принаймні під будь-яким приводом не дозволив сісти у “фольксваген”. Але Карл поспішав — він уже вийшов з готелю й зупинився біля світлофора. Чекаючи зеленого світла, помахав комусь рукою. Гюнтер подивився кому — й побачив Аннет.

Вона йшла по самісінькому краєчку тротуару в короткій зеленій спідниці, білій кофтині, тоненька й красива, як біла троянда на зеленій стеблинці. Йшла й махала Карлові рукою.

Карл побіг на жовте світло; вискочивши з-під машини, яка ледь не зачепила його, взяв Аннет за руку й вони рушили до стоянки, до канаркового “фольксвагена”, начиненого вибухівкою.

Лише тепер Гюнтер збагнув, що тільки-но вони сядуть і Карл увімкне запалювання, точніше, не встигне увімкнути, ледь поверне ключ…

Тремтячими руками Гюнтер потягнув на себе віконну раму. Чомусь не піддавалась, а він же щойно зачиняв вікно, — смикав з усієї сили й лише через кілька секунд збагнув, що слід підняти засувку.

Коли нарешті перегнувся через підвіконня, усвідомив, що все одно його не почують, не почують навіть оті, хто значно ближче, — по вулиці вже рухався ранковий автомобільний потік, гарчали мотори й рипіли шини, а біла троянда на зеленій стеблинці пливла краєчком тротуару, і її обережно притримував за руку Карл.

Ось вони вже ступають останні кроки, зараз звернуть на стоянку — але ж, може, полковник помилився й щось не спрацює, бувають же такі випадки, чому не трапитись такому й зараз?

Гюнтер стояв, учепившись у віконну раму, з роззявленим ротом і виряченими очима й раптом закричав. Тільки не крик, а якийсь свист із клекотом вирвався з його грудей, він затиснув собі рота долонею, злякався, що хтось почує й гляне з вулиці, відсахнувся в глиб кімнати, схопився за спинку стільця й не зводив очей з тих, що вже стояли біля жовтого автомобіля.

Аннет обійшла “фольксваген”, тепер Гюнтер не бачив її, на мить йому стало легше — раптом він не помітив, і вона пішла кудись?.. Карл відімкнув дверцята, відчинив протилежні, певно, простягнув руку Аннет — сам Гюнтер неодмінно вчинив би так, щоб зайвий раз відчути тепло дівочої руки й легкий вдячний потиск, — вони там зараз усміхаються одне одному, — боже, навіщо він учора послухався полковника?

Карл причинив дверцята, й тої ж миті “фольксваген” підкинуло, зблиснув вогонь, і Гюнтер відчув, буцімто його болісно штовхнуло в груди — випустив спинку стільця, захитався й знеможено сів на підлогу. Притиснувся щокою до холодних паркетин, від яких огидно смерділо мастикою, схлипував і трусився в нервовому збудженні.

У двері загрюкали, та не мав сили підвестись, чекаючи, що зараз виламають двері й прийде покара.

— Гюнтер! — почув голос полковника. — Відчиніть, Гюнтер!

Лише тоді відірвав щоку від підлоги й з трудом підвівся, неслухняними пальцями повернув ключ.

За спиною полковника стовбичила покоївка — обоє були стривожені, Гюнтер відчув, що покоївка може прочитати щось на його обличчі, зробив над собою зусилля, осміхнувся й запитав:

— Що сталось? Ви грюкаєте, буцімто пожежа. Я був у ванній і…

— Нещастя! — вигукнув Пфердменгес. Гюнтер подивувався, з якою правдивістю полковник розігрує свою роль. — Вибухнув “фольксваген” Карла!

— Як вибухнув? — Гюнтер удав здивування. — Коли вибухнув? І де Карл?

— Ви нічого не чули? — здивувалась покоївка. — Я думала, що у вікнах повилітають шибки.

— Я був у ванній… Карл щойно заходив до мене… Він кудись збирався… Чекайте, ви нічого не наплутали?

— Я снідав, коли почув вибух, — пояснив Пфердменгес. — Вискочив на вулицю — біля стоянки натовп… біжать поліцейські… Я — туди й побачив понівечений Карлів “фольксваген”. Ну, дим, вогонь, служитель тягне вогнегасник… По-моєму, в машині хтось був…

26
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело