Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша) - Вільде Ірина - Страница 34

• Предыдущая
• 34/109
• Следующая

— Не кляпує тобі? — спитав єхидно Філіпчук. — Неясно? Якщо тобі неясно, то я зараз поясню: на Придніпрянській Україні немає українських селян. Їх Сталін винищив вщент. Є трактори і москалі. Москалі повтікають, а трактори залишаться нам.

— Я щось таке чув, що, в разі потреби, трактора можна і на танк замінити.

— Знаєш, Броник, ти останнім часом щось забагато чуєш.

— Якщо накажете, можу й оглухнути, пане шефе.

— О, знову твоя облудна, єзуїтська, ага, ага, єзуїтська покора. А я, як людина чесна і правдива, то вже волію, прошу я тебе, бунт, ніж оту облудність.

— Можу, пане шефе, і бунтом служити…

— Ти, слухай, не доводь мене до того, щоб я вийшов з себе, бо я людина нервова.

— Та я бачу, пане шефе…

— От гадина сороката! Не змовчить, аби мав здохнути! Ти собі думаєш, що все знаєш, а ти фігу з маком знаєш! Слухай, що каже тобі Кость Філіпчук: тут більшовицької лаби не буде, і друкарня буде моя…

— А я хіба інакше кажу, пане шефе?

— Кажеш, кажеш! Що мені з того, що ти кажеш, коли я не знаю, що ти думаєш? Ти й тобі подібні… От що я хотів би знати.

— А ви подумайте, чи не забагато ви хочете, пане шефе?

Цим разом Філіпчук не скипів на таке зухвальство з боку свого челядника, а тільки повів втомленим, до краю байдужим поглядом:

— Ти маєш рацію, Броник. На жаль, маєш рацію… А ще не так давно нічого не було забагато для Костя Філіпчука. Гм… А тепер слухай, що буду тобі говорити… Піди до мого тестя і скажи: «Прошу ласкаво дати гроші, які пан добродій не додали до приданого дочки». Ще скажи: «Про це просить вас пан Філіпчук, я його довірений». По дорозі, якщо б старий дав гроші, дістань чверточку рому, але, слухай, тільки румунського. Но, тебе вже нема!

Повертаючись від шефового тестя, річ ясна, безрезультатно, Бронко в кінці вулиці Легіонів побачив Ольгу і Славу Річинських, що йшли з візиту на вулиці Джерельній. Бувало, Бронко переплутував панєнок Річинських, зате тепер відрізняв їх навіть на великій відстані.

Цілий рік у домі Річинських велася розмова про те, що треба відремонтувати квартиру. Аркадій не допускав думки, що майбутній зять може не жити з ними.

А як усе воно вийшло?

Нема заміжньої дочки, нема зятя, і… квартира не відремонтована.

Є докторство Безбородьки, з якими Олена про людське око підтримує добрі стосунки. Сама час до часу появляється на Джерельній, інколи запрошує до себе на каву Катерину з чоловіком, а крім того, безнастанно шукає нагоди, щоб по черзі посилати дочок туди. Під будь-яким приводом, іноді просто за марницею ідуть сестри з волі матері на Джерельну, аби тільки люди бачили, що відносини у родині Річинських не змінилися, що там усе по-старому, як і до заміжжя Катерини.

Сьогодні задумала Олена послати Катерині насіння купчиків. Може, Безбородькова захоче з весною посіяти їх у своїм палісаднику. Треба знати, що це особливий сорт купчиків. Що пишні формою, а що переливають кольорами! Зрештою, якого б сорту вони не були, квіти ці не вибагливі, селянські і тому напевно добре приймуться на пісковій землі на Джерельній.

Слава, до якої Олена звернулася з цим дорученням, збунтувалася і не захотіла йти до сестри:

— Чому мама не скаже просто, що гонить нас до Катрусі, аби тільки люди бачили, що в нашій родині все в порядку? Треба по щирості сказати, а не придумувати різні купчики!

Олі стало шкода матері, якій тепер доводиться досить часто вдаватись (як же ж незграбно!) до дипломатії. Крім того, хіба не належить до обов'язку маленької господиньки утихомирювати, злагіднювати, заспокоювати?

— Ти чого пристала до мами? Ще й ти, Славуню, будеш її гризти? Хочеш — підемо удвох на Джерельну.

Слава погодилась.

Коли вийшли на околицю міста (яким негарним, обшарпаним здається Наше, коли вже сходить сніг, а ще не появилася зелень!), Слава спитала ніби жартома:

— А ти не думаєш заміж виходити?

Здивувалася, що Ольга так знітилася. Почервоніла, ніби впіймали її на брехні. Все ж таки відповіла, теж жартома:

— Якщо б хтось узяв мене, то чому ні?

Славі не сподобалася така відповідь. Видалася їй нещирою.

— Чому ти так кажеш? Адже в тебе вже є хтось. Пам'ятаєш, я бачила тебе з ним на вулиці, а потім ще питала тебе, хто то такий… Правда, і Неля бачила тебе з ним. Мариня каже, що то челядник з друкарні Філіпчука. А мені щось не хочеться вірити. Зрештою, яка різниця, правда? Дивись, дивись, то жук чи метелик? Яка різниця, господи, — аби любити… аби лише любити… Я так люблю любити…

— Коли він мене не бере, то, значить, його нема. А щодо того, ти маєш рацію, яка різниця, — аби любити…

Слава принишкла. На її рухомім, виразнім обличчі це стало відразу помітним.

— А все ж таки які ми, дівчата, бідні. Мусимо чекати, доки нас візьмуть. Я теж пішла б, ой, як пішла б за Севера, якщо б він мене взяв…

Ольга не відповіла. Розмова урвалася. Так ішли мовчки аж до брами. Перед самим порогом Слава спитала:

— Як ти думаєш, вона буде рада нашому візитові?

— Думаю, що ні.

— А чого ми тоді йдемо? Навіщо мамі ця гра?

— Яка ти!.. Мамі гра зовсім не потрібна. Опінія[65], Славуню, вимагає цього.

— А що таке опінія?

— Цього, сестричко, ніхто не знає.

Катерина лежала у притемненій їдальні на тапчані. Була, як любила висловлюватись медичною мовою, у легкій недиспозиції. Зранку її нудило, а тепер боліла голова. Візитом сестер, річ ясна, вона не втішилася, а насіння купчиків просто вивело докторову з рівноваги.

Що та мама, справді, має за помисли! Покійний татко мав сентимент до села, тому й сіялися ті купчики в городчику при вулиці Куліша. Але в себе вона не хоче й близько свого палісадника бачити це простацьке зілля!

Дівчата посиділи декілька хвилин і вийшли, ніким не затримувані (Філько приймав хворих). Єдиною особою, про яку спитала Катерина, був Суліман.

— Ти чула? Не поцікавилася, як мається мама, а чи Суліман у нас буває. Як це тобі подобається? — Поведінка Катерини обурила Славу.

— То не випадково, не думай. Але що то нас обходить! Ми з тобою, Славуню, ще ніхто, а то вже пані докторова.

Ольга взяла сестру під руку, ніжно притиснула її до себе, з любов'ю заглянувши їй у вічі.

Олі дуже хотілося б, щоб Слава повернулася до властивого їй веселого, задерикуватого настрою, який їй, до речі, так до лиця. Думка, що раптом вдарила Олі до голови, вимагала союзника. Якщо Слава буде в ударному настрої, то при можливій зустрічі з Бронком вона, Ольга, набереться відваги першою заговорити до нього. Ого, при такому союзникові зовсім не страшно! Знайдеться і спосіб, щоб не уразити власну гідність так званої дівочої гордості. Могла б, наприклад, зі сміхом сказати: «Пане Завадка, а моя сестра не вірить, що ми з вами знайомі», чи щось подібне. Біда лише, що Слава ніяк не дає себе розморозити.

— Чого ти сьогодні така надута, Славуню?

— Сумно мені, сумно мені… Подивилася я ще раз на Катерину. Не хотіла б я, щоб наша з Севером сім'я виглядала так, як у Безбородьків. Ти розумієш мене чи ні? Не хотіла б я такої атмосфери для нашого дому. А втім, чому я турбуюся? Ми з Севером, напевно, і так не будемо мати спільного дому…

— Та що ти, Славуню? Север любить тебе, а це ж усе…

— Ні, не все. Я колись теж так думала, а тепер не маю ілюзій. Пам'ятаєш вірш у Асника «Смутно мені, боже…»? Сумно, мала господинько!

Ольга пробувала роздмухати Славу, а коли це їй остаточно не вдалося, не банувала, що не зустріла Бронка того дня. Однаково до розмови не дійшло б…

Загледівши здалека сестер Річинських, Бронко минув друкарню (чим пізніше шеф дізнається про свою невдачу, тим краще буде для його нервів) й подався за Ольгою. Свідомо здавав собі справу з того, до якої межі Ольга Річинська небезпечна для нього. («Доторкнуся і згорю дотла, як від електричного струму»). Проте саме небезпека побуджувала в ньому передсмак неземної насолоди. На жаль, самого передсмаку стало не вистачати, хоч як суворо заборонив собі («а будеш протестувати, вилуплю перед дзеркалом по морді») зустрічатись з білою панною. В ті дні вся його енергія, весь час повинні належати організації техніки для газети. До того ж існувала постійно діюча небезпека — Сташка. Вирішив перечекати, поки Сташка не улаштує своїх сердечних справ. Не сумнівався, що при її темпераменті це не затягнеться надто довго.

• Предыдущая
• 34/109
• Следующая