Выбери любимый жанр

Повнолітні діти - Вільде Ірина - Страница 1


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

1

Ірина Вільде

ПОВНОЛІТНІ ДІТИ

I

Дарка народилася в другій половині червня. Коли відходять суниці, а починають червоніти ранні вишні. З восьмого року життя мала Дарка кілька коричневих веснянок на дещо заширокому носикові і свої мрії, про які не знав світ.

Інколи вечором, коли сон знемагав Дарку так, що власне ліжко здавалося човником на хвилях, уявляла вона собі листівку з голубком, яку вона повинна одержати в день народження.

Часом замість голубка був віночок — серце з незабудок з золотим написом: «В день ангела».

Не треба додавати, що листівка та мусила мати поштовий значок з печаткою, як водиться, і повинен був принести її сам листоноша в день Дарчиних іменин.

Такі були бажання Дарчиного серця. Але хто мав це відгадати?

В один з своїх днів народження, коли Дарка не вміла вдати, що радіє з подарунків, мама розсердилася на неї і назвала її невдячною дитиною. Дарка не хотіла робити мамі прикрості. До самого вечора вихваляла всі до одного подарунки й скакала, як козеня, нібито з надмірної радості. Та це не дуже-то допомогло: мама відразу розгадала, що її радість нещира.

Вечором підійшла до її ліжка бабуся і почала допитуватися, чи їй часом не болить щось у грудях, чи не темніє часом в очах. А може, ніжки в неї такі, як би пройшла велику дорогу?

Дарка на все відповідала: ні, ні, ні!

Проте вранці, перед сніданком, примусили її випити якийсь гіркий чай. З цього дізналася Дарка, що її вважають за хвору. Щоб не завдавати клопоту мамі й бабусі, вирішила «переболіти» листівку з голубочком. Пізніше щось раз чи два снилося Дарці, ніби прийшла на її адресу здалека, десь аж з Америки, листівка з парком, який чомусь був не зелений, а синій-синій.

Та це був тільки сон, бо Дарка не мала нікого в Америці.

Проте не треба надто нарікати. Одного дня народження (Дарці пішло вже на десятий) сталося щось несподіване. Бабуся подарувала їй двадцять лей[1]. Це ще не все. Дарці сказали, що вона зможе з тими грішми зробити, що сама схоче. Вона ніяк повірити не могла. І мама про це відразу довідалася по її очах. Бо Дарка має очі сірі, як осінній туман, але коли вона тільки починає лукавити, вони стають темні. Такі темні, як спілі сливи, і все розбігаються на боки. Тому в Дарки багато клопоту з очима, які не вміють говорити неправди.

Так було й того разу, коли Дарка не повірила мамі, що може робити з грішми, що сама захоче.

Два дні і дві ночі думала Дарка, що зробити з грішми. Третього дня, хоч як це було неймовірно і смішно, мусила собі сказати, що в цьому вона має більше розуму, ніж бабуся: Дарка вирішила купити собі листівку з голубком.

Навіть не уявляла собі, що в сільській крамниці можна за безцінь дістати таку чудову листівку. Бо треба знати, що, крім голубка з листом, була на листівці ще пара рук, які міцно стискали одна одну.

Дарці аж жаль зробилося плямити адресою листівку. Вона носила її при собі, доки не зломився один ріжок. Тоді вже з меншим болем заадресувала листівку на своє ім'я та побажала собі щастя й успіхів у навчанні. Потім наліпила поштову марку, яка коштувала втроє більше, ніж оплата звичайної листівки. Та це був день народження (хоч і заднім числом!), а з такої нагоди негарно жаліти коштів.

Найлегше було вкинути листівку до поштової скриньки. Дарка вирахувала, що наступного дня вранці листівка має бути знову в неї.

Та ледве дійшла до повороту біля церкви, зробилося їй так страшно від того, що вона наробила, що хотіла звернути вже на пошту і на чому світ просити службовця, щоб повернув їй ту листівку. До того ж листівка могла пропасти десь на пошті — адже Дарка вислала її нерекомендованою.

Але сором перед незнайомим начальником пошти переміг страх, і Дарка відмовилась від свого наміру.

Дома застала Дарка панотця. Мама частувала всіх кавою з солодкою сметанкою і свіжим, ще у вощині, медом. Але по зморшці поміж бровами у мами Дарка догадалася, що вона не захоплена цим візитом.

Мама чомусь думає, що панотець приходить до татка з візитом тільки тоді, коли йому чогось потрібно від татка.

А хоч би й так, то що в цьому поганого?

Коли панотець пішов (він таки й справді приходив до татка порадитися відносно своєї пасіки), мама сказала голосом, який Дарці дуже не сподобався:

— Не бійся, як йому треба, то він дуже ласкавий, але на храм до себе тебе не запросив.

— Та що ти, жінко! Добре, що не просив. Я й так був би не пішов. Куди ж мені, народному вчителеві, пхатися між те панство.

Дарка мусила стати на бік татка. Справді, чого тут ображатися, що не запросили татка, коли він однаково був би не скористався з тих запросин?

Одним словом, візит панотця зробив те, що на Дарку того дня не звертав ніхто уваги. Не помітили навіть, що вона з дому виходила.

У ліжку вже вирішила Дарка, що зустріне завтра вранці листоношу перед ворітьми. Відібрати листівку в нього і заховати так, щоб про неї ніхто ніколи не дізнався. Та хіба це було розумно? Коли ніхто не мав бачити й чути, як листоноша подаватиме їй листівку, то навіщо було посилати її на своє ім'я?

Тієї ночі Дарка переверталася з боку на бік, начебто хто бочку перекочував. Остаточно сказала собі: хай буде, що буде, листоноша мусить принести листівку до хати. Хіба не була адресована до неї?

Але не так сталося. Навіть Дарка у свої дев'ять років знає відтепер, що не все відбувається так, як ми собі цього бажаємо. Навіть коли дуже бажаємо. Листоноша дав листівку татові, тато — мамі, мама — бабусі. Коли вже всі прочитали і добре насміялися, наостанку дали листівку Дарці.

Дарка одна не сміялася. Не наперекір дорослим, але просто не могла сміятися з себе самої. Дарці здавалося, що її роздягли догола і показують пальцем на неї. Було дуже ніяково.

Вони мусили здогадатися, що, власне, не було з чого сміятися (ніхто не повірив би, що бабуся, яка в шість разів старша за неї, сміється там, де не треба!), бо щось прошептали між собою в другій кімнаті і тато хотів навіть вернути Дарці гроші за листівку.

А бабуся, забувши, що за хвилину перед цим ще з листівки сміялася, почала тепер хвалити її.

Тоді щось сталося з Даркою. Забула, що перед нею бабуся (вшестеро старша за неї), забула, що то такий день, коли вона повинна до всіх чемна бути, вихопила листівку з рук бабуні і подерла її на дрібні шматочки.

Це називався день народження.

Мабуть, тільки тому, що то був Дарчин день, не дісталося їй від матері нічого за це нечуване зухвальство. Аж не хотілося вірити: ніхто їй ані слова!

На другий рік, в той самий день, дістала Дарка аж дві листівки. Сам листоноша вручав їх Дарці. Справді! На одній листівці був намальований кошик з квітами, а на другій — голова вродливої дівчинки. Якби не вуста й ніс, то можна було б ту дівчинку прийняти за Дарку. Така схожа була.

Дарка зразу втішилася, як дурна, але пізніше мусила соромитися своєї радості. На листівці з квітами був підпис «Твої батьки», а на тій, з дівчинкою: «Твоя бабуня». З цього Дарка відразу зрозуміла, що то домашні написали. Було прикро, що в хаті не забули ще минулої неприємної пригоди. Цей день народження теж не вдався.

Третього року не прийшла вже картка ні від батьків, ні від бабуні. Дарка полегшено зітхнула: історія з листівкою канула в вічність.

* * *

На чотирнадцятому році життя стрінула Дарку нова несподіванка. Дарка носила стрічки у волоссі вже «по-паннянськи», а нова домашня робітниця, яка стала на службу на літо, з веління бабці говорила Дарці на «ви».

Мамця сказала на це:

— Я вважаю, що тобі ще заскоро записуватись у панни, але коли бабця так хоче…

Якось вранці збудилася Дарка досить пізненько: сонце вже закотилося за другу половину вікна. Думка була за тим, щоб відразу встати, але голова ваготіла й не могла розлучитись із подушкою. В устах було якось так, як по добре невиспаній ночі, хоч цієї ночі спалося а спалося…

вернуться

1

Румунська грошова одиниця, монета.

1
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело