Повнолітні діти - Вільде Ірина - Страница 75

• Предыдущая
• 75/118
• Следующая

— Чому ти не показувалася, Дарко?

— Я ж не знала, що ти вже приїхала, а ти знала, що я вже у Веренчанці.

Ориська проковтнула це зауваження. Схопила Лялю за талію і, як молоду, повела її у двір. Дарка пішла за ними слідом. Стежка була завузька для трьох. Вони зупиняються через кілька кроків. Їм є що розповісти одна одній.

Тільки Ляля почне про своє життя у Відні, Ориська тут же перебиває її й починає про чуда в Гіцах.

— Там на м'ясниці, дівчата, не стихають бали. Відгуляли бал у клубі офіцерів, а тут уже запрошують у клуб прикордонників. Ще не відпочили після цього балу, а вже чекає запрошення на бал до товариства пожежників.

— Матер дольороза[47], і ви встигаєте побувати на всіх балах?

Ляля, хоч і приїхала з столичного міста, мусить визнати, що Відень меркне перед тими якимись Гіцами.

Орися манірно повертає голову то в один, то в другий бік:

— Ах, хіба можна встигнути на кожний? По-перше, ученицям гімназії заборонено офіційно прилюдно бувати на балах, хоч, треба віддати справедливість, учні у нас, у Гіцах, користуються куди більшою свободою, ніж у тих Чернівцях. Так, це треба відверто визнати. По-друге, треба знати, що наш швагер, той же шановний пан Дмитро Улянич, незважаючи на те, що в людини вища освіта, не любить культурного товариства. Самій же Софійці бувати без чоловіка не годиться, хоч там прийнято, що дами приходять на бал самі, без чоловіків. Поки що вона, Ориська, буває тільки на домашніх вечірках. Але ж які там домашні вечірки! Хіба що одна назва, а насправді це бали з циганською музикою, з дамами у вечірніх туалетах, з кавалерами у фраках. А яка кухня там! Не вміємо ні ми, слов'яни, ні німці, ні французи готувати так, як румуни! Там не страви, а поеми! Орися в житті не їла такого тіста. Особливо печива з різними, навіть кокосовими, горіхами та медовими сиропами. Господи, а як вміють там готувати різні салати з солодкого перцю! А їх соуси з родзинками і гвоздикою, а їх маринади на медах! Тільки їсти і пальці облизувати! А фрукти у вині, а морожена кава по-королівськи! А потім — як там одягаються жінки. Ми з вами проти них виглядаємо, як служниці, слово честі!

«Але ж, — боронить Дарка в думках Лялю, — це вже явне перебільшення. Не може бути, щоб Ляля виглядала, як служниця. Це вже хай вона розповідає своїй бабці!»

— Ми тут, на Буковині, все дотримуємося одного тону, — торочить далі Ориська, — як вогню, боїмося мішанини кольорів. А ви б, дівчата, бачили, як сміливі у виборі фасону і комбінації кольорів румунські дами! Вони гребують однотонністю, бо вона здається скучною для їхнього гарячого темпераменту. Румунська дама, не задумуючись, одягне до червоного пальта зелений берет, а до того ж фіолетову сумочку і такі ж рукавички. Або до яскраво-червоної сукні — жовту, як шафран, пелерину й червоні туфлі. А як там високо стоїть косметика! Ви подивіться на моє лице! Більше я вам нічого не скажу… А що ви скажете, дівчата, про мої вії? Ти, Дарко, мабуть, думаєш, що вони штучно надточені. Так? Нічого подібного. Прошу доторкнутися пальцем до них, і переконаєшся сама: природні! Змащувала такою олійкою, про яку — ти вмреш — не знатимеш!.. А яке там умеблювання! Хай сховаються перед ними у землю всі наші їдальні, спальні і салони, разом взяті! Там покої обставлені зовсім за східною модою. Немає в кімнатах ні крісел, ні ліжок, а тільки вздовж стін вузькі довгі тахти, настелені килимами, так званими скорцами. І взагалі там хати всередині вистелені килимами, як футляри. Вікна і вдень і вночі як літом, так і зимою задрапіровані важкими, темними, сріблом шитими шовковими завісами. І це непогано. Влітку вони оберігають від спеки, а взимку — від холоду. А які там мужчини! Там чоловіки нарівні з жінками вживають косметику і дбають про свій вигляд! Чоловіки там зовсім не соромляться відвідувати косметичні салони, робити собі масажі — там це прийнято. Там усі чоловіки ходять з полірованими нігтями, а дехто з молодших навіть злегка підфарбовує собі губи, але нікому навіть і на думку не спаде дивуватися з цього приводу. В нас, на Буковині, люди подуріли на сонячному загарі і всі ходять чорні, як чорти, а в Гіцах — ні! Там жінки ревниво оберігають свою шкіру. Там усі хочуть бути білими, може, тому, що з природи смагляві. В Гіцах, наприклад, дами взагалі вдень не показуються на вулиці…

— А що вони роблять цілими днями? — спитала Дарка. Їй вже почало впливати на нерви Орисьчине базікання.

— Сплять або мають діло з модистками та косметичками…

— А чого ж вони вдень сплять?

— А тому, що пізно ідуть спати. Як ти все ж таки не розумієш, Дарко! Там жінки нарівні з чоловіками ходять пити вино… А як там розуміють кохання! Куди, куди нашим буковинським волам до тамтешніх кавалерів! Там, панно Лялю, буває таке, що й стріляються з-за кохання…

Зелені Лялині очі розширюються, розширюються.

— Ох! На смерть стріляються?

— Так, іноді доходить навіть до смертельних випадків. Там не вважається мужчина за мужчину, якщо він ні разу в своєму житті не стрілявся за жінку. А який там милий звичай співати серенади! Якщо у тебе, для прикладу, завелася симпатія, то він обов'язково повинен співати тобі серенади. Коли ти його справді любиш і хочеш, щоб він знав про це, то ти відчиняєш вікно й особисто дякуєш за спів (може бути й оркестр). Коли ж ти, навпаки, хочеш підкреслити своє байдуже ставлення до нього, то не відчиняєш вікна, тільки запалюєш сірник у хаті (а серенада відбувається вночі) на знак, що ти вдома. Або щоб там кавалер прийшов до дівчини без роз чи бонбоньєрки з шоколадом? Ніколи в світі!

Орисьчина розповідь зовсім зачаровує Данкову сестру.

Вона вже й розпитувати далі не в силі. Тільки заздрісно зітхає: проти Гіц Відень — діра!

— Яка ви щаслива, Орисю…

Ориська, мило підлещена, лукаво всміхається. Вона нічого іншого й не бажає собі, щоб тільки їй заздрили! Вузенька, тепер така спотворена тим білилом мордочка лисички трохи не облизується з великого задоволення: що, заздрите? Це мені дуже і дуже приємно!

Дарка не тільки не заздрить, але ще й хоче, щоб Ориська знала про це. Сама знала, бо Дарка більше ніж певна, що половина з того, що тут говорила Ориська, — витвір її фантазії. Хай вона не думає собі, що всі такі дурненькі, як вона — розумна. Ляля може собі вірити Орисьчиним побрехенькам, а вона, Дарка, не з тих, що їм легко пустити дим у вічі.

О, господи, як вона колись любила цю Ориську! Як вірила колись кожному її слову!

Орисьці (ще б пак!) не подобається, що Дарка відверто виявляє байдужість до її розповідей про життя в Гіцах. Вона не тільки ображена на Дарку, але й зла, що та зіпсувала їй настрій.

Ляля не розуміє, що сталося. Чому це Ориська перестала раптом розповідати? Чого це Дарка насупила брови? Ляля не терпить застою! Далі, далі! Давайте обнишпоримо всі кімнати у приходстві.

— А де ж молода добродійка? Де пані Софі? Де ви, пані Софі?

Дарка наскрізь бачить цю нехитру дипломатію Лялі. Вона ходить по кімнатах і волає так голосно не для того, що їй потрібна Уляничева, а для того, щоб Стефко міг почути її голос. У Відні він був їй зайвий. Там у неї не знайшлося для нього й двадцяти хвилин, щоб написати кілька слів привітання, але на цьому безриб'ї — і Стефко кавалер…

Замість Стефка з'являється зять Підгірських, Дмитро Улянич. Він дуже змінився за цього півроку, поки його Дарка не бачила. Не те що постарів (цього поки що не можна було сказати про Улянича), але якось набрякнув, посірів, включно до волосся. Справді, яке блискуче, яке грайливе було в нього волосся минулого літа! В Дарки склалося враження, ніби його очі втратили всяку цікавість до оточуючого світу. Він дивиться на тебе, а створюється таке кошмарне враження, що він дивиться крізь тебе кудись далеко-далеко.

Проте, побачивши Дарку, він дуже зрадів.

— Добрий день, Дарочко, добрий день, — тряс її долоню обома руками. — Як же ж ти, — але тут же почервонів, — пробачте, що я по старій звичці… Як же ви виросли! Як проводите канікули?

• Предыдущая
• 75/118
• Следующая