Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга) - Вільде Ірина - Страница 61

• Предыдущая
• 61/122
• Следующая

Орися сиділа, спершись ліктями на стіл і заклавши по-чоловічому ногу на ногу. Вузька костюмна спідниця не дозволяла їй на таку позу.

Масивні, обтягнуті шовком коліна надавали молодій Ілаковичевій вульгарної жіночності.

Безбородько, згустивши трохи фарби, розповів пригоду з Савицькою.

— Між іншим, баба з Вишні. Мені аж язик свербів сказати їй, що перед нею зять їх покійного отця пароха.

Катерина погладила його по щоці. Їй лестило, що чоловік гордиться належністю до роду Річинських. Було це висловлено щиро чи в насмішку, Катерина не забивала собі голову такими тонкощами.

Раптом Орися по-чоловічому потерла долоню об долоню, по-шельмовському засміявшись при тому. Катерина і Теофіл водночас спитали її очима, що спричинилося до переміни настрою в кузини.

— Мені здається, що я знаю того гагатка[118].

— Ти про кого?

— Та про нього, того з Вишні.

— І який він з себе? Бо вона, пожалься боже…

— Ет, згадала дурне! Лишім це. Я приїхала дізнатися, що ви робите, що ви задумуєте робити взагалі?

Обоє Безбородьки не зрозуміли самої суті питання. Катерина злякалась, що, може, сталася якась важлива подія в громадськім житті і всі визначили своє ставлення до неї, крім них, Безбородьків.

— Ми нічого не знаємо, Орисю. Скажи, що сталося? Я нікуди з хати не показуюся, а Філько вічно з тією мужичнею…

— Та ще нічого не сталося, але як станеться, то буде вже запізно.

— Так, але в чому річ?

— В тому річ, що люди організуються в громади, однодумці об'єднуються. Адже війна висить на волоску.

Теофіл зітхнув на повні груди: слава богу, що тільки це!

— Моя люба кузиночко, війна висить на волоску ще з вісімнадцятого року… і якось, слава богу, досі не обірвалася з того волоска.

— Ти знаєш, Фільку, що я не люблю панікувати, але ти глянь, що твориться кругом.

Безбородько відчув велике бажання погладити Орисине коліно в панчішці-павутинці. Тепер, коли реальна загроза для його статус кво зникла, захотілося йому пустощів. Крім того, бавило його, як невістка Ілаковичів стає в позу оракула у громадських питаннях. Бере темпи молодиця!

— В Нашому засновується організація власників будинків.

— Стара історія, Орисю.

— Так, я знаю, але тепер це питання набирає особливої актуальності. Служниці домагаються своєї організації.

Катерині ввірвався терпець, вона перебила кузину:

— Орисю, організація служниць існує вже добрих тридцять років, а ти нам тут відкриваєш Америку…

— Так, ти маєш рацію, близько тридцяти років існує організація служниць при церкві, а тепер це їх не влаштовує. Вони хочуть своєї профспілки.

— Даруй мені, але ніколи не повірю, щоб наша Мариня захотіла профспілки, — розсміявся, як не раз траплялося, Безбородько з власного дотепу.

— А про кооперативи здоров'я панство чували?

— Це стара утопія, Орисенько!

— Це ти так думаєш, докторе, а тим часом питання це дуже актуальне. В Медведичах, у Лісках, ще десь є вже такі кооперативи здоров'я.

— Я не розумію. — Катерина вимагала точної інформації, щоб наперед знати — чи засуджувати, чи вітати їй це нове суспільне явище.

Безбородько хотів пояснити жінці, але Орися випередила його:

— Є кооперативний лікар з платнею, як кожний інший службовець.

Катерині вистачило:

— Так, кооперативний лікар такий самий голодранець, як усякий інший кооперативний діяч. Ні, то не для нас. Правда, Фільку?

— Справа не лише в тому, — Безбородько відчув, що ця розмова починає нервувати його, — не лише в заробітках. Вона, прошу панства, має і далекосяжне політичне значення, тобто може-таки мати. Якщо може бути кооперативний лікар, то чому не може бути кооперативний млин, кооперативний лан, пасовиська і так далі? Панство уявляють собі, як на цьому можуть погріти ноги комуністи?

— Нестор каже, стрийко Нестор каже, — облизала губи Орися, — що кооперативи здоров'я — це знахідки для бездарних лікарів, але для здібних, таких, як наш Філько, — це початок краху.

«Ти дурна гуска. Ти корова. Ти безтактна свиня», — думав Безбородько, вдивляючись просто у вічі Орисі.

Закурив, щоб заспокоїтись.

— Я думаю, — заявив авторитетно, щоб нарешті заткати рота некомпетентній в медичних справах невістці Сидора, — що кооперативні лікарі в майбутньому можуть бути помічниками, а водночас і конкурентами міських лікарів з приватною практикою. Я зараз поясню вам, пані, чому, — він відкинувся на спинку крісла. Простягнув перед собою ноги, зручно сперся на поруччя і, пахкнувши димом, на мить уявив себе ще в ролі конкурента в домі Річинських, коли його слово сприймалося з такою побожною увагою, а кожна його мисль зростала, до аксіоми.

— Якщо на селі, прошу панства, буде безплатний лікар, то наш вуйко звертатиметься забездурно до лікаря частіше, аніж тепер, коли треба за пораду платити гроші та ще й транспортувати хворого до міста. Це раз. По-друге, кооперативний лікар у серйозніших випадках сам не візьметься вирішувати, а пошле хворого до лікаря у місто. По-третє, такий безплатний лікар — це перший борець з знахарями і бабками.

— Добре, але Нестор, стрийко Нестор каже, що коли на селі заведеться гігієна, то зменшаться і хвороби.

— Так, Орисенько, захворювання зменшаться, але страх перед ними подвоїться. Тепер найстрашніше не те, що мужик не лікується, але що він взагалі у своїй несвідомості не боїться хвороб. Що йому говорити про небезпеку стовбняка, коли він свіжу рану присипає порохом?

Я згоден, що гігієна знизить процент захворювань, але це не повинно б ударити по кишені нас, міських лікарів. Бо, скажім, коли по селах пануватиме бруд, воші, санітарна темнота і внаслідок цього поширюватимуться різні хвороби, то такий малосвідомий дядько однаково звернеться до міського лікаря або — що ще гірше — привезе тобі хворого в такому стані, що стараєшся чимскоріш випхати його з кабінету, аби тільки не вмер на твоїй території. Хто його знає, що практика покаже. У всякому разі, недобре пахне сама назва «кооперативи здоров'я». Може, ще переіменують на «артілі здоров'я», то буде зовсім у більшовицькому дусі!

— А ти мовчиш, — зітхнула Катерина, — знаєш, що недобре, а мовчиш…

— Мовчу ще й тому, що мені, як лікареві-українцеві, не пасує виступати проти такого почину. Могли б такий виступ у газеті розцінити як антипатріотичний. Побачимо, що з цього вийде. А поки що, жінко, дай нам з Орисею напитися чогось… здається, в тебе ще десь є трохи коньячку.

Катерина без великого ентузіазму почала накривати стіл. Безбородько налив коньяку Орисі і собі, а перед Катериною поставив символічно, з огляду на її стан, порожній келишок.

Ілаковичка перехилила келишок і підставила ще.

— Файно п'єш, — похвалив Безбородько.

— А що мені інше залишається?

Ні Катерина, ні Філько не допитувалися, що розуміла жінка Славка під тією загадковою фразою.

Зрештою, їх цікавило інше:

— Добре ти кажеш, Орисю, що кооперативний лікар у серйозних випадках направлятиме хворого до міського лікаря. Так, але у Нашому, скажім, є багато лікарів. До котрого саме? В цьому питанні — це основне: до кого саме?

— Нарешті, — вигукнула Орися, ляснувши своєю долонею по пухкенькій руці господаря дому, — ти розумієш, про що йдеться. Кооперативний лікар відішле серйозного хворого до… свого партаймана! А до якої партії, — спитала Катерини, начеб Безбородька взагалі не було поміж ними, — належить твій чоловік?

Катерина розгубилася. Про все подумала, все передбачила, а те, щоб у цей непевний час приділити чоловіка до якоїсь надійної політичної партії, випало з її поля зору.

Донедавна єдиною партією, яка могла дати Фількові не лише пацієнтів, але й депутатський мандат, було УНДО. На жаль, останнім часом щораз частіше чути голоси обурення проти угодницької політики УНДО. А якщо не УНДО, то куди притулитись Фількові? Славкова жінка має рацію, що в наш час безпартійна людина приречена на соціальну самотність, а для лікаря з приватною практикою — це крах у всіх відношеннях.

• Предыдущая
• 61/122
• Следующая