Выбери любимый жанр

Золотий Ра - Білик Іван Іванович - Страница 45


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

45

Хатмасатав повернувся на рідну землю ще в золотих кайданах, але в Мемфісі перський цар сказав йому:

— Я взяв до гарему свого онучок обох єгипетських фараонів — Апрія і Аб-мосе. Про таку славу не мріяв навіть мій великий батько. Ти підбив мене на цю щасливу війну, тож я хочу тепер і тебе ощасливити. Знімаю з тебе твої золоті кайдани й дарую їх тобі.

Кайдани важили більш як півталанту. Свого часу Кір звелів переплавити все подароване єгипетському знахареві золото й зробити з нього кайдани для рук і ніг, тепер же Хатмасатав несподівано ставав дуже багатою людиною. Міг би запросто купити великий маєток із сотнею рабів.

Але зараз його думки блукали далеко. Кинувши свої золоті кайдани в заплічний мішок, Хатмасатав побіг тісними вуличками Мемфіса до свого виплеканого в мріях дому. Під час битви в місті згоріло багато хоромів та бідняцьких осель, та Хатмасатав біг і біг далі, аж біля Південної брами став як стій.

Дім його згорів разом з іншими навколишніми будинками. На згарищі сиділа почіпки замурзана сажею жінка. Вона підвела голову на Хатмасатава й сказала:

— Я твоя дружина Саті. А це ось наші сини. Не маю чим перевезти їх на той бік Нілу в Місто мертвих. Вони самі пішли боронити Мемфіс від перського царя, в один день усі троє й загинули...

Саті глянула на мертвих юнаків, а тоді знову підвела очі на їхнього батька:

— Ти мене й досі не впізнаєш?..

Не відповівши своїй забутій дружині, Хатмасатав бездумно потяг ноги туди, де за навстіж розчиненою брамою прибував каламутно-жовтий Ніл.

Через три місяці, коли священна ріка повернулася в свої береги, селяни виорали з товщі родючого мулу незнайомого чоловіка. В його міцно припасованій до спини торбі було щось дуже важке. Орачі розсупонили ту лляну торбу й знайшли там товстелезні золоті кайдани. Певно, те золото й потягло його на дно.

Шалений син Куруша

Колишній лідійський цар Крез дививсь у вузеньке віконечко й розмовляв сам із собою. Ця звичка виробилася в нього вже давно, ще як загинув Куруш і перським царем став його старший виплодок.

— У таке віконечко не вилізе й дитина, не те що дорослий чоловік, а вони приставили до моїх дверей ще й сторожа, — потихеньку бурчав колишній лідійський цар, який уже понад двадцять років перебував у перському полоні. Іноді він підвищував голос і говорив у вузький чотирикутник важких кованих дверей, — тоді з того боку озивався хрипкий голос немолодого сторожа. Хоча здебільшого доводилося бурчати собі під ніс. В'язень майже не ображався, за роки рабства він уже до всього звик, тим більше після смерті Куруша.

— Бо це хіба цар? — Крез обурювався не сторожем, а теперішнім перським царем, завдяки якому опинився в цій в'язниці. — Коли я був царем, то прислухався до думки своїх радників, — мовив він, а потім замислився й довго не озивався. Не все й тоді було так, як би йому хотілося зараз, далеко не все. Казав мені мій вірний скарбничий Санданіс не починати війни з персами, — вже мовчки подумав Крез, — а я таки його не послухав. Розумний був чоловік. Досі вже відійшов у царство тіней... Але Крезові не хотілося бодай у чомусь бути схожим на молодого перського царя Камбіса, тому він глянув на двері в'язниці й уже голосно промовив:

— За що мене вкинуто до цієї кам'яної клітки? Хіба я його напутив на лихе? Я лише сказав Камбісові, що він п'є забагато вина, а кому з-поміж смертних вино додавало розуму? Он є в греків козлоногий бог Пан, той справді ніколи не просихає від хмільного, але чи хто коли звертався по мудру пораду до того вічно п'яного божка? Отож вино не додає розуму навіть безсмертним. Пан може тільки нагнати в лісі жаху на корів та овець, греки ще й слово таке вигадали: «паніка». А по розум вони звертаються до тверезих богів. Що поганого нараяв я Камбісові? Чого ж мовчиш?

З-за дверей почувся невдоволений голос:

— Краще й ти помовч. Бо як Камбіс довідається, що ти живий...

— Він ще тебе й винагородить! — запевнив сторожа Крез.

Але той не відгукнувся.

Крез добре знав: молодому недосвідченому цареві без його порад не обійтися. Креза високо цінував ще Куруш, хоча сам був розважливий і мудрий. Куруш сказав колись: «Якби і в мого сина був такий порадник, як ти, я був би спокійний за сина». А сьогодні мова зайшла була саме про це. Молодий цар Камбіс був зранку напідпитку, він тицяв пальцем у своїх радників і в кожного питав:

— Що говорять про мене серед простого люду?

Віштаспа одказав:

— Мають тебе за доблесного воя.

Чашник Прексасп відповів ще красивіше, низько схилившись перед царем:

— Тебе мають за найсправедливішого в світі правителя!

Віштаспин брат удруге Гаубарува підійшов до Камбіса ближче за всіх.

— Ти перевершив славою свого батька, — мовив він, — бо Великий Куруш володів лише країнами по той бік пустелі, а ти володієш і по цей бік: ти завоював гордий Єгипет!

На знак згоди зі словами своїх царедворців Камбіс прикладався до ритона з вином.

Нарешті черга дійшла до Креза, але колишній лідійський цар чомусь не поспішав.

— А що ти чув про мене серед народу? — нагадав йому Камбіс.

— Я серед народу не буваю, — відповів старий. — Я твій невільник і живу в клітці.

Цар осягнув світлицю рукою й сказав:

— Ці люди також не бувають, а проте відають думку народу про свого царя. — Він замислився й повернув на інше: — А зміг би ти звеличити мене краще, ніж оці?

Крез на мить повагався й кивнув головою:

— Авжеж!

Радники зашепотілись між собою, а цар спитав:

— Ти вважаєш мене величнішим за мого батька Куруша?

Крез посміхнувся:

— Ні!

В світлиці, заставленій кумирами єгипетських богів, повисла моторошна тиша.

— Кажеш — ні?

— Ти не досяг слави свого батька, — зухвало глянув на перського володаря раб Крез, а коли напруження в світлиці стало нестерпним, він звів руки догори й надміру врочистим голосом промовив: — Бо не маєш такого сина, якого породив нам Куруш!

Очі в радників заздро спалахнули: цей лідієць завжди виставляв себе в царевих очах! Цар Камбіс теж благодушно всміхався, — ніхто з-поміж царських радників не спроможний був на таку витончену хвалу, та коли очі в Камбіса почали затягатися холодним туманом, лідійський раб збагнув, що перебрав міру. Камбіс почав густо червоніти. Це було знаком того, що наступної хвилини цар міг схопитися за лук або сокиру, що завжди лежали в нього з правої руки.

— Про якого сина мого батька ти говориш?

— Про нашого царя, — сказав Крез.

Обличчя царя потроху проясніло, й Крез полегшено зітхнув. Поряд із Курушевим сином Камбісом кожен почував себе над чорною прірвою.

«Того разу смерть обминула мене, — подумав Крез уже тепер, у в'язниці, — але який демон знову сіпнув мене тоді за язик!..»

Цар Камбіс тоді посміхнувся:

— А що ти ще скажеш про вашого царя?

Він і досі дивився на Креза підозріливо, не міг пробачити йому тих двозначних слів, які спочатку завели були його в оману.

Якісь демони справді сіпали старого за язик, тож, знехтувавши небезпеку, Крез лукаво примружив очі й з умисною таємничістю проказав:

— Дозволь повідомити це тобі завтра, великий Царю царів!

І, звичайно, досяг свого. Камбіс почав заводитися:

— Якщо не скажеш цю ж мить, звелю відтяти тобі твою рабську голову!

Він поки що не багровів, але терпець його міг швидко ввірватися, тоді порятунку вже не було б.

«І чого я тоді не змовчав, — подумав тепер Крез. — Видно, став старий і вже не вмію себе стримувати».

— А що ж ти сьогодні такого наробив? — раптом озвався з-за дверей сторож, наче перехопивши Крезові думки.

— Відкрив Камбісові трохи правди, — зітхнув Крез. — Бо якщо царям тільки лестити... — Він повагався й таки доказав, бо це стосувалось і його загарбаної персами країни: —... то з того виходить великий пшик.

— Що ж ти там ляпнув найяснішому?

— Твоєму «найяснішому» я сказав: «Сердься чи не сердься, але ти п'єш забагато грецького вина!»

45
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело