Северин Наливайко - Сорока Юрій В. - Страница 5
- Предыдущая
- 5/15
- Следующая
— Гей, а хто там?! В панів–запорожців коней прийняти, доглянути! Ще діставайте з погребів меди–горілки! Ставте казани на вогонь, накривайте столи, щоб тріщали! Бенкетувати будемо! Пити–гуляти будемо! Бо ж пан–отаман, славний Лобода до мене в гості завітав!
Козаки, що юрмилися перед ґанком, не примусили прохати себе двічі. Очевидно заклики такого роду були серед оточення Наливайка досить частим і бажаним явищем, тож вже за хвилину задзвонили ключі біля важких замків на льохах і коморах, загуркотіли дубові діжі з напоями, які козаки викочували на світ божий. А до колодязя вже бігли молодики з відрами, дебелий кашовар роздмухував вогонь під великим мідним казаном. Кілька гультіпак тягли, готуючись зарізати, кабанчика, який відчайдушно верещав. I все швидко, весело, з жартами. Напої розливали по карафам, суліям і кунганам, жінки скубали півнів і каплунів… Приготування до бенкету проходили так швидко та злагоджено, що Лобода не стримався протягти своє одвічне «важно!».
— Соколи, — сміявся Наливайко, — соколята! Ох не люблять випити! Та й попоїсти не люблять, що там Бога гнівити!
Він повернувся до запорожця і враз став серйозним. Поглядом уважних очей заглянув у його закрите маскою байдужності обличчя.
— Що ж, пане Григорію, прошу до світлиці. Хай не прогнівляться козаки, але нам накриють окремо, щоб ти міг мені оповісти, з чим завітав, та присуд товариства повідати.
Лобода, а слідом за ним Северин, піднялися вузькими кам'яними сходами і, попетлявши трохи коридорами, до яких надходило надто мало світла, а у повітрі відчувався сильний запах цвілі, зайшли до просторої світлиці, де на них очікували два зручних фотелі, а двоє прудконогих дівок–служниць поспіхом носили на стіл.
Запорожець огледів кімнату. Вбрана вона була дуже просто — окрім столу і крісел вкрита кожухом постіль, широка лава під вікном і просте дерев'яне цебро з водою поблизу дверей. На стіні над постіллю невеликий перський килимок, на якому висіли шабля, пара пістолетів і татарський лук з сагайдаком, повним стріл. У кутку, під біленою стелею, ікони Святої Трійці й Божої Матері.
Скоро стіл був укритий горою страв та напоїв і козаки підняли чарки.
— За що ж вип’ємо? — запитав Лобода.
— А вип'ємо, товаришу мій дорогий, — подивився в очі запорожцеві Северин, — за те, щоб між нами не було ворожнечі і розбрату. Нехай у минулому залишаться ті часи, коли ми мусили стати ворогами, а попереду нас очікують лише спільна боротьба з лядським племенем. Бо діло, яке розпочинаємо, велике і трудне, а успіху в ньому ми зможемо досягнути лише разом і ніколи поодинці.
Лобода на знак згоди схилив голову. І хоч він не прохопився жодним словом, Северин бачив — йому подобається почуте і він підтримає те, про що Наливайко мав йому розповісти. Що лишень думають про це братчики?
Мовчки випили і взялися до страв. Запорожець із задоволенням помітив, що страви подано так, як заведено на Січі — без непотрібних витребеньків, але разом з тим ситно і смачно. Прості глиняні полумиски і дерев'яні тарелі, олов'яні ложки і чарки, а на цьому посуді приготовано прості, але поживні страви: смаженина, щерба, гречаники з салом, вареники і смажені в сметані коропи. Навіть тим, як було подано обід, колишній пахолок князя Острозького намагався довести, що він є заодно з запорожцями, такий, як вони, один з них.
Час проходив неспішно і з подвір'я за вікном чулися веселі пісні, музики, крики підпитого козацтва, а Северин ніяк не міг розпочати розмови, яка його так цікавила. Було випито по другій чарці, третій. Розмова точилася на сторонні теми, тож Наливайко, врешті, відчувши, що Лобода, за своїм звичаєм, з ним бавиться, теж почав поважно розмірковувати про переговори з німецьким цісарем Рудольфом, про майбутню війну з турками. Про недавні події у Молдові, під час яких собака Аарон, порушивши домовленість з козаками, напав на них під час повернення з походу на Кілію і Тягин, внаслідок чого Северин втратив чотири тисячі турецького ясиру і більшу частину іншої здобичі.
Нарешті Лобода запалив люльку і, відкинувшись на високу спинку фотелю, уважно подивився на Наливайка.
— Маю до тебе, Северине, звістку від кошового отамана і всього низового товариства.
Наливайко витримав погляд.
— Я готовий вислухати присуд братчиків, пане Григорію.
Запорожець схилив голову.
— Лист колишнього сотника надвірного війська князів Острозьких Северина Наливайка було читано в козацькому колі. Визнано, що провина його велика позаяк він здійняв руку на своїх братів–козаків під час повстання отамана Кшиштофа Косинського. Пролив християнську кров, що за звичаєм запорізьким і законом Божим є смертним гріхом, тож карається смертю за першим, і вічним прокляття за другим. Але ми вивчили і доводи, які пан сотник привів на свій захист, і маємо думку, що вони достойні уваги. Те що він знаходився на службі у київського воєводи князя Острозького ще до війни з козаками, в деякій мірі виправдовує дії пана сотника і громада погоджується, що, будучи людиною у якої є свій гонор, він не міг полишити князя у таку важку для нього хвилину, а був змушений виконувати його накази. Тепер низове лицарство не має підстав підозрювати пана сотника у ворожнечі до себе і погоджується забути минулі негаразди заради майбутніх лицарських справ для України і козацького війська потрібних. Щодо пропозиції пана сотника самому прибути на Низ і віддати свою шаблю для вчинення над ним кари, громада дає таку відповідь: ворота Січі завжди відкриті для людей лицарських, а шаблю свою нехай пан Наливайко залишить собі і міцно тримає її на погибель ворогам віри православної і звичаїв козацьких. Тож Низове військо згодне відрядити охочекомонних козаків на діло, яке пропонує пан сотник супроти ляхів і вважає його своїм побратимом. Окрема дяка висунута панові отаману за півтори тисячі коней, які він, користуючись, без сумніву, благородними мотивами, дарує товариству.
Лобода уважно дивився в очі Наливайкові, щоб побачити як він відреагує на важливу для себе новину, але вираз обличчя отамана був кам'яним.
— Отже кіш, який стоїть під стінами Брацлава, низове товариство відрядило для нашого спільного діла? — карбуючи кожне слово, запитав Северин.
— Саме так! — гаркнув Лобода і голосно зареготав, аж луна пішла під склепінням старостинського палацу. — А що отамане, ох і піддамо куті меду! Чого мовчиш? Може не радий?
Чи радий він? А хіба це запитання взагалі доречне? Хіба може Северин відповіддю на нього висловити все, що коїлося в нього у душі? Всю ту радість і колосальну полегкість, яку відчув?
— Радий, братику, дуже радий! — вимовив він просто.
Нарешті гора, яка була тягарем для нього протягом довгого часу, відразу впала з плечей, залишаючи можливість діяти. Ще кілька місяців тому відіслав він на Базавлук листа з покаянням перед запорожцями за події річної давності, коли змушений був у лавах польського війська виступити супроти січовиків, які підтримали Косинського. Крім визнання власних провин, Наливайко інформував запорожців про вихід коронного гетьмана з п'ятнадцятьма тисячами війська у передгір’я Карпат, щоб стерегти там татар. Замойський мав на меті перехопити їх, коли ті, переобтяжені здобиччю, будуть повертатися з походу на Угорщину і звернувся до Наливайка з проханням про допомогу. Северин був розумною людиною і не збирався упускати такої нагоди. Адже це був привід не лише заробити"хліба козацького”, а й поновити стосунки з низовим лицарством. І найголовніше — здійснити задум, який він виношував у собі вже багато років, не втаємничуючи в нього навіть найкращих друзів. Тому не погребував зігнути голову перед присудом січової ради, не пожалкував здобичі належної йому після вдалого походу на татар. Він не прогадав. Запорожці дали згоду і він, нарешті, зможе втілити задумане в життя.
— Послухай, Григорію, — нахилився Северин до Лободи і гаряче зашепотів. — Багато що маю тобі сказати. Та спочатку наповнимо келихи добрим медом. А підіймемо їх за нас з тобою, за те, що змогли ми пронести нашу стару дружбу крізь чвари і негаразди. І ще підіймемо їх за славу козацьку і матінку нашу багатостраждальну Україну. Голос його здійнявся і забринів, — нехай надихає нас на майбутню боротьбу за її волю! І, нарешті, вип'ємо за справу, яку я вирішив тобі, братику дорогий, довірити. За її успіх!
- Предыдущая
- 5/15
- Следующая
