Час жити і Час помирати - Ремарк Эрих Мария - Страница 72

• Предыдущая
• 72/78
• Следующая

Він лежав, не підводячи голови над краєм воронки. Бачив, як із правого бліндажа стріляє кулемет. Потім відкрив вогонь і лівий бліндаж. Поки вони стріляють, у нього, Гребера, ще залишається надія. Вони тримали ділянку під перехресним вогнем. Росіян більше не видно було. Очевидно, прорвалася тільки частина їх. «Треба пробратися за бліндаж», — подумав Гребер. Голова у нього боліла, він майже оглух, але мозок працював ясно, чітко, раціонально. В цьому й полягала різниця між бувалим солдатом і новобранцем: новобранець швидко піддавався паніці і частіше гинув. Гребер знав, що, коли росіяни повернуться назад, він зможе вдати із себе мертвого. В грязюці його важко помітити. Та чим ближче він підповзе під прикриттям вогню до бліндажа, тим краще.

Він вибрався з воронки, дістався до іншої і сповз у неї, набравши повен рот води. Потім поліз далі. В наступній воронці лежало двоє мертвих. Він прислухався. Згодом почув вибухи ручних гранат і побачив полум’я поблизу лівого бліндажа. Росіяни прорвалися и там і тепер атакували з обох флангів. Застрочили кулемети. Через деякий час вибухи ручних гранат змовкли, але з бліндажа й далі стріляли. Гребер поповз уперед. Він знав, що росіяни повернуться. Вони шукатимуть солдатів у великих воронках, тому в малих ховатися надійніше. Він знайшов одну і заліг в ній. Почалася злива. Кулеметний вогонь захлинувся. Знову заговорила артилерія. Пряме попадання в бліндаж праворуч. Здавалося, що він злетів у повітря. Нарешті засірів мокрий ранок.

Але ще до світанку Греберу вдалося вийти до своїх. За розбитим танком він побачив Зауера і двох новобранців. У Зауера з носа йшла кров — зовсім близько вибухнула граната. В одного з новобранців був розпоротий живіт, нутрощі вивалились, рану заливав дощ. Ні в кого не було бинта для перев’язки. Та це й не мало сенсу. Чим швидше він помре, тим краще. У другого новобранця була переламана нога. Він упав у воронку. Хтозна як він у цьому рідкому баговинні примудрився зламати ногу. У спаленому танку, в який влучив снаряд, виднілися обвуглені тіла екіпажу. Один до пояса висунувся з люка. Одна половина його обличчя обгоріла, друга спухла, стала червоно-фіолетовою, і шкіра на ній лопнула. Зуби були білі, немов гашене вапно.

До них пробрався зв’язковий з лівого бліндажа.

— Збір — біля бункера, — прохрипів він. — Є там ще хто-небудь у воронках?

— Уявлення не маю. А санітарів хіба немає?

— Всі вбиті або поранені.

Зв’язковий поповз далі.

— Ми пришлемо до тебе санітара, — сказав Гребер новобранцеві, в живіт якого лився дощ. — Або дістанемо бинти. Ми повернемось.

Новобранець не відповів. Він лежав у глині, стиснувши бліді губи, і, здавався зовсім маленьким.

— Ми не донесемо тебе на плащ-наметі,— сказав Гребер другому, з переламаною ногою. — Та ще по цій грязюці. Обіприся на нас і спробуй доскакати на одній нозі.

Вони взяли його з обох боків і пошкандибали від воронки до воронки. Йшли довго. Новобранець стогнав, коли доводилося кидатися на землю. Ногу зовсім вивернуло вбік. Він не міг іти далі. Вони залишили його за уламками кам’яної стіни неподалік від бліндажа, а каску його поклали на стіну, щоб пораненого підібрали санітари. Поруч лежало двоє росіян: в одного не було голови, другий упав долілиць, і глина під ним була червона.

Вони бачили ще багато росіян. Потім пішли підряд трупи німців. Рае був поранений. Його ліву руку сяк-так перев’язали. Троє тяжкопоранених лежали на дощі, накриті плащ-наметами. Перев’язувати більше не було чим. Десь через годину прилетів «юнкерс» і скинув кілька пакетів. Вони впали надто далеко, до росіян.

Підійшло ще семеро. Інші збиралися біля правого бліндажа. Лейтенант Мас загинув. Командування перейняв на себе фельдфебель Райнеке. Патронів майже не було. Міномети були розбиті. Але два станкових і два ручних кулемети вціліли.

Пробилося до них ще десять чоловік із штрафної роти. Вони принесли боєприпаси, консерви, забрали поранених. У них були ноші. Відійшовши метрів сто, двоє відразу злетіли в повітря. Через артилерійський вогонь будь-який зв’язок майже до полудня налагодити не вдавалося.

Ополудні дощ перестав. Виглянуло сонце. Зразу ж стало жарко. Грязюка вкрилася кіркою.

— Вони кинуть на нас легкі танки, — сказав Рае. — Прокляття, де поділися протитанкові гармати? Адже ж вони мають десь бути, без них нам кінець!

Вогонь припинився. Надвечір прилетів ще один транспортний «юнкерс». Його супроводжували «месершміти». З’явилися російські штурмовики й атакували їх. Двох штурмовиків збили. Потім упали два «месершміти». «Юнкерс» не зміг пробитися. Він скинув свій вантаж за лінією фронту. «Месершміти» вели бій далі; вони мали більшу швидкість, ніж літаки росіян, але цих було втричі більше. Німецьким літакам довелося повернути назад.

На другий день почали розкладатися трупи. Гребер сидів у бліндажі. Їх залишилося всього двадцять двоє. Приблизно стільки ж Райнеке зібрав на другому фланзі. Інші були вбиті або поранені. А спочатку їх було сто двадцять. Гребер сидів і чистив свою гвинтівку. Вся вона була в грязюці. Він ні про що не думав. Він став машиною. Він більше не пам’ятав минулого. Він лише сидів і чекав, дрімав і прокидався, і був готовий оборонятися.

Танки з’явилися наступного ранку. Цілу ніч артилерія, міномети і кулемети обстрілювали лінію фронту. Телефонний зв’язок кілька разів відновляли, але він відразу ж знову переривався. Підкріплення, які їм обіцяли, не могли пробитися. Німецька артилерія була слабка. Російський вогонь був смертельний. У бліндаж влучало ще двічі, але він витримав. Це, власне, був уже не бліндаж, а шматок бетону, який хилився з боку на бік посеред багна, немов корабель під час шторму. Півдюжини снарядів, що впали поруч, вибили його з землі. Після кожного вибуху всі, хто в ньому засів, валилися на стіни.

Гребер ніяк не міг перев’язати собі плече, зачеплене кулею. Він десь знайшов у флязі трохи коньяку і вилив його на рану. Бліндаж і далі розгойдувався і гудів, але це був уже не корабель, що попав у шторм, а підводний човен, який повз по дну з пошкодженими двигунами. Не існувало більше й часу, його теж розстріляли. Всі причаїлися в темряві й чекали. І не було більше міста в Німеччині, в якому він побував два тижні тому. Не було ніякої відпустки. Ніякої Елізабет. Все це йому лише примарилося в лихоманці між життям і смертю — півгодини жахливого сну, в якому знялася й погасла ракета. Існував тільки бліндаж.

Російські легкі танки прорвали оборону. За ними йшла піхота. Рота пропустила танки і взяла піхоту під перехресний вогонь. Гарячі дула кулеметів обпікали руки. Люди стріляли далі. Російська артилерія їм більше не загрожувала. Два танки розвернулися, підійшли ближче й відкрили вогонь. Їм було легко, вони не зустріли опору. Кулемети були безсилі перед танками. Тоді почали цілитися в оглядові щілини, але влучити в них можна було тільки випадково. Танки вийшли з-під обстрілу і стріляли далі. Бліндаж здригався, летіли уламки бетону.

— Ручні гранати! — гукнув Райнеке. Він узяв в’язку гранат, закинув їх за плече і поповз до виходу. Після одного із залпів виліз надвір і сховався за бліндажем.

— Обом кулеметам стріляти по танках! — скомандував Рае. Вони спробували прикрити Райнеке, який хотів збоку підповзти до танків і в’язкою гранат підірвати гусениці. Це була майже безнадійна справа. Росіяни відкрили кулеметний вогонь.

Через деякий час один з танків замовк. Але вибуху ніхто не чув.

— Ми таки його накрили! — вигукнув Іммерман.

Танк більше не стріляв. Кулемети почали обстрілювати другий танк, який відразу розвернувся і зник.

— Прорвалося шість танків, — закричав Рае. — Вони ще вернуться. Перехресний вогонь з усіх кулеметів! Треба затримати піхоту.

— А де Райнеке? — спитав Іммерман, коли вони знову трохи отямились. Ніхто не знав. Райнеке не вернувся.

Вони протрималися до вечора. Бліндажі поступово перемелювались, але обидва ще вели вогонь, щоправда, слабший. Боєприпасів залишалося все менше. Солдати їли консерви і запивали водою з воронок. Гіршману прострелило руку.

• Предыдущая
• 72/78
• Следующая