За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії - Коваль Роман Миколайович - Страница 33
- Предыдущая
- 33/42
- Следующая
У с. Мокляки зайшов до священика – так радив Новицький. Священик мав проконсультувати, де краще перейти кордон. Панотець пояснив, що шлях, яким раніше ходив Новицький, став небезпечний, бо його уподобали спекулянти, а відтак червоні прикордонники на цей маршрут звернули увагу. Священик сказав, що безпечніше можна перейти кордон у районі Звягеля (Новограда-Волинського) неподалік Житомирського шосе.
У зазначеному районі проти ночі 17 вересня 1921 р. Карін і перестрибнув совєтський кордон. Підійшовши до польського патруля, сказав, що є “вивядовець Штабу Генерального у Львові”. Прикордонники одразу виявили йому військову пошану, а вранці з ескортом відвезли в Корець до польського старшини на цукровий завод. А той скерував “вивядовця” до жандармерії, комісар якої відправив Каріна з провідником у Рівне на контрольну станицю, а звідти вже до контррозвідки (експозитури), що на Шосейній вулиці, буд. 158.
Весь цей шлях Каріну довелося пройти і проїхати у компанії польського розвідника “з території Совукраины”, що перейшов кордон тієї ж ночі й у тому ж місці, що і Карін. На “пляцувці” у Рівному Карін зустрівся також із Віктором Янишевським, жителем с. Дубичі, що біля Житомира, дядько якого Сидір Свідерський (мешканець того ж села) організував у своєму районі мережу інформаторів. Двічі на місяць Сидір Свідерський посилав за кордон у Генеральний штаб кур’єра. Про все це Віктор Янишевський довірливо розповів – людині, яку бачив вперше в житті.
“Наша балакучість, сердечність, сентименталізм безмежні, – писав у своїх спогадах один з найкращих конспіраторів повстанський отаман Яків Гальчевський. – Мало знаній людині ми все про себе розкажемо... У нашім бездержавнім життю ми стали надзвичай неповажні й навіть небезпечні, бо не вміємо держати таємниць і бути конспіративними. Це явище загальне. Чужій розвідці в нашій майбутній державі було б найлегше працювати. Нас таємниця службова аж палить, поки ми нею не поділимося з приятелем, із жінкою, особливо коханою дівчиною. Це невміння дотримувати таємниць було причиною під совітською окупацією, що жадна поважніша повстанчо-революційна організація не могла довго діяти й була знана чекістам в Україні...”
У Рівному, в експозитурі, Черненко-Карін-Даниленко заповнив анкету. Питання в ній були конкретні: “1. Ім’я, по батькові, прізвище. 2. Родом відкіля. 3. Де живе в даний час. 4. Ранг (козак чи старшина). 5. Якої частини. 6. Відкіля і від кого присланий. 7. Під яким номером. 8. Де перейшов границю. 9. По яких документах їхав. 10. Чи не було яких сутичок у дорозі. 11. З якою метою прибув. 12. Скільки грошей одержав на дорогу”.
Потім начальник експозитури український старшина Девицький вислухав доповідь посланця Єлисаветградського повстанкому... Карін у звіті описав його: “Росту високого, красень, ставний, обличчя кругле, голене, бліде, ніс прямий, тупий, шатен, волосся нагору, очі карі, погляд спокійний (в окулярах)”. Інший старшина експозитури, Хроневич, мав близько 30 років, “був середнього зросту, широкоплечий, обличчя (мав) довгасте, ніс прямий, гострий, погляд запитальний, очі карі, обличчя широке, червоне, губи тонкі, стиснуті, волосся шатена, тверде, без зачіски...” Курив із товстого вишневого мундштука.
До розмови прислухалася й поручник панна Кудельська – жінка “років 26-ти, низенька, блондинка, обличчя довгасте, бліде, очі великі, блакитні, погляд пронизливий, перенісся тонке, ніс товстий, зачіска з проділом на ліву сторону, волосся м’яке, стрижене”.
Всі старшини були одягнені в костюми англійського зеленого сукна з погонами. Прізвища інших співробітників чекіст не запам’ятав.
У Рівному, в контррозвідці, Карін довідався, що генерал-хорунжий Нельговський на чолі загону в півсотні старшин, добре озброєних, має переправитися у Україну в район Коростеня. У випадку повстання проти більшовиків загін мав об’єднати “все повстанство в цьому районі”.
Переходити кордон Нельговський збирався через Сторожів, де у вчителя Петра Адамовича зберігалися запаси вибухових речовин і зброї. Зі Сторожева Нельговський планував йти на село Цвілі. Всю цю інформацію Каріну вибалакали ті, хто мав бути найбільш обачним.
У Рівному Василь Нельговський очікував провідника від Звягельського повстанського комітету, керівні осередки якого знаходилися в Ємільчині та Мокляках. Ним виявився житель с. Мокляки Стах, помічник начальника 9-го району сотника Ярощука. І зі Стахом зустрівся Карін. Той був високого зросту, “блондин, ніс гострий, довгий, із горбочком, вуса білі, великі, губи надуті, погляд безглуздий”...
Нарешті єлисаветградський чекіст отримав документи на проїзд до Львова. Виїхав о 23 годині разом з Віктором Янишевським і польським розвідником. У дорозі за ними встановили стеження. Жандарми навіть затримали повію, з якою випадково розбалакався Карін.
У Львові Сергій Даниленко одразу пішов до Польського генерального штабу, що розміщався на Підзамчі в колишньому санаторії “Кисельки”. Тут у кількох кімнатах багатіли мріями старшини повстансько-партизанського штабу. Та спочатку Каріна відіслали в експозитуру на вулицю Полянського, буд. 1 (проти парку Келінського) до капітана Галайди. Карін так змалював Галайду: “Середнього росту, худий, голений блондин, кирпатий, рябий, сині штани, сіра галицька куртка, пальто сіре”. Капітан зареєстрував відвідувача і запропонував заповнити анкету – таку ж саму, як й у Рівному в контррозвідці.
Далі Каріна передали сотнику Голоті (“Високий брюнет, галичанин, років 24, червонощокий, губи тонкі, рум’яні, очі карі, ніс довгий, гострий”). Той вислухав доповідь “єлисаветградського підпільника”, але не поцікавився, відколи посланець став членом організації, яка його послала. Та ще й обмовився, що начальником Уманського повстанського району є (Петро) Дерещук.
Після цього Сергія Каріна прийняв керівник агентурної секції ППШ сотник Михайло Михайлик (“середнього росту, худий, брюнет, голений, симпатичне обличчя, років 29”). Вислухавши доповідь, Михайлик запитав про чисельність людей, зброї, з ким налагоджено зв’язок. Розпитував також про політику комуністів, економічний стан країни і Красної армії, її обмундирування, де розташовані військові частини, який настрій у червоноармійців. Допитувався про роботу в совєтських установах: які ставки, який пайок, яке ставлення до начальства. Запитав: “Чи зможемо цього разу перемогти комуністів?”
Після цієї розмови Сергія відправили в Генеральний штаб на Кисельки до Юрка Тютюнника. Генерал-хорунжий прийняв посланця “у присутності цілої президії”... Тютюнника Карін запам’ятав таким: “Повний, очі чорні, середнього зросту, смаглявий, при електричному світлі погляд гострий, кілька тижнів не голився, ніс прямий, років близько 40 (насправді тридцять. – Ред.)”.
Начальника дефензиви полковника Митрофана Очеретька чекіст змалював так: “Середнього росту, брюнет, років 30, із бородою та вусами, погляд приємний, добрий, одягнений у синій костюм, у жовті канти, у чоботях”.
Сотник Заярний (до слова сказати, також сексот ЧК, про що напевно Карін не знав) справив на посланця отамана Новицького негативне враження (“зросту низького, обличчя надуте, незадоволені сірі очі, повний, кульгав на одну ногу, праву, голений, років 25”).
Значно симпатичнішим виявився генерал-хорунжий Василь Нельговський: “Середнього зросту, ставний, у чорному костюмі, френч відкритий, біла сорочка з краваткою, шатен, голений, вуса англійські, очі темно-сірі, ніс прямий, вираз обличчя симпатичний, років близько 45”.
Було тут і чимало інших осіб, серед яких Карін знав тільки Михайла Михайлика, бо напередодні вже бачився з ним. Цьому товариству посланець Єлисаветградського повстанкому і зробив детальну доповідь. Потім почалося обговорення. Каріна здивувало, що в його присутності “відкрито говорили про отамана Новицького як про боягуза” та людину, на яку не варто покладатися.
Далі чекіст почув критичні зауваги на адресу уряду УНР...
“Довідавшись, що я студент, – згадував він, – мені було поставлено кілька питань про погляди на роботу ЧК, про настрій селян, про настрій і психологію підпільних працівників, як на них впливає розкриття підпільних організацій у Києві, чи не убиває це енергію і, взагалі, чи є надія на переворот власними силами...”
- Предыдущая
- 33/42
- Следующая
