Выбери любимый жанр

Танці шайтана - Логвин Юрий - Страница 31


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

31

Омелько широкими розмахами кроків заїхав за високі і розлогі кущі рясної шипшини.

Малий просто із сідла оббирав здоровенні багряні ягоди. І кидав їх у торбу з морквою. На малому аж дві торби висіло. перетинались на сірій свиті. — Ну що — покріпимось? Бо таганувати ніяк не вийде. Дим зараз далеко чути. У зелені, як ото влітку, він не розійдеться, а вільно попливе між стовбурами… А головне — зараз скрізь за нами слід тягнеться! Просто плюнеш — і вже видно твій слід! Сніг — радість, як ти ловиш! Сніг — страшна біда, як тебе ловлять!.. Кинь мені пиріжка, щоб я до коня не підходив.

— А чого. Батьку?! Ну скажіть мені таємницю!..

— Якби ти був дурненький, я 6 тобі сказав. Але ти, як добре помізкуєш, сам розгадаєш таємницю. Спробуй сам упоратись — ти ж мій син!

Омелько зловив пиріжок з маком і задоволено захитав головою.

— Добрий пиріжок! А мак же смачний! Не мак, а щирий тобі мед. Спасибі Парасці — догодила козакові!..

Ще з'їли по два добрих пиріжки. А що води та узвару не було, то пресмачні пироги заїли снігом!..

Омелько сперся на ліщинові палиці і прочовгав по черзі лижами по снігу. Чи добре ковзаються, чи не налипає сніг? Та, дякувати долі, не налипав на полози.

Омелько підняв послинений палець. І зразу визначив північнозахідний вітерець.

— Батьку, я що маю діяти?

— Головне — дивись на дорогу і прямуй за мною. Та не дуже гони коня!

Кінь може послизнутись, хоч у нього і чотири ноги, і, не дай Боже, впасти. І тебе може поранити і сам повередитись… А тепер, як ото казали московські опришники: «Гойда! Да гойда!» Батько Омелько сильно відштовхнувся палицями, нахилився уперед. І пішов, пішов широченними кроками ковзати по снігу.

Малий напружився, вичекав час і пустив Лиска риссю. Легенький, але їдучий вітерець почав все сильніше повівати в спину.

І Лиско зразу заспокоївся і весело та слухняно виконував усі посили.

Як вони їхали нижнім шляхом, то Омелько показував на відбитки копит, що весь час крутились то до одного краю дороги, то до другого. Показував Омелько на сліди палицями, не обертаючись, щоб не згубити з очей всі нерівності шляху.

Малий зрозумів, що хоче сказати Батько Омелько — цей гадський Василь таки добре забився, бо шарпав коня то в один бік, то в другий. А тікав назад до містечка, під захист валів і гострого паколля.

Так вони і поспішали порожнім шляхом.

Батько Омелько попереду, нахилившись уперед, сильно відштовхуючись палицями, швидко протягуючи лижі.

За ним на добрій відстані дрібною риссю тупотів Лиско. Ось вони спустились плавко між двох здорових гір.

Ось враз вітерець повіяв не в спину, а збоку, а потім і в лице. І зразу ж Лиско шарпонувся, здибився, потім опустився. І вивертаючи морду, козирячи наполоханим оком, пішов якось боком, боком.

— Тримайся, синку! — Закричав Омелько. — Жени повз мене! Попід гору, попід гору!!!

Ледь утримуючи натягнутий повід, малий вивернув коня, пустив обабіч дороги. По глибокому снігу, попід самим крутим урвищем високої засніженої гори.

Кінь шарпався, хрипів, пряв вухами, роздував ніздрі, зі свистом втягуючи і видихаючи повітря.

Омелько спинився з другого боку дороги. Чекав, поки малий виведе коня на шлях понереду нього на пристойну відстань.

Коли це сталось, кінь заспокоївся і пішов короткою риссю. А Омелько погнав за ним на лижах.

Вітер більше не мінявся. І кінь остаточно заспокоївся.

Ось тоді й докумекав малий — чимось Батько таким себе намастив, чого страшно бояться і собаки, і коні. Якесь це чародійське мастило, бо від його запаху он як полохаються коні, і геть дуріють найбільші пси?

Малий обернувся і прокричав:

— Батьку! Я відгадав таємницю — від вас пахне страхом! Ви себе чимось страшним намастили!

— Ай молодець ти в мене, синку! Таки кебета в тебе козацька! А тепер уважно дивись — за горою зразу кущі глоду. Завертай праворуч. Побачиш лижву і по лижві, по лижві!

За горою йшло чисте поле. Тільки праворуч на пагорбах чорнів липовий гай, а за ним вже ховалось далеке село.

Низьке грудневе сонечко ледь пробивалось крізь сіру імлу. Наче й не світило.

Тому Тимко спробував подивитись на сонце. Але в очах у нього зразу запливали зелені й червоні кола.

— Що з тобою? — Десь здалеку донеслось від Омелька.

— Та на сонце подивився! Геть осліп!

— Спини коня! Опусти голову, закрий очі. Перепочинь!

Вони спинились і прислухались.

Тихо. Зовсім тихо.

На мить тишу розбив дрібний сорочий стрекіт. Над ними, весело пурхаючи, пронеслися три довгохвості сороки. І знов настала тиша. Повна тиша короткого грудневого дня. Вони попростували засніженим полем далі, минаючи з правого боку пагорби з липовими гаями.

Вони прямували по неглибокому снігу (тут сніг вітри здували), під яким ховались смарагдові пагони озимини.

Коли раптом по чистому полю з-за низьких кущиків вискочила ціла череда зайців.

— Ой, зайці! Батьку, вони дорогу нам перебігли! Біда нам буде!

— Тіпун тобі на язик! Перехрестись і плюнь через ліве плече!

Вони спинились і споглядали, як один за одним біжить більше дюжини зайців.

А лисиці, яка мала бути там, де зайці, так вони і не побачили.

І чого бігли ті зайці через усе житнє поле, якщо за ними ніхто не гнався?

Отако відкритим полем вони йшли майже до полудня. На невисокому сугорбі Омелько сказав зупинитись.

Сам не підходив, а наказав малому, щоб той спішився. Оглянув коня і розім'яв ноги. І щоб походив — не поморозив ноги. Бо ходаки не чоботи!

Та сам лижі не знімав. Тільки відщібнув шаблю і приторочив до аркебузи, сітки і кармака.

Опустив поли кереї, а потім знов закасав під пояс і перевірив, чи добре тримаються.

Хлопчик, як і перше, не підступаючи, пожбурнув пиріжка Батькові.

3'їли по пиріжку. А Лиска малий пригостив морквою.

— Батьку! Я тільки на мить підійду до вас! Я хочу вам сказати…

— І не руш! Запах на тебе перейде; і твій кінь злякається тебе. Мало тобі, що ці гниди ледь його не звели?!. — Омелько аж скригнув зубами.

Та зразу, миттю опанував себе, дожував пиріжок.

— Ну, синку, по конях! — Зрештою сказав Омелько, злизавши з долоні останні крихти солодкого маку.

І знову вони неквапно, та вперто просувались тихими засніженими полями.

Часом ішли під самими заростями кущів терну. Тоді не стримувалися, спинялися і ласували мороженими медовими ягодами.

Юга на обрії не проходила, а все густішала, розпливалася на все небо.

Стало западати на швидкий грудневий вечір. Золотаве сонце зовсім розчинилось у сірі юзі.

Темніло.

— Нічого не поробиш. Доведеться на якомусь хуторі заночувати. До Млинів далеченько. Десь отут є хутори.

— А ви тут були колись? — Здалеку спитав хлопчик.

— Саме отут — ні. Але в цих краях — не раз. Не мертвись — знайдемо хутір. Тут хуторів — мов груші з торби порозкочувались! Знайдемо!

Почав сіятись сніжок.

Стемніло і враз настала холодна сніжна ніч. Вітер повернув їм у спину.

Тому Омелько й вийшов наперед.

Малий на Лискові за ним. Просувались за вітром і все перегукувались.

Бо хоч і близько йшли, та в темряві.

І раптом наштовхнулись на стіну густих колючих чагарів. Почали шукати прохід в кущах, щоб сховатись від вітру.

І знайшли небавом.

Омелько закричав малому, щоб той заводив коня в затишок і добре прив'язав.

Сам же Омелько нахилився, щось поколупався зі своїми м'якими чоботами, щось попорпався із лижами, ще там щось покамешився та й крикнув у темряву: — Синку! Ти прив'язав Лиска?

І почув крізь шум заметілі розпачливий крик:

— Лиско втік!!! Де ви, Батьку?!!

— Я тут! — Закричав козак. — Іди на мій голос!!!

Отак перегукуючись, вони, натикаючись на кущі, колючись і об терен, і об глод, зрештою, здибались.

Омелько вхопив малого на руки, притис до себе.

— Що, синку, злякався?!

— Ні, не злякався, бо ви тут… Я злякався, як опарину побачив…

Дивлюсь… а нечиста сила так і тягне мене у воду… Так і тягне, так і тягне!..

31

Вы читаете книгу


Логвин Юрий - Танці шайтана Танці шайтана
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело