Перунові стріли - Логвин Юрий - Страница 14
- Предыдущая
- 14/57
- Следующая
Все втратив Рибка - і свій козуб, і свиту, і копчених осетрів. Лишились на ньому штани з очкуром, онучі й ходаки. Хтось позичив йому старе корзно, то він так і ходив у корзні, а без сорочки… Олег же побачив, що кораблі з вогнеметами не подолати. Наказав іти до берега. Бо там для кораблів замілко. Витягли ратники лодії на берег. І варяги свої човни-дракари повитаскували. Як вискочило військо на тверде, то поперло проти греків. Поки Олегові воїни не добігли до греків, ті їх з дуків побивали. Як же добігли один до одного, то почали наші ратники сікти греків мечами, трощити сокирами. Не витримали такої лютої навали! Втікли і зачинились за мурами. І все було точнісінько так, як і в часи пращура Йова: почало військо Олега нищити всі околиці. І палат і маєтків багато воно розбило. Церкви попалило. Найбільше скаженіли варяги, чудини і меря. Певно тому, що тепер Олег не забороняв пити вино. Як вони десь нападали на садибу, то зразу шукали вино і золото. Як знаходили вино і золото, то впивались зразу і побивали господарів, слуг і скотину. Як же не знаходили золота, то не просто вбивали, а катували нелюдськими муками. А потім таки вбивали. Рибка теж першого разу пішов з ними, бо не гадав, що така дурна різанина буде. Рибка повернувся до моря і почав рибу бити і ловити морських раків. А морські раки не мають хвоста і круглі, як миска. І не такі смачні, як наші болотні раки. Побачив це хтось із варязьких стернових і доказав Олегові. Пішли варяги, схопили Рибку і привели до того вовкулаки Олега. «Чого не б’єшся з греками?! Мої люди б’ються, а ти байдикуєш!» Рибка відказує: «Бо в тих греків немає зброї». Олег йому каже: «Якщо ти воїн - іди убивай і грабуй!» Рибка Олегові відказує: «А мені їхнє добро не потрібне. Як підуть греки зі зброєю, я тобі, Правителю, не одного впораю. Бо я найкращий стрілець!» Олег засміявся: «Пустіть цього навіженого! Геть з моїх очей!» І знов пішов Рибка до моря рибалити. Рибка від моря приносить в’язки риби і морських раків та об’їдається своїм половом. А варяги притягають із розбою клумаки всяких лахів і коштовності. І все в крові. Навіть не одмивши, складають кожен у свою скриньку. І хизуються один перед одним грабунком і головосіком. Притягали й корчаги з вином, всякі солодощі і ягоди. Але Рибка пам’ятав повчання діда Йова і не брав того. А в багатьох варягів, і в меря, і в чуді почалась різачка. А ті хто здорові, ті грабують і нищать все по околицях Царгороду. Аж тут одного дня розчиняються брами і вилітають звідтіля залізні вершники. Точнісінько такі, як оповідав старий Йов. Тільки нового в них - довжелезні списи. Та на тих списах мідні рури з тим проклятим грецьким вогнем! Хто був у таборі, сиплють стрілами по залізних вершниках. Тим хоч би що! Підскочили вони до передових варязьких човнів і метнули свій пекельний вогонь. Наче солома пихнули човни. А вершники повернули назад і сховались за мурами. Гвалт! Ревище! Чотири човни варязьких на попіл згоріли. Зібрав Олег своїх стернових і наказав їм виставити вартових біля човнів. Та й усім бути напоготові. Але ніхто ні другого, ні третього дня не виїхав із міста. На четвертий день знов поперла рать на грабунки. Рибки з ними не було. Він ще на світанку виповз із табора і сховався в містку під дорогою. Там ішло сухе русло ручая. І місток був із глиняних труб, а згори камені. В оту трубу Рибка і вліз. Як багато ратників покинули табір, знов із міста вилетіли залізні вершники з вогненними списами. Коли вони проскакали через місток, Рибка висунувся із схованки і послав стрілу в останнього коня. Кінь спочатку біг за гуртом. Далі почав приставати. Перші залізні греки підскочили до лодій. Цього разу, хоч не всі були в таборі, греків добре зустріли. Та забили тільки того вершника, під яким Рибка поранив коня. Коли залізні вершники вертали, Рибка знов витнувся із схованки і ще двох коней поцілив. Поранені коні ледь дошкутильгали до своїх воріт. А Рибку ні греки ні наші ратники не помітили, бо коні зняли пилюку. Та й Рибка тільки на мить виповзав із схованки. Так як приповз він у табір, знов його схопили. Він навіть напитись не встиг. Привели до Олега. «Ти чув, що я казав - хто не йде на грабунок, мусить збройно сторожувати човни! Чув? Чому ти не виконав мій наказ?!!» «Чого ти кричиш, Правителю? Я цілий день сидів у трубі під кам’яним містком. Якби виліз звідтіля, мав би у спині більше грецьких стріл, ніж їжак голок!» «Який такий місток? Що ти вигадав?» «На дорозі до Збройної брами є рівчак від ручая. Через рівчак місток. Під містком труба. Я в неї заліз і звідтілля бив по грецьких конях. Трьох коней поранив. Нехай твої охоронці подивляться - у коня в задній лівій нозі моя стріла». Послав Олег подивитись, чи це правда. Повернувся варяг і каже, що меря вже з’їли коня, а наконечник дійсно був у лівій задній. Олег каже: «Що ти наступного разу утнеш? Іди геть, блазню! З тобою одні клопоти!» - вирік Олег. Ну, Рибка й пішов. Може він тоді піввідра випив. Бо ледь не здурів від спраги. Казав Рибка, що від спраги та спекоти вже під вечір ледь щось тямив. Якби не вогні табору, то не знав би, куди повзти. А Олег тієї ночі не спав. Думу думав у своїм шатрі. Уранці вийшов із шатра лихий і насуплений. Наказав зібрати всіх стернових. І Олег загадав припинити всі грабунки, а робити колеса і вісі. Щоб поставити варязькі човни на колеса. Бо вони легші за лодії. Наказав своїм вовкодавам: «Приведіть мені цього шаленого стрільця». Варяги зразу знайшли Рибку, бо він з берега бив рибу. Привели Рибку перед лице того вовкулаки Олега. Олег відіслав усіх геть і говорить Рибці: «Вночі поповзеш знов у ту трубу. Сиди цілий день. Спостерігай, що на мурах робиться. Які на мурах воїни і які керманичі? У який час багато воїнів на мурах, коли мало?» Рибка тоді питає: «Ти з мене віру знімеш?» «Ти, дурню, певно забув, з ким ти розмовляєш? Іди і роби, як я сказав! Чуєш?!» «Та вже чую», - відказав Рибка і пішов далі добувати рибу. Як наловив, то запік у золі. Наївся від пуза і ліг спати під човном. Спав до вечора, коли вже почали вечерю варити у казанах. Рибка пішов до того човна, де меря сиділи. Пригостив їх печеною рибою. І потихеньку поцупив у них порожній грецький міх. Націдив у міх воду і наче щез. Тільки його і бачили. Що була місяцеві переміна, то Рибка спокійно доповз до своєї схованки. Визирав час від часу. Поруч нічого не видно і нечутно. А в таборі невеликі вогнища наче жевріють і сторожа коло них сидить. Все було довгий час тихо. Коли десь під треті півні почулось Рибці, що біля міських мурів наче якісь голоси. Витнувся він із схованки. Нічого не видно. Але чує, що в його напрямку наближаються тихі кроки. Рибка зразу до рук і лук і стріли. Але ті, що йдуть у темряві, не поспішають. Пройдуть трохи і зупиняться. Певно, що прислухаються. Як, нарешті, дійшли до містка, зовсім спинились. І почали про щось домовлятись між собою. По розмові наче говорять вони, ніби хозари. Бо Рибка не раз бачив на Подолі хозарів і прислухався до їхньої мови. От якби був Птаха, то він би второпав, про що вони гельготять. Бо Птаха вчився хозарської мови. Але не в хозарів, а у в’язня жидовина Гануки, що мордувався в порубі. Стоять ті, ніби хозари, і не йдуть. А Рибці їх не з руки із схованки добре поцілити. Чекає він, коли вони рушать. Аж враз від табору почувся наче крик сичика. І один із тих хозарів відповів теж сичиком. Тоді вони дуже поволі рушили туди, звідки подали знак. Десь кроків за п’ятдесят вони зупинились. Чує Рибка - від табору до них підійшов хтось і заговорив. Рибка витнувся із схованки. І пустив на звук одна за другою три стріли. Чув - спочатку один гепнувся, потім із стогоном упав, а третій, стогнучи, пошкандибав до табору. Прицілився на стогін Рибка і щосили нап’яв лука. Пустив одна за одною дві стріли. Той, третій, закричав несамовито і теж упав. Довго кричав, поки не затих. Рибка, як випустив останню стрілу, зразу до схованки. Після тих криків і в таборі посхоплювалась сторожа на ноги, піддали вогню в багаттях. І на мурах міста з’явились вояки із смолоскипами. Але до самого ранку ні з міста ні з табору до побитих ніхто не вийшов. Як же почало сіріти, вибіг цілий загін варягів. При повнім обладунку із списами напоготові. Тільки вони встигли схопити побитих, як відчинилась брама і вилетів загін кінних хозарів. Обсипали вони варягів стрілами, але зітнутись не посміли. І варяги щасливо повернулись у табір і притягли побитих. А Рибка тишком-нишком сидів у своїй схованці. І знов ніхто не здогадався, що він там - ні варяги, ні хозари. А Олегу притягли двох дохлих хозарів і того, третього. А той був ратником в Олега. Обшукали мерців. І знайшли в одного хозарина повну калиту золота. У побитих були мечі і ножі. Одному хозарину стріла протнула спину і вийшла з грудей. Другому попала в шию під потилицю. Третьому, русичу, дісталось у живіт, груди і шию. Олег добре сам обдивився кожного мерця. Зрештою, спитав: «Де стріли?» Стерновий залоги і відповідає йому: «Всі стріли були надламані. Вони заважали нести. Ми їх висмикнули, які могли, і викинули». «Пам’ятаєш, які були стріли?» «Аякже. Важкі, широкі і пласкі. Хозарські стріли». «Добре! - Сказав Олег. - Зброю і золото на твою залогу. А це падло віднесіть подалі і киньте собакам». Отак вовкулака Олег розпорядився із Рибчиною здобиччю. Сам же Рибка цілий день гибів під тим містком у трубі. Зрештою, зайшло сонце і зразу впала ніч. Та Рибка ще сидів у схованці. Чекав - а раптом ще щось трапиться? Тоді він обережно почав вилазити із схованки. А перед тим він обережно засунув у трубу тул із ворожими стрілами. Свій же тул він і не відкривав. Як заповз Рибка до табора, то крикнув у вухо вартовому: «Це я - Рибка!» Ті вартові його ледь не зарубали. Аж тут з’явився ватажок Олегової охорони з двома бугаями-варягами. «Пішли до Правителя!» «Дайте я хоч води нап’юсь!» «Потім! Правитель тебе чекає!» Привели Рибку у шатро до Олега. Олег не питає ні про що Рибку. А каже охоронцеві: «Відкрий тул. Висип всі стріли і порахуй!» Рибка мовчить. Варяг порахував стріли і каже: «Три десятки і ще три стріли». «Добре, - каже Олег. - Подавай мені по одній». Олег взяв, всі стріли оглянув. «Гаразд. Всі твої стріли на місці. Жодна з них не схожа на хозарську. Тепер скажи мені - де ти взяв хозарські стріли, щоб усіх трьох порішити? Говори!» Рибка йому одказує: «Мені був урок розвідати про греків на мурах. І нікого я не вбивав. Ну як я міг у темряві когось на смерть поцілити?» «Хіба це не ти хвалився, що ти найкращий стрілець?» Рибка йому знов: «Я найкращий стрілець, коли бачу ціль. На слух не стріляв, бо не було потреби. Вночі я ніколи не полював». Олег далі веде: «Добре. Тоді розкажи, як все було. Це ж сталось поруч із твоєю схованкою». Рибка й говорить: «Я доповз і заліз. Сиджу. І лазять по мені чи павуки чи оті земні раки з жалом. Сиджу і боюсь повернутись, щоб мене не вкусили і не вжалили.» Олег як визвіриться: «Що ти теревені розводиш?!! Говори діло!» А Рибка знов своє: «Ну я й кажу - лазить по мені вся ота гидота, а я навіть поворухнути боюсь. Аж тут наче хтось обережно йде. Стане, постоїть, потім знов іде. Коли вони заговорили, тоді я зрозумів - їх двоє. Говорять тихо-тихо. Потім пішли. Чую - ближче, ближче. Але чогось через місток вони не пішли. А спустились у рівчак. Потім далі від мене, далі. Тут один із них сичиком закричав. Йому хтось здаля відповів». Олег питає: «Від наших човнів?» «Я не второпав, бо їхні мухи дзижчали, що мені аж голова гула! Потім тихо. А тоді враз наче стріли просвистіли. Один зойкнув і впав. Потім друга стріла. Другий упав. Третя стріла просвистіла і почав третій страшно верещати. Далі наче ще дві чи три стріли пролетіло. Як розвиднілось, я на мить визирнув. Бачу - троє якихось лежать, і з них стирчать стріли». «Це ти їх порішив. Признавайся!» - гримає на нього Олег. «Нехай той признається, хто вночі краще стріляє, ніж я вдень». Олег каже: «Дивись, правда рано чи пізно об’явиться. Говори про греків!» І Рибка йому докладно розповів коли на мурах стоять найманці, хозари, угри чи печеніги, коли варяги, коли греки, в якому місці з’являються стратіг і його почет. Олег уважно вислухав і відіслав. І не загадав ніякого уроку. Рибка добре наївся і напився і ліг спати. Вранці взяв круглу грецьку сітку, хтось її притяг у табір, і пішов до моря по рибу. Стерновий його зупинив: «Чого ледацюєш? Чому колеса не рихтуєш?» Рибка йому: «Бо я не тесля, а найкращий стрілець.» Далі стерновий не став чіпати Рибку, бо бачив, як Рибка вночі ходив до намету Правителя… Кілька днів Рибку ніхто не чіпав. Але коли закінчили готувати вісі та човни, знов прийшли по Рибку. Найважчий урок Олег загадав Рибці. Сховатись під містком і коли покотять човни до фортеці, поцілити стратіга. Бо він з мурів керуватиме військом. Рибка тоді говорить. «Дай мені три дні - щоб я повправлявся. І дай мені одяг того вбитого хозарина». Олег йому: «Один день на вправи! Хозарські лахи сам шукай». Та вийшло так, як задумав Рибка. Тільки на четвертий день повіяв потрібний вітер. Хоч греки з мурів бачили весь той гармидер і метушню в таборі Олега, та думали, що то Русь готує пороки і драбини для приступу. Посилали вивідувачів. Але жоден не зрозумів, що вісі і колеса готують під човни. Тому вирішили греки першими напасти і знищити все те начиння. І ось відкрились брами і поперли на київське військо і піхотинці і залізні вершники і кіннота з Дикого поля. Як пройшло грецьке військо половину відстані, дав наказ Олег рушати. Спочатку, для розгону, попхали човни. А тоді зразу ж підняти вітрила. Рибка ще з ночі засів під містком. Отак він опинився за спиною грецького війська. Лише на одну мить, для одного пострілу, вискочив Рибка із схованки. І послав стрілу у грецького стратіга. Бо той стояв на звичному місці. Точнісінько в горло летіла стріла. Та саме в ту мить стратіг підняв правицю. Стріла пробила долоню наскрізь і подряпала щоку. Але ніхто не помітив шаленого стрільця Рибку. Більше Рибка не висовувався і чекав, коли скінчиться та запекла січа. Як не боронились, як не бились греки і їхні найминці, човни на колесах їх трощили і плющили! Коли відступили греки за мури, почали вояки Олега ходити полем бою і добивати поранених. Тут і скотився в рівчаг скривавлений хозарин і поповз до Рибчиної схованки. Рибка висмикнув ножа, щоб заколоти хозарина. І нараз почув тихе: «Це ти, Рибко?» Отетерів Рибка. Бо той хозарин був Птаха. Рибка аж крикнув: «Як ти так швидко тут опинився?!» Птаха йому: «Т-с-с! Не кричи! Як почують, то обох нас порішать!…» І залазить ще й Птаха у туту тісну схованку. Просить Птаха: «Може в тебе вода є? Дай хоч ковток!» Дав йому Рибка із міха напитись. Питає він у Птахи: «Куди тебе поранили?» «Срамота, друже Рибко! Списом у сідницю. Булавою по голові. Мечем зачепили по стегну. А в спині стирчить наконечник стріли. От, якби ти поцілив, був би мені гаплик». Далі Птаха роздягся і Рибка виколупав ножем наконечник із спини. Порвали сорочку і перев’язали стегно. З сідницею нічого не могли зробити. Хоч, на щастя, рана ледь кровила. Нараз засурмили роги в Олеговім війську. То значило, що Русь починає відходити від мурів. Це щоб їх грецькі стріли не дістали. Рибка і каже Птасі: «До вечора звідси не висунутись. Давай розповідай». «Гаразд, - каже Птаха. - Тільки дай ще ковточок води. Пече мені, не можу втерпіти…» Дав йому Рибка тільки три ковтки зробити. Бо до вечора було далеко. «Отож слухай, друже Рибко. Як привіз ти мені листи, скочив я на кобилку і погнав до Десни…» «Де ти, Птахо, кобилу взяв? Украв?» «Та ні, купив у старого човняра-перевізника за дві ногати. Переплатив, але старий хрін затявся і все!» «Так я ж усі твої гроші жидовину Шломові віддав…», - дивується Рибка. «Е ні, друже Рибко, - каже хитрий Птаха, - у мене в різних кутках були схованки. Скрізь потроху срібняків. На жаль, не все встиг забрати… Та не про те мова. Чотирі дні і п’ять ночей добувався я до першої хозарської залоги. Там дав їм срібла на вступне і подався до Саркелу. Про похід я нічого не казав, тільки сказав, що маю справу до жидовина Гостяти від мого господаря, того жидовина Гануки. Ну збрехав, бо інакше б не повірили. Про похід - ні слова. Бо тоді почали б вони мене допитувати. А чи не навмисне я підісланий Олегом? Отож хозари дозволили мені піти далі. Навіть запасного коня мені продали. До Саркелу за три дні доскакав. Знайшов там жидовина Гостяту і віддав йому лист Гануки. Гостята хотів, щоб я далі з купцями пішов до Ітіля, а звідти аж у славне місто Кахіру. На батьківщину Гануки. Та в тих сучих хозарів добрі і вправні нишпорки. Прихопили мене хозари. Вони мене не грабували. А заставили з печенігами скакати до Порогів». «Слухай, Птахо, то ти мені помахав?» «Та вже я, - каже Птаха. - Ще бачу. Кажу тобі далі. Як побачили вони Олегове військо, зразу помчали до острова. А там до Корсуня. А в Корсуні десять хозар і їхній тлумач-жидовин сіли на галеру і помчали до Царгороду…» «А ти де подівся?», - питає Рибка. «Як де? Вони мене й на крок не відпускали! Галери на дванадцять днів вас випередила. Мені і хозарам і жидовину вже перестали вірити. Хотіли нас усіх кинути в узилище, навіть жидовина-тлумача. Бо греки з хозарами то дружбу водять, то скубуться. Та, на наше щастя, ви прибули, і подозру з нас зняли. Що далі було - ти, Рибко краще знаєш». «Добре, - каже Рибка. - Чого ти у бій поперся? Який із тебе стрілець?» «Не хотів нікуди пертися! Греки примусили: «Як ти до нас перейшов, то іди до нас битись. Тоді ми тобі повіримо». Ну, я злякався і пішов з усіма… Тепер, якщо мене зловлять кияни - повісять. Ну як мені тепер у місто потрапити? А без лікаря мені гаплик! Якби мене не поранили, я б уночі переплив би через Суд. Я добре плаваю, але рани…» «Слухай, - каже Рибка, - я один раз ходив з тими упирями-варягами на грабунок. Отамо, на північ, бачив я пересохле русло. Бо жорства і стеблини осоки засохли. Здалось мені - той рівчак від ручаю іде просто в дірку в мурі. Здалось мені, хоч я не приглядався, - ти проліз би в ту дірку…» Птаха питає: «Це далеко?» «Дивись - каже йому Рибка - На південь звідсіля біля самого моря Золота брама. Далі йдуть ще три брами. Ми з тобою проти Ратної брами. Далі дві брами. Коло другої, за нею, отой рівчак…» «Е ні, друже Рибко! Я туди не доповзу до світанку». Тоді Рибка йому таке сказав: «Якби ти був правдивим ратником чи вільною людиною, я б тебе зараз заколов, яко свиню і зрадника. Але ти раб і подався на волю. Маю тобі допомогти…» Як упала ніч, виліз Рибка із схованки, завалив собі на спину Птаху і потяг його до тієї дірки. Вони її навпомацки знайшли. Просунувся в дірку Птаха і поліз. Домовились вони з Рибкою - як пролізе він усю ту трубу, то кине в неї камінець. Дуже довго чекав Рибка. Казав, уже в старості, що ніколи так ні за кого не боявся, як за того пронизу і брехуна Птаху. Як то страшно - застрягнути в тому кам’яному закутку. Нарешті покотився з того боку камінчик. Тоді Рибка попростував до свого табору. Як дістався він до табору, стерновий його за душу вхопив: «Я через тебе не сплю! Все Олегові стражі прибігають - чи повернувся Рибка?» «Не галасуй. Піду до Правителя. Дай води - помираю». Напився Рибка і пішов до вовкулаки. Вартові коло шатра задрімали. Рибка їм тихо і каже: «Підіть до Правителя. Скажіть - Рибка прийшов». Тільки те мовив Рибка, як куртина шатра відхилилась і з ліхтарем постав сам правитель. «Чого раніше не прийшов?» «Заспав, мій Правителю. Як і твої оці вірні охоронці». «Розбазікався. Віддай ніж і стріли і заходь». Прокинулись вартові і забрали в Рибки оружжя. Зайшов Рибка у шатро. Олег на нього просто засичав: «Я тебе, навіженого, всю ніч чекаю. Ти його поцілив?!» «Чому - ні? - відповідає Рибка. - Поцілив». «Він упав?!», - сичить той вовкулака Олег. «Не думаю. Коли я пустив стрілу, він підняв угору руку. Стріла попала йому в кисть. Чи пробила наскрізь і зачепила шию - не знаю». «Чому, дурню, в шию?!!», - вже на весь голос питає Олег. «Тому в шию цілився, що все в обладунку. Тільки шия на вершок відкрита». «Чого в око не цілив?!!», - вже кричить Олег. «Не міг в око попасти. Бо в щілину, у просвіт, між зубцями тільки й бачив отой вершок шиї». Замовк Олег, замислився, бороду собі скубе, і каже: «Іди в засідку». «Кого тепер пострелити?», - питає Рибка. «Його, якщо знов вийде з мури», - відказує Олег. Забрав Рибка оружжя, набрав у міх води і прихопив шмат в’яленого м’яса та й поповз до схованки. Але більше не довелось ні в кого стріляти. Бо тільки за Царгородськими мурами віддзвонили звони в церквах, засурмили сурмачі на мурах. І з Військової брами вийшли від греків старшини і запросили Олега на перемовини про мир. І попросили в Олега, щоб дав забрати побитих. Бо була спека страшна. І мерці смерділи невимовно. Та ще вітер повіяв західний, то сморід несло на град грецький. Але Рибка сидів під містком до самої глухої ночі, щоб не виказати, а раптом що, зручної схованки. А того ж дня, в обід греки вислали послів своїх із дарами для Олега. Просили не губити грецьких людей і їхні маєтки. Просили прийняти дари: дороге вино, найсолодші овочі, всякі хліби і пироги. Сказав їм Олег: «Пригубіть ви з нами це вино, скуштуйте овочі, наситьтеся хлібами солодкими!» А посли грецькі рікли Олегові: «Ми не такого високого роду, як ти. Нам не годиться, не по честі нам, пити такі вина і вживати солодкі хліби». Зрозумів Олег, що все отруєне. І завернув Олег назад до Царгороду послів з їхніми дарами. І боялись греки, що розгадав він їх підступ. І почали справжні перемовини. Зажадав Олег собі та своїй дружині великого срібла-злата. Згодились греки. І попросили Олега трохи відступити від мурів. Щоб могли їхні люди вільно виходити з міста і заходити в місто. Як Олег відступив від мурів, то послав своїх людей у місто до кесаря. Щоб уладнали мир і визначити кількість срібла на відкуп. І всі посли були сучі зайди варяги. Жодного нашого чоловіка, ні тобі киянина, ні переяславця, ні чернігівця. Хоч саме на ці міста вимагав Олег великі гроші від греків. Перемовини з греками були довгі. То Олег покликав Рибку і сказав: «Іди гуляй, мій славний челяднику. Поки тебе не покличу. Іди, гуляй!» Як сказав той вовкулака Олег: «мій славний челяднику», Рибку всього перекрутило. Розлютило смертельно. Але виду ані трохи не подав Рибка. Навіть не моргнув, навіть не насупився. Уклонився низько і пішов собі до моря. Подобалось йому внакид сіткою круглою грецькою ловити рибку-чуларку. Тільки він один раз сипонув сітку на зграйку чуларок, як до берега прямує грецький човен. І чує Рибка, що його хтось гукає з човна. Подивився - серед греків-рибалок сидить Птаха. Добре, багато по-грецькому вдягнений, плащ-мантія на ньому зелений, капелюх крислатий, як бриль, на ньому надягнутий. Поки грецькі рибалки вивантажували корзини з рибою, Птаха з Рибкою погомоніли. Птаха сказав, що його добре полікували і взяли на службу одні зацні люди доглядати за соколами. А далі Птаха здивував Рибку: «Стратіг, яко ти поранив, просить тебе піти до нього на службу. І платитиме тобі не сріблом, а золотом. Одяг і їжа з його комори». Рибка вже вчений, дивиться в очі Птасі і каже: «Я нікого із зацних греків не поранив. Бо якби я стріляв у когось, то вбив би!» Птаха сміється і відповідає Рибці: «Може ти скажеш, що і тих двох хозарів-розвідників і Ігоревого конюха-зрадника ти не вбивав?» «Тю на тебе, Птахо! Їх же вночі порішили. І там не один у них хтось стріляв. Я питав у варягів - одні стріли від одного лука по довжині, інші, по довжині, від другого». «То чого ти сидів у тій трубі, будь вона неладна?» «Не клени трубу, Птахо. Вона тобі життя врятувала. А сидів я в ній, бо Олег дав мені урок споглядати за греками на мурах. Все запам’ятовувати і доносити йому». Птаха знов своє: «То ти не хочеш утікати від Олега? Дивись. Він тебе так заплутає, що ти назавжди у нього за челядина-раба будеш! А я вже у жидовинів-купців Царгородських одержав за той лист від Шлома Гилявого. І ті жидовини, тямущі люди, вони мене порадили багатому греку, патрицію. Давай, кидай Олега, приставай до мене. Я тебе в жидовинів сховаю, поки Олег не піде геть. Давай, нам удвох буде добре серед чужих!» Рибка відповів йому: «Не хочу я бути серед чужих. А тобі, Птахо, краще не потикатись нікуди. Бо чув я, що гомоніли багаті варяги і наші кияни. Вже домовились і греки і Русь видавати один одному челядників-утікачів. І обмінюватись в’язнями і полоненими». «Спасибі тобі, Рибко, за обвістку про це діло. А якщо зібрався ти вертати до Києва і далі додому, то забери собі ту дівку-перевізницю. Бо її брати і батько замордують її з-за мене, якщо взнають про це. А ще я тобі зараз скажу, де я срібняки сховав…» Та не встиг назвати схованки, як з берега почали Рибку гукати варяги-охоронці. І саме ті варяги, які добре знали Птаху. Як уздрів Птаха, що вони йдуть усі до Рибки, то на мигах попрохав швидко відпливати. І вже сидів на демені і мовчав. Навіть рукою боявся помахати на прощання своєму спасителеві Рибці. А варягів таки Олег послав по Рибку. Ішов Рибка до Олега і думав: «А який цього разу вигадає цей вовкулака?» Думав-думав Рибка, гадав. І нічого не вгадав. Бо урок справді був незвичний. Сказав йому Олег тримати Олегів щит і подавати вухналі, коли він прибиватиме свій щит на воротах Царгороду. Вирік на кінець Олег ось що: «Жодному челядину я такої честі не давав. Тільки тобі! Бо ти найкращий стрілець!» Олег взяв свого великого червленого щита, цвяхи вухналі і бойовий топір варязький. І пішов він попереду, а Рибка на крок позаду і збоку. А за ними вся Олегова дружина в сталевім обладунку, при мечах і при списах. Сказав іти Олег до Збройної брами, бо саме там найбільше подавили човнами греків. І ще тихо сказав Олег Рибці, щоб інші не чули: «Дивись пильно, чи де лучник на мене не чатує?! У тебе сьогодні найзіркіші очі і найтвердіша рука». І Рибка тоді зрозумів і подумав: «Ось ти чого по мене послав своїх людоловів! Я тобі ще й охоронцем потрібен, сучий упирю!» Як вони усією раттю прийшли до Збройної брами, там вже були знатні греки і їхні попи. І Русь, і греки говорили про мир і любов поміж собою. А ще там Рибка побачив того стратіга, якого він у руку поранив. Бо той був із рукою на перев’язі. І пильно дивився на Рибку. А Рибка йому кивнув головою. Немов сказав: «Так! Це я тебе поцілив». Ну а далі вже Рибка тримав червлений щит і вухналі. А Олег гатив по цвяхах обушком бойового топора. На тому похід і війна з греками скінчилась, як Олег прибив свій щит на воротах Царгороду. І тоді всі Олегові варяги та інші ратники дістали шалені гроші. Та ще й кожен тягнув із собою купу всього награбованого. Всі воїни з Рибчиної лодії одержали плату у срібняках. Рибці ж стерновий нічого не дав. Рибка йому нічого не сказав. Рибчина здобич була тільки печенізький лук та угорський лук і три тули зі стрілами. Він на ратному полі позбирав усе. А ще він віз додому здоровенний клубок щонайтоншої шовкової нитки. А в тебе, Бабо Лелю, вже від того клубка тільки невеличкий клубок лишився. Пращур Рибка ту червону нитку давав тільки родичам і друзям-бортникам. І ти від клубка дала нитку дядькові Півню. Якби не червона нитка, то і не знайшов би дядько Півень своєї потаємної борті. Бо сьогодні тільки дядько Півень здатен прив’язати нитку до бджоли і простежити, куди вона полетить. У боярина Судомировича аж три бортники. Та жоден із них не годен зав’язати нитку на бджолиній лапці!…
- Предыдущая
- 14/57
- Следующая
