Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич - Страница 59

• Предыдущая
• 59/96
• Следующая

65.

Засідання Ради Національної Безпеки, присвячене підсумкам саміту в Афінах, проводили цього разу не в палаці гетьмана, а в приміщенні Сенату: багатоярусна будівля Сейму стояла на дніпровій кручі біля старовинного будинку Верховної ради України, перетвореного на музей українського народовладдя.

Гайдук, який повернувся до Києва лише о 3-ій годині ночі, негайно розповів Божені про вимогу Ширлі Ван Лі виїхати до Вашінгтона і обійняти якусь важливу посаду в Космічному командуванні. На це Божена лише стенула плечима і нічого не відповіла. Після двогодинних обійм з Боженою Гайдук прийняв холодний душ, випив чашку подвійного «еспрессо», яке з харчанням, по краплинах випльовувала стара кавоварка, й засів за підготовку до засідання РНБ.

Розумів, що ОГБ поставило перед Україною жорсткі вимоги, і дуже нелегко буде переконати гетьмана та інших членів Аеропагу прийняти їх, але й ОГБ над усе потребувала підтримки України, і це давало надію на досягнення прийнятного компромісу. Гайдук накидав проект головних положень угоди між Україною і ОГБ, який сподівався передати гетьману перед початком засідання. Та з цього нічого не вийшло, бо гетьман був зайнятий — виголошував промову перед учасниками наради працівників тюрем та інших виправних закладів і вручав високі державні нагороди — медалі Свободи — передовикам пенітенціарної справи. В неділю країна відзначала державне свято — День В'язниці.

Тому довелось іти на засідання, так і не перемовившись з гетьманом. Загибель Заура Хамзина — одного з найкращих офіцерів ВІРУ — боляче вразила Гайдука, і він наказав полковнику Семиглазову провести ретельне розслідування всіх обставин «турецької» операції: де, на якому етапі була допущена фатальна помилка, можливо, мала місце зрада?

Гайдук сподівався, що після засідання РНБ пощастить поговорити з гетьманом відверто, розповісти про операцію «Ахіллесова п'ята» і про перші результати, отримані після скачування інформації з серверів. Для остаточної розшифровки стрімерів потрібен був тривалий час, і тому Гайдук прямо з Евіа відправив Мочалкіна до німецького містечка Гіссен, де в старовинному університеті імені Юстуса Лібіха на кафедрі штучного інтелекту працював давній приятель Гайдука — Вася Костюк, племінник колишнього президента Федеріко-Гарсія Костюка, один з найкращих комп'ютерників світу, винахідник унікальної дешифрувальної апаратури. До Костюка і Мочалкіна мали приєднатися хакери «грецької» і «турецької» груп, щоб разом розшифрувати записи серверних комп'ютерів.

Йдучи до будівлі Сейму по Шовковичній, Гайдук відчув задушливий запах гару: то палали російські ліси й торф'яники, дими з півночі піднімалися високо вгору, застеляючи сонце й викликаючи на берегах Дніпра сутінковий ефект — наче починалося затемнення сонця. Гірчило в горлі, й Гайдук згадав розповіді батька, якому про це оповідав дід: як радіоактивна хмара, що повзла на Київ під час чорнобильської катастрофи, викликала у киян біль у горлі й незвичний металевий присмак.

З нагоди засідання Гайдук вдягнув літній генеральський мундир світло-кремового кольору замість звичайного зручного камуфляжу: гетьман надавав великого значення питанням форми і порядку.

Встиг перекинутися кількома словами зі своїм першим заступником, генерал-хорунжим Іванишиним, який передав йому таємні зведення про події в світі й Україні за останні три дні. Іванишин словом не обмовився про загибель Заура Хамзина — може, ще не знав?

Гайдук, згідно з регламентом, сів за президіальним столом, праворуч від гетьманського крісла. Затишний зал засідань Сенату був заповнений: прийшли всі члени Ареопагу, крім Голембієвської, яка відвідувала з офіційним візитом Варшаву; в залі зібралося багато незнайомих людей — мабуть, гетьман запросив на засідання чиновників Міністерства закордонних справ та Міноборони.

Всі чекали гетьмана, який запізнювався. Гайдук побачив Фрідмана. Той, виблискуючи скельцями пенсне, байдуже ковзнув поглядом по Гайдукові, наче це була стара шафа в нудному інтер'єрі вбогої контори. Крейда не помічав Гайдука, бо заглибився в якісь папери, іноді роблячи позначки і ставлячи підпис. «Що він підписує? — подумав Гайдук. — Невже смертні вироки?»

«Сьогодні ж, одразу після засідання РНБ, подам у відставку, — остаточно вирішив він. — Так більше продовжуватися не може. Ніяких змов, ніяких переворотів, ніякої політики. Інакше я стану схожим на цих... Мушу йти звідси, поки не пізно. Поїду з Боженою... Але куди? До Польщі? До Канади? До Австралії? Ось-ось почнеться глобальна війна. Четверта світова. Хіба можна від неї втекти? І що про мене скажуть підлеглі? Боягуз, дезертир».

Раптом побачив, що всі стоять.

Прийшов гетьман. Був він у ясно-червоному жупані кольору свіжої молодої крові, при гетьманському кинджалі у золотих піхвах. Слідом за ним з'явився генерал-полковник Вітольд Ярополкович Клинкевич у чорному жупані, який робив його схожим на ченця. Вітольд подав папку з паперами гетьману і сів по ліву руку голови держави, хоча це регламентом не передбачалося. Гайдук побачив міністра оборони Прядка, який запізнився, і тепер обережно, вибачаючись, пробирався на своє місце, боячись викликати гнів гетьмана.

Але гетьман був налаштований миролюбно.

— Шановне товариство, панове, друзі, — майже сердечно почав свій виступ К-Д. Махун, — сьогодні, як ніколи, нам потрібна єдність помислів і дій, нам потрібна спільна молитва за Україну, за нашу прекрасну Вітчизну, на древніх землях якої народилася індоєвропейська цивілізація. Тут постала козацька демократія, як вища форма народовладдя, яку сьогодні ми творчо розвиваємо в рамках унікального проекту МОРД — модифікованої ритуальної демократії. Завдяки МОРДу ми досягли високого ступеня консолідації суспільства, побудованого на праукраїнських цінностях, найкращим виразником яких є наш національний герой Тарас Бульба.

Дехто в залі перезирнувся, не зрозумівши, куди хилить гетьман? «Відчувається рука Никифора Саливона», — з огидою подумав Гайдук.

— Саме Тарас Бульба, який став архіпе... архетипом українського народу, його ніжної, співучої та героїко-трагічної душі, дав нам приклад відповідальності та жертовності у тяжкі хвилини історичних змагань. Згадаймо його суворий, але справедливий суд над сином Андрієм — зрадником батьківщини, ворогом народу, який уліг чарам ворожої агентки в той час, коли над Україною нависла смертельна небезпека.

Голос гетьмана почав набирати металевого, набатного звучання, і ті, хто знали гетьмана, завмерли в млосному передчутті наближення руйнівного урагану — вершини модифікованої ритуальної демократії, в рамках якої в країні діяли ескадрони смерті, що безжально розправлялися з інакодумцями.

— Тому, — зловісно мовив гетьман, бліднучи лицем, через що вуса здавалися вугільно-чорними (хоча, можливо вся справа була в фарбі «Шварцкопф»), — я інформую членів РНБ про прийняте мною рішення — зняття з посади, позбавлення всіх воїнських звань і арешт громадянина Гайдука Ігоря Петровича, звинувачуваного в зраді України, підготовці державного перевороту, співробітництві з розвідками кількох зарубіжних держав і в злочинному зв'язку з агенткою легіону «Марс» космічної розвідки Конфедерації Держав Північної Америки. Пане Клинкевич, виконуйте!

На очах завмерлого залу Клинкевич і троє охоронців накинулися на Гайдука, заламали руки й заклацнули наручники. Клинкевич взявся здирати погони з Гайдука і робив це з такою люттю, що відірвав лівий рукав френча.

Гайдук встиг помітити, що незнайомі люди, що він їх побачив у залі засідань, були в однакових сірих костюмах, з однаковими свинячими рилами, наче натягли гумові маски. Людьми цими керував Мережко. Вони оточили щільним кільцем стіл президії, витягнувши важкі пістолети «Крук», хоча на засідання за участі гетьмана було категорично заборонено ходити зі зброєю. Ще Гайдук устиг зустрітися поглядом з гетьманом: здалося, що той злякано й зацьковано дивився, як вовча зграя загризає його улюбленця.

• Предыдущая
• 59/96
• Следующая