Снігова Королева - Андерсен Ханс Кристиан - Страница 23

• Предыдущая
• 23/50
• Следующая

   – Так, вона невинна, – підтвердив найстарший брат. Він розказав усім, що сталось. І доки він говорив, у повітрі ширились пахощі мільйонів троянд. Кожна галузка хмизу, зібраного для вогнища – від тоненької гілочки до грубого поліна, – вкрилась трояндами. І найкраща була сяйлива біла ружа – вона світилась, як зоря. Цю троянду зірвав король – він поклав її Елізі на груди.

   Усі церковні дзвони задзвонили самі, злетілася сила-силенна пташок. Коли король з королевою рушили до палацу, здавалося, ніби вони повертаюся після вінчання.

Свинопас

Якось жив на світі бідний принц. Він мав королівство – маленьке, проте його статків вистачало для того, щоб одружитись. Так він і збирався зробити. Потрібна була чимала сміливість, щоб запропонувати руку й серце доньці імператора, але він вирішив ризикнути. Скрізь його знали, тож сотні принцес із радістю прийняли б його пропозицію, але чи погодиться ота єдина? Зараз побачимо.

   На могилі його батька ріс трояндовий кущ. Він розквітав раз на п’ять років, і на ньому була тільки одна троянда, зате яка! Вона мала такий аромат, що кожен, хто його відчував, забував про сум і турботи. Був у принца і соловей, який гарно співав. Троянду і солов’я принц збирався подарувати майбутній нареченій – якось поклав ті дарунки у великі срібні коробки й відіслав їй.

   Імператор наказав принести дарунки у велику залу, де принцеса гралась у прийом гостей із фрейлінами. Дівчина побачила великі коробки з подарунками й заплескала в долоні.

   – Хочу, щоб там було кошеня! – промовила вона.

   Перший пакунок відкрили, і там виявився трояндовий кущ із чудовою квіткою.

   – Як майстерно зроблено! – вигукнули фрейліни.

   – Більш ніж майстерно, – промовив імператор. – Просто дивовижно!

   Принцеса доторкнулась до троянди і почала рюмсати.

   – Яка прикрість, татку! – вигукнула вона. – Вона не штучна, а справжня!

   – От шкода, квітка справжня! – підхопили фрейліни.

   – Давайте краще подивимось, що в іншій коробці, – мовив імператор.

   Із коробки дістали солов’я, і він так чудово заспівав, що ніхто не міг сказати про цей спів нічого поганого.

   – Шарман, шарман, – сказала одна панночок по-французьки. Усі фрейліни принцеси намагалися розмовляти французькою, але виходило у них це погано.

   – Спів цієї пташки дуже нагадує мені музичну скриньку покійної імператриці, – промовив літній придворний. – Таке ж звучання, таке ж виконання.

   – Це справді так, – мовив імператор і заплакав, як мале дитя.

   – Сподіваюсь, пташка несправжня, – промовила принцеса.

   – Та ні, справжня, – запевнили ті, хто діставав подарунок.

   – То хай собі летить, – пхикнула принцеса й відмовилася зустрітись із принцом.

   Але принц не засмутився. Він замурзав лице грязюкою, вбрався за простака, насунув капелюха на лоба й пішов до палацу.

   – Вітаннячко, імператоре, – сказав він. – Чи не знайдеться у вас якоїсь роботи при дворі для мене?

   – Ми маємо достатньо прислуги, – відповів імператор. – Вільних посад зараз нема. Втім, зажди-но хвильку! Щойно мені спало на гадку – треба чоловіка, який глядів би свиней.

   Так принца призначили імператорським свинопасом. Тепер він жив у вбогій комірчині біля свинарника. Цілісінькими днями він трудився, а коли приходила ніч, майстрував горщика. На його вінцях висіли маленькі дзвіночки, й коли вода в горщику закипала, дзвіночки починали награвати мелодію:

     В хліві весела свинка безжурно поживала,

     І трійко поросяток весела свинка мала!

   Але от що найдивовижніше: варто було піднести палець до струменя пари, що здіймався над горщиком, щоб відчути запахи всіх страв, що готувались на кожній кухні в місті. Звісно, такий винахід вражав значно більше, ніж троянда. Почула ту мелодію принцеса, спинилася й зацікавлено прислухалась. Принцеса також уміла її грати – правду сказати, це була єдина мелодія, яку вона виконувала.

   – Я знаю цей наспів! – вигукнула дівчина. – Свинопас, певно, має непогану освіту. Сходіть до нього й дізнайтесь, скільки цей інструмент коштує.

   Одна фрейліна пішла, щоб запитати. Аби не забруднитись у болоті, вона взула дерев’яні черевики.

   – Скільки ти хочеш за свій горщик? – запитала фрейліна.

   – Десять поцілунків принцеси, – відповів свинопас.

   – Помилуй, Боже! – вигукнула фрейліна.

   – Меншою ціна не стане, – відповів свинопас.

   Принцеса поцікавилась у фрейліни, коли та вернулась:

   – Яку ціну він назвав?

   – Я не можу цього вам сказати, – відповіла фрейліна.

   – То прошепочи на вушко.

   Принцеса вислухала умову свинопаса й обурилась:

   – Як нечемно з його боку!

   Вона вже зібралась було йти, як дзвіночки знову заспівали:

     В хліві весела свинка безжурно поживала,

     І трійко поросяток весела свинка мала!

   – Спитай у нього, – наказала принцеса, – чи досить йому буде десять поцілунків моєї придворної дами?

   Свинопас відмовився.

   – Десять поцілунків принцеси, або горщик лишається в мене, – сказав він.

   – Це ж треба, яка морока, – зітхнула принцеса. – Ну що ж, фрейліни, станьте колом біля мене, щоб ніхто цього не бачив.

   Дами оточили принцесу колом, затулили її сукнями, і вона десять разів поцілувала свинопаса, щоб отримати від нього горщик.

   Це була неабияка розвага! Удень і вночі в горщику кипіла вода. Не лишилось такої кухні в цілому місті, про яку вони не знали б, що там готується.

   – Ми знаємо, хто їстиме суп і млинці. Ми знаємо, хто їстиме кашу й котлети. Ох, як це цікаво!

   – Дуже цікаво, – погоджувалась принцеса. – Але дивіться мені: не зрадьте мою таємницю. Я ж усе-таки донька імператора!

   – Триматимемо язика за зубами, – пообіцяли фрейліни.

   А свинопас – звісно ж, він був принцом, але про це ніхто не здогадувався, – не сидів склавши руки. Він змайстрував брязкальце. Коли його розкручували, воно награвало вальси, галопи й польки – всі, що були на світі.

   – Неймовірно! – вигукнула принцеса. – Я ще ніколи не чула нічого красивішого. Ідіть до нього й запитайте, скільки коштує інструмент. Але цілувати його я більше не збираюсь.

   – Ціна – сто поцілунків принцеси, – повідомила дама, яка ходила питати свинопаса.

   – Та він, певно, здурів! – сказала принцеса й пішла собі. Але незабаром спинилася.

   – Мистецтво треба підтримувати, – сказала вона. – А я – донька імператора. Скажіть йому, що він отримає десять поцілунків від мене, як і перед тим. А ще дев’яносто разів його поцілують мої фрейліни.

   – Але ми не хочемо цілувати свинопаса! – сказали вони.

   – Дурниці, – заперечила принцеса. – Якщо я поцілувала його, то й ви зможете. Пам’ятайте, що ви у мене на утриманні.

   І вона послала фрейліну ще раз.

   – Сотня поцілунків від принцеси, – наполягав свинопас, – або кожен лишається при своєму.

   – Затуліть мене, – сказала принцеса. Фрейліни зробили те, що їм звеліли, й принцеса заходилась цілувати свинопаса.

   – Цікаво, що там за натовп зібрався біля свинарника? – промовив імператор, вийшовши на балкон. Він протер очі й надягнув окуляри. – Мабуть, придворні дами знову вигадали якусь капость. Треба піти туди й подивитись.

   Він натягнув свої стоптані черевики й поспішив до свинарника. Фрейліни були надто зайняті підрахунком поцілунків – щоб усе було по-чесному – й навіть не помітили його. Він піднявся навшпиньки й усе побачив.

• Предыдущая
• 23/50
• Следующая