Київські контури. Вибрані вірші - Могильний Аттила - Страница 9
- Предыдущая
- 9/23
- Следующая
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:
9
3. «Передмістя — снігами засипане.»
Передмістя — снігами засипане.
Поїзди випливають з туману,
медового, молочного, спекотного,
поїзди до міста тяжіють,
що полум’ям темним своїм
в білих снігах жевріє.
Незримо наповнює простір
звуками і кольорами,
легкі силуети будинків,
наче листя кленів різьблене,
в повітрі пливуть холодному.
В тихому світі зимовому,
золотаве, струнке, горде,
місто,
що величі своєї свідоме,
химерними барвами сяє.
Великим будеш ти, о народе,
що столицю свою несеш,
як дитя беззахисне на руках.
4. «Люди у светрах.»
Люди у светрах.
Вечорами вони заповнюють місто:
неспокійні північні характери,
буденні в своїх клопотах,
великі в своїй згуртованості.
Тролейбуси пливуть в розгрузлому снігу,
в хвилях ліхтарів і реклам,
тролейбуси з обмерзлими вікнами,
блискучі, іскристі —
люди виходять і заходять,
хочуть узгодити себе зі світом:
нині це — палац крижаний,
наповнений іскрами
і теплом колотнечі людської.
Люди у светрах,
що день віддали плинові ріки,
зараз, після роботи, —
руки в кишенях,
очі, швидкі та блискучі,
придивляються, зважують,
все помітити хочуть:
сніг цей розгрузлий,
машини в заметах,
подвір’я заводу
і голоси дзвінкі,
що в повітрі морозному
прожекторів світло гойдають.
Затишно їм у цьому світі.
Це їхній світ,
і вони в ньому — великі.
5. «Цей сад на горах…»
Цей сад на горах —
легкий і високий, в снігах —
різьблений стежками.
Нині безлюдний цей сад.
Ми — у ньому,
собою його доповнюємо.
Світло хистке горобини —
червоне і біле,
ми між заметів ідемо.
Місто — внизу,
на причалах
лежать катери,
вирубані з криги.
Місто — як на долоні,
справами своїми живе,
зіткане з вогнів і туманів.
Сад над Видубичем,
королівна варязька
в слов’янських хутрах.
КОРАБЕЛЬНЯ
Цикл
1. «Зоряний легіт…»
Зоряний легіт
усіх
водоспадів
землі
в цьому дощі заблукав
і шукає,
і плаче.
Рейд у тумані,
як в золоті,
а кораблі
в безвість ідуть,
розтають
і згасають неначе.
Літо води
у прозорих
цямринах
долонь.
Літо оцих королівен,
крізь відсвіт
кульбаби
далі ідуть.
Все проминає,
і знов
все починається
рейдом,
туманом
і кораблями.
О будівничі!
Занурте
дзвінку
пилу
в плесо дерев,
обважніле,
м’яке,
гаряче,
наче груди варязьких
вагітних,
молодих
королев,
що на світанку заснули
і сни
невідомі
бачать.
О будівничі…
Як молоде вино,
наливаємо
наш
корабель
в чашу прозору
оцих риштувань
у сосновому
золоті,
що, наче мед,
струменіє
із ран
дерев
в дзенькіт сокир,
в метушню теслярів
і потужні
удари
молотів.
О будівничі…
Фортеця і ви —
це все.
Камінь фортеці в траві —
наче оса
в бурштині.
Все —
в переливах мечів,
і хвиля бурштину
несе
в літо долонь кораблі —
неземні,
навісні,
ясні.
9
- Предыдущая
- 9/23
- Следующая
