Молодий місяць - Майер Стефани Морган - Страница 72

• Предыдущая
• 72/97
• Следующая

Я намагалася не звертати уваги на те, щo Аліса говорила Джасперу; не хотіла знову чути ці слова, але дещо все-таки до мене долинуло.

– Я не впевнена, я і далі бачу, що він робить то се, то те – весь час змінює свої плани… То хвиля вбивств по всьому місту, то напад на охорону, то він планує підняти над головою машину посеред людної площі… більшість із цих учинків викриють його – він знає, що це найшвидший шлях, аби домогтися бажаного результату…

Ні, ти не можеш, – голос Аліси став таким тихим, що я ледь його чула, хоча й сиділа за кілька дюймів від неї. Це змусило мене дослухатися ще пильніше. – Скажи Еммету, що не можна… Тоді їдь за Емметом і Розалією та поверни їх… Сам подумай, Джаспере. Якщо він побачить когось із нас, то як гадаєш, що він зробить?

Вона кивнула.

– Саме так. Гадаю, Белла – наш єдиний шанс, якщо ще є якийсь шанс… Я зроблю все, що зможу, але підготуй Карлайла; перевага на боці Волтурі.

Тоді вона засміялася, її голос звучав якось дивно.

– Я поміркую над цим… Так, обіцяю. Раптом вона почала благати:

– Не їдь за мною. Я обіцяю, Джаспере. В будь-якому разі я звідти виберуся… І я тебе кохаю.

Вона повісила трубку й відкинулася в кріслі, заплющивши очі.

– Ненавиджу його обманювати.

– Розкажи мені все, Алісо, – змолилася я. – Я нічого не розумію. Чому ти попросила Джаспера зупинити Еммета, чому вони не можуть допомогти нам?

– На це існує дві причини, – прошепотіла вона, досі не розплющуючи очей. – Перша – та, яку я йому назвала. Звичайно, ми можемо спробувати зупинити Едварда самі – якщо Еммет триматиме його, то у нас з’явиться час, щоб пояснити йому все і сказати, що ти жива. Але проблема в тому, що ми не зможемо підкрастися до Едварда непомітно. А якщо він помітить нас перший, то почне діяти набагато швидше. Він жбурне свій «б’юїк» у стіну чи ще щось, і тоді Волтурі одразу ж його знищать.

Є й інша причина, якої я не могла назвати Джасперу. Якщо наші вже будуть там, і Волтурі вб’ють Едварда, то наші кинуться в бій. Белло, – вона розплющила очі й подивилася на мене благальним поглядом. – Якби ми мали бодай найменший шанс на перемогу… якби в якийсь спосіб ми вчотирьох могли врятувати мого брата, вступивши в бій, це все змінило б. Але ми не впораємося, і, Белло, я не можу втратити Джаспера таким чином…

Я усвідомила, чому її очі молять мого розуміння. Вона захищала Джаспера за наш рахунок і, можливо, за рахунок Едварда також. Я все збагнула, але не почала думати про неї погано. Я кивнула.

– А хіба Едвард не може тебе почути? – запитала я. – Може, він прочитає твої думки і зрозуміє, що я жива, і тоді все владнається?

В будь-якому разі це його не виправдовує. Я досі не могла повірити, що він здатний на таку реакцію. Хіба в цьому є сенс? З болісною ясністю я згадала слова, які він сказав, сидячи на цій канапі, коли ми дивилися, як Ромео і Джульєтта одне по одному накладають на себе руки. Я б не зміг жити без тебе, – мовив він так, наче це було цілком очевидно. Але слова, які він мовив у лісі, кидаючи мене, все це перекреслили.

– Якби ж він слухав, – пояснила Аліса. – Хочеш вір, а хочеш ні, обманути можна й у думках. Якби ти померла, я би все одно намагалася його зупинити. Я б увесь час думала «вона жива, вона жива». Він це знає.

Я міцно зціпила зуби в німому розчаруванні.

– Якби був спосіб урятувати його без тебе, Белло, я б ніколи не наражала тебе на таку небезпеку. Я б цього не допустила.

– Не будь дурненькою. Я – остання, про кого варто турбуватися, – я нетерпляче похитала головою. – Скажи, що ти мала на увазі, коли говорила, що ненавидиш обманювати Джаспера.

Вона похмуро посміхнулася.

– Я пообіцяла, що втечу, перш ніж Волтурі вб’ють і мене. А гарантувати це я ніяк не можу, – вона вигнула брову, так наче хотіла, щоб я втямила всю небезпеку ситуації, в якій ми опинилися.

– А хто такі ці Волтурі? – запитала я пошепки. – Чому вони набагато небезпечніші, ніж Еммет, Джаспер, Розалія й ти?

Було важко уявити щось, страшніше за цих чотирьох.

Аліса глибоко вдихнула, а тоді різко метнула погляд попри мене. Я розвернулася й одразу помітила чоловіка, який сидів у проході і вдавав, що не слухає нас. Він був схожий на бізнесмена в темному костюмі, довгій краватці, з ноутбуком на колінах. Поки я роздратовано дивилася на нього, він відкрив комп’ютер і демонстративно одягнув навушники.

Я присунулася ближче до Аліси. Її губи майже торкалися мого вуха, поки вона пояснювала мені.

– Я здивувалася, що ти впізнала це ім’я, – мовила вона. – І ти так швидко здогадалася, що я маю на увазі – коли я сказала, що Едвард збирається до Італії. Я гадала, що мені доведеться пояснювати все з самого початку. Що саме він розповідав тобі?

– Він казав, що вони дуже стара й могутня сім’я – майже королівська. Що ви не ворогуєте з ними, поки не вирішите… вмирати, – прошепотіла я, ледь витиснувши з себе останнє слово.

– Ти повинна зрозуміти, – мовила вона повільно, більш розмірено, ніж завжди. – Ми, Каллени, унікальніші, ніж ти гадаєш. Це… ненормально, що так багато нас живе разом у мирі й злагоді. Те саме стосується й сім’ї Тані на півночі. Карлайл подумав, що відмова від людської крові робить наш шлях до цивілізації легшим, дозволяє нам підтримувати зв’язки, побудовані на любові, а не на виживанні чи зручностях. Навіть невелика група Джеймса з трьох осіб була незвичайно великою – і ти бачила, як легко Лоран від них відколовся. Такі як ми подорожують, як правило, на самоті або парами. Наскільки мені відомо, сім’я Карлайла – найбільша з усіх існуючих, за єдиним винятком: Волтурі. Спочатку їх було троє – Аро, Гай та Марк.

– Я бачила їх, – пробурмотіла я. – На картині в кабінеті Карлайла.

Аліса кивнула.

– З часом до них приєдналися ще дві жінки, і вони разом заснували сім’ю. Я не впевнена, але гадаю, що саме їхній вік дає їм можливість співіснувати. Їм понад три тисячі років. А може, незвичайна толерантність – це їхній дар. Як Едвард і я, Аро і Марк також… наділені даром.

Вона продовжила, перш ніж я встигла щось запитати.

– А може, їх об’єднує їхнє прагнення влади. Велич – влучне слово, щоб їх описати.

– Але якщо їх тільки п’ятеро…

– П’ятеро членів сім’ї, – уточнила вона. – Це не беручи до уваги їхньої гвардії.

Я глибоко вдихнула.

– Звучить… серйозно.

– О, так воно і є, – запевнила вона мене. – Останнього разу я чула, що до їхньої гвардії входить дев’ять постійних членів. Інші працюють на них… тимчасово. Вони всякчас змінюються. І багато з них також обдаровані – їхні таланти непересічні, у порівнянні з ними я виглядаю простою фокусницею. Волтурі обирають їх за їхніми можливостями – фізичними чи будь-якими іншими.

Я вже роззявила рота, а тоді стулила його. Не думаю, що мені хотілося дізнатися, наскільки погані наші шанси.

Аліса знову кивнула, наче зрозуміла, про що я думаю.

– Вони майже ніколи не влізають у сутички. Ніхто не зв’язується з ними з власної волі. Вони постійно перебувають у своєму місті, залишаючи його тільки тоді, коли мають виконувати певні обов’язки.

– Обов’язки? – здивувалася я.

– Хіба Едвард не розказав тобі, що вони роблять?

– Ні, – відповіла я, відчуваючи, як біліє моє обличчя.

Аліса знову зиркнула в бік бізнесмена і приклала крижані губи до мого вуха.

– Існує причина, з якої Едвард назвав їх королівською династією… правлячим класом. Протягом тисячоліть вони стежать за тим, щоб ми дотримувалися законів – тобто карають порушників. Вони завжди гідно виконують свої обов’язки.

Шокована, я різко закліпала очима.

– Закони? – запитала я занадто голосно.

– Тихіше.

– Невже ніхто не повинен був розказати мені про це раніше? – прошепотіла я злісно. – Я маю на увазі, що я хотіла стати… стати однією з вас! Невже ніхто не повинен був пояснити мені правила?

Моя реакція змусила Алісу посміхнутися.

– Все не так складно, як ти думаєш, Белло. Існує тільки одне суворе обмеження – і якщо ти постараєшся, то сама додумаєшся, яке саме.

• Предыдущая
• 72/97
• Следующая