Молодий місяць - Майер Стефани Морган - Страница 80

• Предыдущая
• 80/97
• Следующая

Прекрасне тріо з картини Карлайла за останні триста років зовсім не змінилося.

– Марку, Гаю, подивіться-но тільки! – наспівував Аро. – Зрештою, Белла жива, і Аліса також тут, разом із нею! Хіба це не чудово?

Жоден із них двох, здається, не вважав, що слово «чудово» годиться у цьому випадку. Темноволосий чоловік, очевидячки, нудьгував, наче мав можливість уже не одне тисячоліття спостерігати ентузіазм Аро. На обличчі другого застиг кислий вираз.

Та відсутність інтересу з їхнього боку не приборкала радості Аро.

– А тепер послухаймо їхню історію, – майже проспівав Аро своїм прегарним голосом.

Білочубий древній вампір відійшов подалі, рушивши до одного з дерев’яних тронів. Другий зупинився біля Аро і простягнув руку – спочатку я подумала, що він хоче взяти Аро за руку. Але він тільки швиденько торкнувся долоні Аро й опустив руку вниз. Аро вигнув дугою чорну брову. Я здивувалася, що його пергаментна шкіра не луснула від такого руху.

Едвард пирхнув дуже тихо, й Аліса допитливо подивилася на нього.

– Дякую, Марку, – сказав Аро. – Це вельми цікаво.

За якусь мить я зрештою усвідомила, що Марк дозволив Аро прочитати свої думки.

Здається, Марка все це мало цікавило. Він відвернувся від Аро і рушив до крісел біля стіни – либонь, він вирішив приєднатися до того, кого звали Гай. За ним прямували два мовчазні вурдалаки – охоронці, як я розумію. Я помітила, що дві жінки в літніх сукнях підвелись і також підійшли до Гая, ставши в таких самих позах, що й охорона. Сама думка про те, що вампірам потрібна охорона, здалася мені трохи смішною, але, можливо, древні вурдалаки такі ж крихкі, як і їхня шкіра.

Аро хитав головою.

– Дивовижно, – мовив він. – Неймовірно і дивовижно.

Обличчя Аліси був украй зацікавлене. Едвард обернувся до неї й пояснив тихим низьким голосом:

– Марк вловлює стосунки. Він здивований силою наших. Аро усміхнувся.

– Як зручно, – повторив він сам до себе. А тоді заговорив до нас: – Запевняю вас, існує дуже мало речей, які можуть здивувати Марка.

Я подивилася на мертве обличчя Марка й одразу ж повірила цим словам.

– Це так важко зрозуміти, навіть зараз, – міркував Аро, дивлячись на Едвардову руку, яка обнімала мене. Мені було складно слідкувати за хаотичним потоком думок Аро. Тим більше, я щосили намагалася тримати себе в руках. – Як ти можеш стояти так близько біля неї?

– Не без зусиль, – відповів Едвард спокійно.

– І все ж – la tua cantante [18]! Яка розтрата! Едвард ледь чутно розсміявся – без крихти іронії.

– Радше ціна.

– Це дуже висока ціна, – мовив Аро скептично.

– Воно того варте. Аро засміявся.

– Якби я не відчув її запаху в твоїх спогадах, я б ніколи не повірив, що бажання скуштувати чиєїсь крові може бути таким сильним. Я ще ніколи не відчував такого. Більшість із нас багато віддали б заради такого подарунка, але ти…

– Марную такий подарунок, – закінчив Едвард, тепер у його голосі відчувалася іронія.

Аро знову засміявся.

– О, як я сумую за своїм другом Карлайлом! Ти нагадуєш мені його – тільки він не був таким злим.

– Карлайл багато в чому затьмарює мене.

– Я, певна річ, ніколи не думав, що Карлайл зможе контролювати себе й упорається з усіма своїми бажаннями, але тут ти вельми його випередив.

– Навряд чи, – мовив Едвард нетерпляче. Наче його втомили ці формальності. Від цього мені стало ще страшніше; я не могла не уявляти, що за його прогнозом трапиться далі.

– Я задоволений його успіхами, – міркував Аро вголос. – Твої спогади про нього – це справжній подарунок для мене, хоча вони неймовірно мене дивують. Я здивований… що мене тішать його успіхи на обраній ним дорозі. Я очікував, що з часом він зазнає спустошення, ослабне. Я глузував із його плану – знайти послідовників, які поділятимуть такі ж погляди. Однак тепер я щасливий, що помилявся.

Едвард не відповів.

– Але твоя стриманість! – Аро зітхнув. – Я й не знав, що така сила волі взагалі можлива. Привчити себе ігнорувати такий потяг, і не один раз, а знову і знову, – якби я не відчув цього сам, я б ніколи тобі не повірив.

Едвард байдуже спостерігав, як Аро висловлює свій захват. Я знала Едвардове обличчя занадто добре – час не змінив його, – я знала, як він може приховувати бурхливі емоції під маскою спокою. Я докладала чимало зусиль, щоб дихати рівно.

– Варто мені згадати, як вона тебе притягує… – захихикав Аро, – і мене одразу починає мучити спрага.

Едвард напружився.

– Не хвилюйся, – запевнив його Аро. – Я не завдам їй шкоди. Та мене цікавить одна річ, – він подивився на мене, не приховуючи цікавості. – Можна? – запитав він, піднявши руку.

– Запитай у неї, – мовив Едвард спокійно.

– Ну звісно, як це невиховано з мого боку! – вигукнув він. – Белло, – тепер він звертався до мене. – Мене так дивує той факт, що ти – єдиний виняток, єдина, хто не підпадає під силу Едвардового непересічного таланту – цікаво, як таке могло статися? А оскільки наші таланти певним чином схожі, то мені цікаво – звісно, якщо ти дозволиш мені спробувати, – чи будеш ти також винятком для мене?

Я обернулася до Едварда, в моїх очах спалахнув жах. Незважаючи на неприховану ввічливість Аро, мені було важко повірити в те, що у мене є вибір. Мене лякало його бажання доторкнутися до мене, але все-таки інтригувала можливість відчути на дотик його дивну шкіру.

Едвард кивнув, підбадьорюючи мене, – можливо, він був упевнений, що Аро не заподіє мені шкоди, а може, просто тому, що не було іншого вибору, – важко сказати.

Я повернулася до Аро й повільно простягнула йому свою долоню. Вона тремтіла.

Він підійшов ближче і, я впевнена в цьому, спробував надати своєму обличчю якомога дружелюбнішого виразу. Але його пергаментні риси були занадто дивні, чужі та страшні, щоб переконати мене. Його погляд був більш переконливим, ніж слова.

Аро гойднувся вперед, наче хотів потиснути мені руку, і діткнувся своєю нереальною шкірою до моєї. Вона була тверда, але крихка – радше сланець, аніж граніт, – і навіть холодніша, ніж я очікувала.

Його імлисті очі усміхнулися мені, я просто не змогла відвести погляд. Вони якимось дивним, неприємним чином гіпнотизували мене.

Я побачила, що обличчя Аро змінилося. Його впевненість кудись поділася, на зміну їй прийшов сумнів, тоді недовіра, яку він одразу ж сховав під дружньою маскою.

– Як цікаво, – мовив він, відпустивши мою руку й ступивши назад.

Я подивилася на Едварда, і хоча на його обличчі не можна було нічого прочитати, мені здалося, що він поводиться трохи самовдоволено.

Аро продовжував відходити з глибокою задумою на обличчі. Якусь мить він мовчав, тоді його погляд почав уважно вивчати почергово нас трьох. Тоді Аро різко хитнув головою.

– Це вперше, – сказав він сам до себе. – Цікаво, чи є у неї імунітет до інших наших умінь… Джейн, люба?

– Ні! – заревів Едвард. Аліса схопила його за руку. Він одразу ж її відкинув.

Маленька Джейн послала Аро щасливу посмішку.

– Так, хазяїне?

Тепер Едвард справді гарчав навіженим тваринним ревом, уп’явшись зловісними очима в Аро. Ніхто не рухався, кожен присутній у кімнаті дивився на нього зі здивуванням і недовірою, ніби Едвард переступив межі пристойності. Я помітила, як Фелікс посміхнувся з надією і зробив кілька кроків назустріч Едвардові. Аро глянув на нього, і Фелікс завмер на місці, його посмішка перетворилася на ображену гримасу. Тоді він заговорив до Джейн:

– Мені так цікаво, люба, чи має Белла імунітет проти тебе?

Через злісне гарчання Едварда я ледве чула слова Аро. Едвард відпустив мене й загородив собою, щоб заховати від їхніх поглядів. Гай чорною тінню наблизився в оточенні своїх охоронців, щоб поспостерігати за нами.

Джейн обернулася до нас, на її вустах цвіла прегарна усмішка.

– Не смій! – гукнула Аліса, адже Едвард націлився на маленьку дів чинку.

• Предыдущая
• 80/97
• Следующая