Острів злочинців - Ненацький Збігнєв - Страница 38

• Предыдущая
• 38/66
• Следующая

— Ми влаштували засідку на браконьєрів, — розповів Телль. — Соколине Око й інші хлопці з нашого загону поховалися в лісі біля браконьєрових пасток. Ввечері ми з Чорницею змінимо їх. Тепер, серед дня, марно сподіватися, щоб браконьєри прийшли, та ввечері може бути гаряче, еге ж? Ми розповіли нашому вожатому про вчорашню зустріч із браконьєрами, адже треба було пояснити, чом так пізно повертаємося до табору. І тепер, коли ми дамо знати, що браконьєри десь недалеко, в таборі знімуть тривогу. Якщо ви почуєте гострий, тривожний сигнал сурми, біжіть, будь ласка, нам на допомогу. Спробуймо затримати браконьєрів. Ми ж потопили їм зброю, то, мабуть, тепер можна їх не боятися.

— Сподіваюсь, — сказав я, — ваш вожатий повідомив міліцію про пастки, що їх порозставляли в лісі браконьєри. Попри все, ви тільки хлоп'ята, і не гаразд вам наражатися на небезпеку. Ті браконьєри, здається, люди затяті й здатні на найгірше.

— Авжеж. Міліцію вже повідомлено, — кивнув головою Вільгельм Телль.

Та мої слова, либонь, вразили їхню гордість, бо більше вони нічого мені не розповіли, а попросили Залічку пояснити їм «родове дерево» людини, про яке вона вчора згадувала. Бо ж коли хлопці повернулися до табору й схотіли розповісти іншим про походження людини, то замість «родового дерева» у них вийшов «родовий гриб», як трохи зловтішно визначили їхні товариші.

Залічка взяла тоненький патичок і накреслила на піску щось схоже на грубезний стовбур.

— Ось, — почала вона, — дріопітек, чи людиноподібна прамавпа. Це було дивне створіння, трохи схоже на мавпу, трохи на людину. Жили дріопітеки на великих територіях і, мабуть, за досить своєрідних умов. Можливо, саме ці своєрідні умови життя призвели до того, що за тисячоліття дріопітек змінився. Так, наприклад, дріопітеки, що жили в холоднішому кліматі, ставали іншими, ніж ті, що жили в теплішому. Вірогідно, що першими від цього спільного стовбура відокремилися гібони — мавпи, дуже кумедні на вигляд. Ось я малюю це галуззя, що виросло з правого боку дерева… Водночас тут же виростають дві нові гілки — то людиноподібні мавпи: горила, шимпанзе, орангутанг. Але з лівого боку дерева теж зводиться груба гілка — австралопітек, перше кільце в ланцюгу людської еволюції.

— А яка була ця істота на вигляд? — зацікавився Телль.

— Найвірогідніше, що на зріст вона була близько ста тридцяти сантиметрів, а будовою тіла схожа на людину. Рухлива і спритна, ця істота ходила й бігала тільки на двох ногах. Вона харчувалася крабами, ящірками, павіанами і навіть великими копитними тваринами. Австралопітек мав мозок значно більший, ніж у теперішніх людиноподібних мавп. З часом австралопітек перетворився на істоту, яку назвали пітекантропом, або пралюдиною. На підставі викопаних кісток можна вважати, що на зріст ця істота була вже сантиметрів сто сімдесят, легка, струнка, з низьким скошеним назад чолом. Уперше кістяк пітекантропа знайдено на Яві. Згодом стало відомо про інші знахідки. Пралюдина жила і в Європі, її кістки знайдено в Гейдельберзі, жила вона в східній і південно-східній Азії та в Африці. Пралюдина вже вміла робити — хоч дуже примітивні — знаряддя праці і користалася вогнем.

Третьою стадією розвитку людини стала первісна людина або простіше — неандерталець. Ця істота, невисока на зріст, але дуже кремезна, мала велику довгасту голову й довгасте лице з дуже розвиненою щелепою. Щоправда, неандерталець не був гарний в нашому розумінні. Зате в нього були вже краще розвинені специфічно людські риси — наприклад, сильно розвинений мозок. Він куди краще обробляв кам'яне знаряддя, ніж пітекантроп.

І нарешті — розумна людина, чи homo sapiens. Першим її представником вважають так званого «кроманьйонця», чи людину з печери Кро-Маньйон у Франції, де знайшли його кістки. Цей далекий предок буз уже схожий на нас. Навіть серед сучасних людей можна зустріти представників кроманьйонської раси. Кроманьйонець мав зріст сантиметрів сто вісімдесят, будова тіла свідчила про його велику силу. Голова довгаста, із високим склепінням черепа, обличчя широке, ніс довгий і не дуже широкий.

Тепер ми дійшли до нас самих — представників сучасного людства. Тож подивіться, як кожний з нас відрізняється від іншого.

— Розкажіть нам, будь ласка, про нас самих, — попросив Чорниця.

Але з Залічки було вже досить. А досить через те, що, як я помітив, — пан Кароль саме вийшов із свого наметця. Дівчина підбігла до нього і, зальотно похитуючи головою, спитала:

— Ну, вже виспалися, соньку? Зараз ви, мабуть, поснідаєте, і підемо разом до містечка. Зайдемо до кав'ярні, а потім я покажу вам костьол, ринок…

— Ні, неввічливо пробурмотів пан Кароль. — Я йду рибалити. Звичайно, спочатку треба попоїсти. Коли в кухні щось лишилося від сніданку, я залюбки скористаюся з цього. А якби ще дістати півбуханки хліба й трохи масла! Над річкою дуже хочеться їсти.

— Знову рибалити? — заламала руки Залічка. — Ви ж цілу ніч рибалили.

— Нічого не вдієш! — стенув плечима пан Кароль. — Така моя доля. Найгірше, що риба не клює.

— То, може, я з вами піду рибалити? — запропонувала Залічка. — Я певна, що принесу вам щастя.

— О ні, це вже ні! — швидко відказав пан Кароль. — Розмова заважає рибалити, відганяє рибу. А в вашому товаристві я не зможу мовчати. Крім того, я люблю рибалити сам.

Залічка дуже засмутилась. Я подумав, що тепер вона, певне, скерує свою увагу на мене, бо пан Кароль поставився до неї нетактовно. А мені зовсім не хотілося, щоб Залічка подарувала мені своє товариство тільки тому, що хтось інший погордував ним, і я мерщій завів «сама».

— Ми з вами! Ми з вами! — загукали Вільгельм Телль і Чорниця й полізли в машину.

— Я підвезу вас до табору, — сказав я хлопцям і рушив до лісової дороги.

Виїжджаючи, я глянув на табір антропологів. Самотня Залічка сумно дивилася то на пана Кароля, що налагоджував вудки, то на нас.

Хлопців я висадив біля високої березової брами гар-церського табору, що розмістився неподалік од Вісли. На великій лісовій галявині стояло двадцять чималих наметів. Табір був огороджений своєрідним плотом з гілок і хмизу. Перед брамою вартували двоє гарцерів, озброєних дерев'яними жердинами. Посеред табору ми помітили квадратовий майданчик із високою щоглою, на якій маяв прапор.

• Предыдущая
• 38/66
• Следующая