Острів злочинців - Ненацький Збігнєв - Страница 63

• Предыдущая
• 63/66
• Следующая

— А чи багато речей лишилося в підземеллі? — спитав офіцер.

Ми помітили, як Гертель і Кароль крадькома перезирнулися.

— Не обманюйтеся, панове, — застеріг їх офіцер. — Ми знайдемо і дівчину, яка була з вами в підземеллі.

Залічка увесь час здивовано спостерігала, як уявний детектив покірно віддавав украдені речі.

— То ви не детективи? — обурено спитала вона.

На відповідь Гертель тільки знизав плечима. А пан Кароль глузливо посміхнувся.

— Ви мене обдурили! — крикнула Залічка, звертаючись до пана Кароля. — Ви не ловили риби, ви не детектив!

— Ні, люба і наївна панночко, — посміхаючись, ввічливо відказав пан Кароль. — Я ніколи не запевняв вас, що я детектив. То ви самі надумали.

Залічка була така обурена, що показала йому язика, наче ображена дитина. А тоді з великою гідністю сіла до моєї машини.

— Дякуємо за допомогу, — полинув їй навздогін глузливий вигук пана Кароля.

Офіцер міліції перевірив документи обох злочинців і занотував відомості про них.

— З'явіться до Повітової комендатури, — повторив він під кінець. — Якщо цього не зробите, я заарештую вас.

— Єсть, пане комісаре. З'явимося, — пообіцяв Гертель. — Я сидів п'ятнадцять років і не збираюся знову чалапати до в'язниці.

— А тепер назад до лісу, до бункерів, — сказав мені офіцер.

Ми поїхали. Біля входу, схованого в кущах ожини, ми побачили Терезу. Гертель і пан Кароль втекли тоді, коли Тереза ще була в підземеллі. Навантажена старовинною зброєю, вона вийшла нагору й переконалася, що її приятелі десь зникли. Перелякана дівчина чекала тут на них, та замість приятелів побачила ворогів — мене й офіцера міліції.

Зі злості Тереза аж заплакала і цим довела, що вона тільки дурне дівча, яке вплуталося в темне діло. Так само подумав про неї, мабуть, і офіцер міліції, бо відвів мене вбік і прошепотів:

— Одвезіть її, будь ласка, додому. Певно, ми її не притягатимемо до відповідальності. Вона вже дістала науку на все життя.

Офіцер зайнявся скарбами, знайденими в підземеллі, а я повіз Терезу до Цехоцінка. Коли я повернувся, велика міліцейська машина саме прямувала до Повітової комендатури народної міліції.

На мить я спустився вниз, цікавий глянути, яка на вигляд криївка із скарбами, котру я так довго шукав. Виявилося, що це — підземний бункер, схожий на той, де ми знайшли ув'язненого Скалбану. Тільки в ньому була ще одна невеличка комора, куди Скалбана поскладав колекції, які переніс з іншої криївки, але про це я довідався згодом. Невеличка комора в підземеллі мала залізні двері. Скалбана замкнув їх на грубий засув. Ключа від цього засува й шукали в Скалбаниній хаті Кароль і Гертель. А щоб

Скалбана не заважав, вони прив'язали його до стільця. Ці подробиці з'ясувалися пізніше, під час слідства.

А незабаром я пережив ще одну дуже неприємну подію.

Надійшла звістка, що зі десять кілометрів униз річкою на піщаному березі знайдено труп рибалки. Офіцер міліції повіз мене туди переконатися, що це справді Скалбана.

Поховано Скалбану на Острові злочинців на невеличкій галявині неподалік од спільної могили Барабаша і його людей. Того самого Барабаша, якого Скалбана зрадив і прирік до смерті, аби самому заволодіти колекціями дідича Дуніна. В цій історії було щось похмуре і водночас символічне.

• Предыдущая
• 63/66
• Следующая